Зміст
Вступ
Розділ І. Формування мовленнєвої комунікації
1.1 Комунікація як основна функція мовлення
1.2 Види мовлення
Розділ ІІ. Обгрунтування дидактичних умов формування комунікативно-мовленнєвих умінь
2.1 Мотивація спілкування
2.2Мовний матеріал як засіб формування комунікативно-мовленнєвих умінь
2.3 Організація та проведення інформативних бесід як основна форма формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
План
Вступ
Розділ І. Формування мовленнєвої комунікації
1.1 Комунікація як основна функція мовлення
1.2 Види мовлення
Розділ ІІ. Обгрунтування дидактичних умов формування комунікативно-мовленнєвих умінь
2.1 Мотивація спілкування
2.2Мовний матеріал як засіб формування комунікативно-мовленнєвих умінь
2.3 Організація та проведення інформативних бесід як основна форма формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
Однією з дидактичних проблем сучасної початкової школи є підготовка грамотних учнів, формування в них умінь та навичок навчальної діяльності, формування і розвиток умінь спілкуватися, висловлювати свою думку.
Правильна організація навчально-виховного процесу в молодшій школі допомагає підготувати учня до навчання у старших класах, виховати в нього культуру праці, у тому числі й навчальної, привити любов до науки, до знань. Вчитель на цьому етапі навчання повинен бути особою, яка власним прикладом, авторитетом допоможе дитині звикнути до школи як до закладу, де її готують до дорослого життя. “Табула раса” душі молодшого школяра повинна оберігати вчителя від скоєння помилок у своїй діяльності. Інакше всю його роботу можна буде вважати марною, а у подальшому ми будемо мати ще одну “педагогічно занедбану" дитину.
Особливість навчання у початковій школі полягає у тому, що основний обсяг навчального матеріалу потрібно повідомляти учням за допомогою вербальних засобів, оскільки в них ще неповністю сформований апарат писемного мовлення, образного мислення. Вчитель постійно використовує слово для пояснення нового, для перевірки вивченого, для розвитку позитивної мотивації навчання, для розливальної діяльності та виховної роботи. Спілкування ж є одним з аспектів комунікації, а саме мовленнєвою комунікацією. Навчити дітей правильно спілкуватися, тобто сформувати в них комунікативно-мовленнєві вміння та навички є найголовнішим завданням вчителя, передумовою майбутнього взаєморозуміння та правильного навчання.
Проблемі формування комунікативних вмінь та навичок присвячено багато досліджень у галузі педагогіки. Ці роботи охоплюють весь спектр педагогічної діяльності: від дошкільної освіти до вищої та післядипломної освіти. Серед тих, хто досліджував аспекти комунікативної культури чи мовленнєвої комунікації, ми можемо назвати таких: Дж. Аллєн, А.Р. Балаян, К. Беркіта, Г.І. Богін, А.А. Вербицький, М.В. Вітт, Л.Г. Виготський, Н.В. Володін, Л.Ш. Гегечкорі, М.І. Гез, Я.В. Гольдштейн, П.Б. Гурвіч, Д.Б. Ельконін, М.І. Жинкін, Є.В. Залюбовська, І.А. Зимня, В.А. Кан-Калик, Л.А. Кисельова, Г.А. Китайгородська, С.В. Козак, Г.В. Колшанський, О.О. Крашенінніков, О.А. Леонтьєв, Є.А. Маслико, Є.І. Пассов, О.В. Петровський, В.Л. Скалкін, В.М. Філатов, Д. Хаймз, та багато інших. Проте, мало хто х них досліджував саме формування мовленнєвої комунікації під час вивчення лексики в молодшій школі.
Така невизначеність питання та недостатнє його дослідження й обумовили актуальність вибору теми курсової роботи “Формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики”.
Об’єктом дослідження виступили комунікативно-мовленнєві вміння учнів молодших класів.
Предмет дослідження - процес формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики.
Мета дослідження - проаналізувати існуючі підходи та обґрунтувати доцільність обраних дидактичних методів для ефективного формування комунікативного мовлення.
Гіпотеза дослідження. Процес формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики буде ефективним, якщо навчально-виховний процес буде організовано із врахуванням індивідуальних особливостей дітей та доцільним застосуванням вербальних, практичних та наочних методів навчання.
Об’єкт, предмет і мета дослідження зумовили постановку таких завдань:
проаналізувати існуючі наукові підходи до вирішення проблеми формування комунікативних умінь та навичок;
визначити умови ефективного формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики.
Методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація теоретичних і дослідних даних, застосованих для виявлення стану розробки досліджуваної проблеми, вивчення основних понять дослідження.
Практичне значення дослідженняполягає у тому, що проаналізовано стан формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики з використанням практичних, вербальних та наочних методів навчання, визначено ефективність поєднання методики формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики із вказаними педагогічними методами.
