З меншою ефективністю, але все ж можна створити уявлення про той чи інший предмет за допомогою наочних посібників: навчальних картин, діапозитивів, діафільмів.
1.2 Аналіз проблеми формування природничих знань у психолого-педагогічній і методичній літературі
Основними видами природничих знань є природничі уявлення і поняття. Варто зауважити, що з природничими поняттями учні початкових класів зустрічаються у процесі вивчення майже всіх базових предметів: читання, української мови, математики, образотворчого мистецтва, трудового навчання, музики. Тому на уроках природознавства дуже важливо сформувати у школярів глибокі і міцні знання змісту та обсягу природничих понять, розкрити їх внутрішньо понятійні і між понятійні зв’язки та взаємозалежності.
Аналіз педагогічного досвіду дає змогу виділити ряд недоліків, які мають місце у процесі формування природничих уявлень і понять у школярів початкових класів. Діти часто засвоюють визначення поняття без розуміння його суті; оперують термінами без усвідомлення їхніх ознак та відокремлення їх від неістотних; не вміють класифікувати і систематизувати поняття.
Це, насамперед, тому, що в багатьох випадках процес формування уявлень і понять відбувається не цілеспрямовано, стихійно, без використання властивих природознавству методів навчання. Він зводиться здебільшого до механічного запам’ятовування, читання і переказування текстів підручника і відповідей на запитання.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи особливості психічної діяльності молодших школярів, Т.М. Байбара визначає умови формування природознавчих понять: [4]
1. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них чи актуалізація раніше сформованих уявлень.
2. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
3. Узагальнення і словесне позначення поняття відповідним терміном.
4. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
5. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових навчальних ситуаціях [71,80].
Виходячи з цього, слід зазначити, що послідовність етапів зумовлює спосіб формування поняття (індуктивний, дедуктивний), вибір якого залежить від змісту поняття, рівня загального розвитку учнів, їхнього життєвого досвіду, а також від методичної майстерності вчителя.
Перший етап. На цьому етапі вчитель виявляє опорні знання учнів, що служать основою формування нового поняття. Для актуалізації опорних знань, які забезпечують усвідомлене сприймання нового поняття, доцільно поставити декілька репродуктивних запитань.
Пізнавальний інтерес і позитивне ставлення школярів до процесу засвоєння понять розкриваються шляхом добору доступного, цікавого для учнів матеріалу (зокрема, уривки з оповідань, прислів’я, загадки, кросворди, ребуси, досліди тощо).
Другий етап. Якщо у матеріалі розділу, теми логічно виділяють окремі елементи, то у процесі формування нового поняття, варто вдатися до проблемної розповіді, евристичної бесіди, спостереження, дослідів, тощо.
Третій етап. Нагадаємо, що кожне поняття має зміст і обсяг. Зміст поняття – це ті істотні ознаки, що відображають його сутність, які мають бути усвідомлено сприйняті учнями в кожному об’єкті. На цьому етапі школярі вчаться на основі аналізу та визначення ознак предметів, виділяти істотні.
Четвертий етап. Отриманні на попередньому етапі результати узагальнюються, формується визначення. Можна підвести дітей до того, щоб вони самостійно дали визначення новому поняттю. Але на мою думку, це доцільніше зробити вчителеві, демонструючи істотні ознаки. Це допоможе учням цілісно осмислити суть поняття.
Для закріплення поняття формуються загальні запитання.
П’ятий етап. На цьому етапі школярі навчаються різнобічно застосовувати і використовувати сформовані поняття. У процесі репродуктивної розповіді з елементами бесіди, в учнів формуються уявлення про предмет. Міцність засвоєння понять залежить від оволодіння школярами вміння працювати з ними [25,37,67].
Поняття вважається сформованим, якщо учень вільно може оперувати ним.
Як зазначає Т.М. Байбара, для процесу формування уявлень в початковій школі потрібно використовувати такі узагальнені етапи:
1. Чуттєве сприймання ознак, властивостей, зовнішніх взаємозв’язків і взаємозалежностей об’єкта;
2. Усвідомлення суті уявлення і словесне його вираження;
3. Запам’ятовування змісту уявлень;
4. Відтворення змісту уявлень за допомогою пам’яті [4,33,43].
