Формування комунікативних умінь і навичок у молодших школярів (стр. 11 из 13)

Важливим елементом експериментальної методики навчання стали вправи. В основу експериментальної методики навчання нами було покладено рецептивні, репродуктивні, продуктивні, творчі вправи, а з урахуванням вікових особливостей молодших школярів активно використовувалися лінгвістичні казки, ситуативні та ігрові мовні і мовленнєві вправи й завдання. У розробці і доборі вправ враховувалися вимоги нової дидактичної моделі мовної освіти школярів: формування у них мовної і комунікативної компетенції та виховання як національно-мовної особистості.

З метою визначення ефективності експериментальної методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь наприкінці 2008 – 2009 н. рр. було проведено порівняльний експеримент, у якому брали участь учні експериментального і контрольного класів. Джерелами для аналізу результатів експериментального навчання стали:

- письмові самостійні роботи учнів, виконані на дидактичних картках;

- творчі письмові роботи (перекази, твори), що проводилися в кінці навчального року;

- бесіди з учнями.

Школярам пропонувалися завдання теоретико-практичного характеру, подібні до тих, що виконувалися в ході констатуючих зрізів. Вони мали на меті з'ясувати рівень комунікативно-мовленнєвих умінь школярів, виявити їхнє уміння вживати в процесі спілкування різноманітні частини мови та допоміжні засоби увиразнення, зокрема інтонацію, жести. Учні експериментального і контрольного класів виконували аналогічні завдання. Це дозволило порівняти результати експериментального і традиційного навчання.

Перевірка ефективності експериментальної методики показала, що в учнів експериментального класу значно вищий рівень комунікативно-мовленнєвих умінь. Їхнє мовлення характеризується змістовністю, логічністю, аргументованістю, свідомим, доречним і граматично правильним використанням слів, запас яких значно більший, ніж в учнів контрольного класу. Результативність пропонованої методики ілюструє діаграма 2, складена на основі аналізу усних відповідей, письмових вправ і творчих завдань.

Діаграма 2 Рівні розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів за результатами порівняльного експерименту

Отже, організація уроку в комунікативно орієнтованому навчанні формує систему мовленнєвих умінь: сприймати витворювати і створювати усні монологічні і діалогічні висловлювання різних типів, видів і жанрів. Діти вчаться складати діалоги, працювати в групах з лідером, виконувати мовленнєві тренінги, брати участь в діалогових та мовно-лінгвістичних, імітаційно-моделюючих іграх, спонтанних бесідах, виконувати ситуативні вправи, створювати проекти. Такі форми дають можливість конструювати різні типи уроків, де кожен учень не лишається осторонь, будучи тільки слухачем чи спостерігачем, а стає активним учасники навчального процесу.

Результати проведеної експериментальної роботи з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь з опорою на відповідні лінгвістичні знання переконують, що пропонована система вправ і завдань є ефективною і забезпечує краще засвоєння програмового курсу рідної мови, зорієнтованого на удосконалення комунікативних характеристик мовлення. Позитивні результати, здобуті від експериментального навчання, свідчать про ефективність пропонованої методики та необхідність упровадження основних її положень у практику початкового навчання.

Проблема розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь не вичерпується результатами проведеного дослідження. Подальшого вивчення потребують питання здійснення міжпредметних зв'язків у розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, удосконалення лінгво-методичної та дидактичної бази мовної й мовленнєвої підготовки молодших школярів.

ВИСНОВКИ

Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь є однією з найважливіших у системі початкового навчання. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі є основним завдання, яке постає перед школою. Метою викладання української мови в початкових класах є удосконалення мовленнєвих та комунікативних умінь учнів на основі засвоєння елементарного курсу граматики та практичного використання набутих знань в усному та писемному мовленні.