Обґрунтовані та експериментально підтверджені висновки і практичні рекомендації можуть використовуватися для подальших досліджень проблеми формування комунікативних умінь та навичок у практиці діяльності початкової школи.
З давніх часів умінню говорити приділяли значну увагу. Багато прикладів цьому ми знайдемо у Стародавніх Греції та Римі. Класичний підхід до формування комунікаційно-мовленнєвих вмінь враховував питання теорії ораторського мистецтва. Мислителі давнини одностайно стверджували, що слово - це могутній інструмент, використання якого треба покласти в ім’я істини, добра й краси.
Слово виступає основним засобом комунікації, тобто передачі інформації у вигляді вербального чи образного повідомлення.Ж. Лабрюйєр колись казав: “Якою великою є перевага живого слова над написаним! Люди зачаровуються жестом, голосом, усією навколишньою обстановкою... ” [22, с.273].
Мовлення, слово - не умовний знак, його значення є поза ним; слово, мовлення мають семантичний, смисловий зміст - значення, яке є узагальненим визначенням свого предмету. Відношення слова до предмету, що воно позначає, є пізнавальним відношенням.
Відображення предмету в значенні слова є процесом пізнання та усвідомлення дійсності шляхом впливу на останню; ми пізнаємо предметне значення, що оформлене у слові, впливаючи на предмет і виявляючи його функцію в системі суспільної діяльності. Слово виникає під час спілкування (комунікації) і служить для спілкування.
У комунікації виявляється потреба людини у самовираженні, коли почуття відбиваються вербальними та невербальними прийомами. Взаємодія людей характеризується таким виміром, як почуття справедливості від обмінів діями партнерів комунікації: від первісного егоїзму людина піднімається до альтруїзму, від поняття “чуже" - до “своє", від “брати” - до “віддавати". Крім того, людина прагне до лідерства, підвладності, до самоствердження як особистості.
Німецькі дослідники В. Зігерт і Л. Ланг розвивають ідеї сприйняття людиною інформації. Вони відзначають, що тотальна інформація “звалюється" на кожну людину, викликаючи емоційну реакцію. Діє все: фрази, почуте, прочитане, тон, інтонація, настрій, колір, пахощі, риси обличчя, обстановка, спогади, асоціації.
Емоційність стає основним чинником, що впливає на формування культури мовлення. Людина з підвищеною емоційністю може не втримати свої почуття і продемонструвати низьку культуру мовлення. Людина з врівноваженою емоційністю завжди буде прикладом у культурі мовлення.
Культура мовлення людини відіграє важливу роль у процесі мовленнєвої комунікації. Однією з задач останньої є бажання призвести хороше враження на співбесідника. По тому, як людина розмовляє можна судити про рівень її духовного та інтелектуального розвитку, про її внутрішню культуру.
А.Ф. Мерзляков, російський ритор, доводив, що оратор мусить послаблювати негативні емоції аудиторії, індукувати потрібні. Саме людське гарне, ясне, чітке, образне мовлення несе в собі заряд позитивної емоції, прихильності, симпатії, любові, що залежить від рівня таланту мовця.
Культура мовлення у нашому випадку - це “володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововжитку, граматики, стилістики), а також уміннями використовувати образні засоби мови в різних умовах спілкування у відповідності до цілей і змісту мовлення” [14, с.247]. Іншими словами, культура мовлення - це вміння правильно говорити та писати, а також вживати слова у відповідності до ситуації та цілей спілкування.
Основною соціальною функцією мовлення є комунікація. Вибір мовленнєвих засобів та їх організація визначається перед усім комунікативними задачами, цілеспрямованістю мовлення, особливостями мислення та психіки людини, його загальноосвітнім та культурно-естетичним рівнем, соціальним середовищем. У контексті прояву названих вище факторів формуються конкретні вимоги до мовлення (точність, логічна стрункість, виразність тощо). С.Л. Рубінштейн визначав, що комунікативна функція мовлення поєднує в собі експресивну і спонукальну функції [20].
Мовленнєва майстерність - це система засобів мовленнєвого впливу, яка свідомо використовується мовцем у конкретних умовах для досягнення поставленої мети. Мовленнєва культура школяра включає в себе вироблення техніки мовлення, вивчення лексики, відбір лексики, граматики й синтаксису, дотримання логіки. В основі мовленнєвої майстерності школярів лежать комунікативні якості мовлення: правильність, чистота, точність, багатство й різноманітність лексики, образність, виразність, дохідливість, доцільність, стислість. Суть комунікативного процесу - не лише взаємне інформування, а й взаємне вивчення предмету. Тому у кожному комунікативному процесі реально дані в єдності діяльність, спілкування та пізнання. Ефективність комунікації вимірюється саме тим, наскільки вдалася ця взаємодія.