MІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра: “Українознавство”
Керівник: Ягода О.В.
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: “Болонський процес”
Тема:
Формування інформаційного пакету спеціальності “Облік і аудит”
Слухач магістратури 67-ОіА Борисенко С.Ю.
Службові замітки Курсова робота захищена ________________
з оцінкою______________
________________
________________
Підпис керівника________
м. Мелітополь 2007 р.
ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
Розділ 1. Болонський процес, як засіб створення європейського простору вищої освіти. 4
1.1. Болонський процес, передумови виникнення, його організація. 4
1.2. Впровадження Болонського процесу. 9
1.3. Європейська система перезарахування кредитів - ECTS. 19
Рзділ 2. Інформаційний пакет спеціальності „бухгалтерський облік і аудит”. 24
ВИСНОВКИ.. 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 30
Упродовж дев’яти років європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2007 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.
Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
Основними завданнями для впровадження Болонського процесу у освітню систему вищих навчальних закладів країни є:
1. Уведення двоциклового навчання;
2. Запровадження кредитної системи;
3. Контроль якості освіти;
4. Розширення мобільності;
5. Забезпечення працевлаштування випускників;
6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти.
Уряди різних країн, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відповідних ступенів. Це буде сприяти подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивна гармонізація ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і через діалог із усіма зацікавленими особами.
Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.
Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.
Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:
· учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;
· привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;
Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.
Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей. [7]
БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.
БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередині БП повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі. [3]
БП офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації.21 країна підписала декларацію 19 липня 1999 року у Болоні (звідси і назва всього Процесу). Декларація встановлює такі цілі:
· встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;
· встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;
· введення системи кредитів ЕCTS;
· сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;
· сприяння європейській співпраці у забезпеченні якості;
· сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.
Ці цілі є сутністю БП і значно розвинулися з того часу. Проте підписанню Болонської декларації передував інший документ, прийнятий такими країнами: Францією, Німеччиною, Італією, Великою Британією - Сорбонська декларація. Ця декларація забезпечила необхідний поштовх до створення Болонської декларації і визначила вже у 1998 році основні цілі Зони європейської вищої освіти.
Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.
Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом. [11].
Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.
Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.
Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.
На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських:
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту
Донецький національний університет
Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету
Нацiональний технiчний університет "Харкiвський полiтехнiчний iнститут"
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"
Національний університет "Києво-Могилянська академія"
Одеська національна юридична академія
Одеський національний університет ім.І. І. Мечникова
Східноукраїнський національний університет ім.В. Даля
Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя
Харківська державна академія культури
Харківський національний економічний унівеситет
Харківський національний університет ім.В.Н. Карабіна [15]
Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.
Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:
Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:
- усіх країн-учасниць,