Комунікативно-мовленнєві уміння – складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Вони визначаються як здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками спілкування. Загалом комунікативно-мовленнєві уміння ґрунтуються на основних комунікативних ознаках мовлення: правильності, чистоті, точності, логічності, виразності, образності, доступності, дієвості, доцільності. Зазначені характеристики мовлення розглядають як лінгвістичну інтерпретацію комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

Проблема розвитку мовлення молодших школярів, формування й удосконалення мовленнєвих умінь є провідною у сучасних наукових дослідженнях. При цьому комунікативно-діяльнісний підхід до змісту й процесу навчання мови, визначаючи можливість засвоєння молодшими школярами різні аспекти мови, реалізується в мовленні кожної людини на лінгвістичному, психологічному, педагогічному рівнях. Низку наукових досліджень присвячено пошукові дидактичних шляхів розвитку мовленнєвих і комунікативних умінь молодших школярів у процесі навчання мови і мовлення. Основою комунікативно-мовленнєвих умінь є частково-мовленнєві (звуковимовні, орфоепічні, лексичні, граматичні) та загально-мовленнєві уміння (слухати, розуміти, говорити, читати, писати).

Формування у школярів комунікативних умінь вимагає від учнів орієнтуватися в умовах спілкування, планувати висловлювання, реалізувати заплановану програму, контролювати хід і наслідки процесу мовлення, які необхідні для побудови розгорнутих висловлювань. Робота в цьому напрямі методично значуща, оскільки формування комунікативних умінь сприяє становленню комунікативного ядра особистості й підвищує якість висловлювання як продукту мовленнєвої діяльності.

Процес початкової мовної освіти передбачає інтенсивну роботу з формування комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо). Комунікативна спрямованість навчання української мови визначається основними функціями мовлення, які спрямовані на формування соціально активної особистості. Для цього вченими визначено перелік комунікативно-мовленнєвих умінь, якими повинні оволодіти молодші школярі: уміння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнів, уточнення, здогадку, передбачення; уміння констатувати, виражаючи погодження, підтвердження, судження, наслідок, посилання, обіцянку; уміння заперечувати, висловлюючи відмову, заперечення, непогодження; уміння спонукати до дії, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицію, побажання.

Комунікативно-мовленнєвий аспект мовлення набуває великого значення у процесі освіти школярів і полягає у формуванні різних видів комунікативних компетентностей, які сприяють розвитку міжособистісного спілкування. Комунікативно доцільним мовлення буває при наявності в ньому таких якостей, як точність, виразність та образність. Рівень сформованості комунікативних умінь залежить від багатства словникового запасу молодшого школяра та умінь використовувати всю різноманітність граматичних засобів мови при побудові власних висловлювань.

Керуючись принципами особистісно орієнтованого навчання, необхідно забезпечити емоційне благополуччя учнів на уроці, яке сприяє успішній реалізації завдань формування комунікативних умінь та мовленнєвої культури молодших школярів. При цьому доведено, що ефективним засобом розвитку комунікативних умінь є вправи, виконуючи які, учні засвоюють необхідні елементарні комунікативні відомості про текст, збагачуватимуть свій словниковий запас, розвиватимуть комунікативно-мовленнєві вміння загалом.

Для визначення рівнів сформованості комунікативних умінь нами було розроблено модифіковану методику мовленнєвого розвитку молодших школярів з урахуванням описаних у літературі критеріїв оцінки мовлення. Контрольні завдання дали змогу визначити реальний стан означених умінь. Відповідно до мети дослідження було визначено зміст експериментальної методики, який ґрунтувався на дотриманні таких умов: системне збагачення мовлення школярів комунікативно значущими конструкціями;включення мінімуму знань про частини мови та їх функції у початковий курс мови;удосконалення вміння точного, комунікативно доцільного і граматично правильного вживання мовних засобів у процесі продукування словосполучень, речень та зв'язних висловлювань в усній і писемній формах;активізація комунікативно мотивованого і стилістично виправданого вживання слів, словосполучень і речень у мовленні з метою надання йому відповідних комунікативних рис.

Перевірка ефективності експериментальної методики показала, що в учнів експериментального класу значно вищий рівень комунікативно-мовленнєвих умінь. Їхнє мовлення характеризується змістовністю, логічністю, аргументованістю, свідомим, доречним і граматично правильним використанням слів. Отже, пропонована система вправ і завдань є ефективною і забезпечує краще засвоєння програмового курсу рідної мови, зорієнтованого на удосконалення комунікативних характеристик мовлення учнів початкових класів.