Враховуючи сутність уявлення, як форми знань, алгоритм пізнавальної діяльності, результатом якої воно є, вікові особливості пізнавальних психічних процесів у молодших школярів, вченими виведено умови формування природничих уявлень у молодших школярів, а саме:
1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природничих об’єктів, їх зовнішніх взаємозв’язків;
2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням;
3. Організація усвідомлення змісту уявлення;
4. Організація запам’ятовування чуттєво-наочного образу об’єкта чи групи об’єктів;
5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту, без наявності об’єкта;
6. Організація застосування сформованого уявлення при розв’язанні задач за зразком, у подібних і нових ситуаціях [28,65,72].
Вагоме місце у процесі формування природничих знань мають дидактичні умови. Під дидактичними умовами розуміють «змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання», зазначає М.В. Звєрєва [22,66,74], а саме: завдань навчання, принципів відбору змісту і методів навчання, організаційних форм, підходу вчителя до виявлення результативності навчання, характеру взаємостосунків між вчителем і учнями, засобів навчання. Таким чином, дидактичні умови передбачають урахування дидактичних принципів, закономірностей, способів, форм навчального процесу. Але вони самостійно не діють, а реалізуються через певний зміст і тому найтісніше пов’язані з методичними.
Ефективність формування природничих уявлень і понять у молодших школярів значною мірою залежить від дидактичних умов. На основі теоретичного узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури ми виокремили такі дидактичні умови формування знань про тварин:
· здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу;
· дотримання поетапності формування природничих уявлень і понять;
· вибір та поєднання різних методів та засобів навчання під час формування знань про тварин;
· використання пізнавальних завдань для застосування сформованих знань.
Здійснюючи системно-структурний аналіз змісту природничого матеріалу, вчитель має змогу побачити відображення змісту навчального матеріалу у структурній моделі, як цілісного об’єкта. Під час логіко-понятійного аналізу цього змісту вчитель може виділити комплекс природничих понять (загальноприродничі, біологічні, географічні, екологічні), які утворюють склад і структуру їх системи і є фундаментом природничих знань; намітити зовнішні і внутрішні системотворчі зв’язки; визначити провідні змістово-методичні лінії кожної теми, розділу, предмета в цілому. Аналіз програм, підручників, навчальних посібників дозволяє побудувати струнку систему уроків, яка відображає логіку засвоєнь понять і уявлень. При цьому вчитель відшукує оптимальну структуру матеріалу, визначає таку послідовність і систему зв’язків (причинно-наслідкових, функціональних, просторових, родовидових, логіко-змістових), які сприяють більш повному засвоєнню їх змісту та обсягу.
Поняття з-поміж інших форм знань вчитель виділяє на основі логіко-понятійного аналізу окремих тем підручника. Критерієм при цьому слугує наявність істотних ознак у його змісті. Як зазначає Т.М. Байбара, кожне поняття розглядається як система, елементами якої є його істотні ознаки, а також як елемент системи природничих понять і системи природничих знань, тобто є цілісним системним об’єктом Так у дітей поступово формується уявлення про ієрархію понять, тобто прості поняття входять у складніші, які, в свою чергу, є частиною ще загальніших. Така ієрархія систем перебуває у відповідності з вимогами загальної теорії систем, що дає можливість дотримуватися однієї із умов входження в «систему систем» [4,24].
Важливе значення у формуванні системи понять має вміння учнів виявляти та встановлювати між ними зв'язки та залежності. Найпоширенішими в курсі «Я і Україна» є причинно-наслідкові зв’язки, які встановлюються між тілами живої та неживої природи.
Засвоєння природничих понять потребує застосування певних прийомів навчальної діяльності, а саме:
- відтворення опорних знань на основі різних джерел, встановлення зв’язків між сформованими елементами знань і новими;
- виявлення причинної залежності між ознаками одного і того ж поняття й іншими елементами знань;
- виявлення родовидових, логіко-змістових, причинно-наслідкових зв’язків між уявленнями і поняттями;
- структурування понять;
- введення опорних понять у нову систему понять;
- систематизація понять у схемах і таблицях;
- характеристика об’єктів за певним планом;
- узагальнення (за його допомогою учні навчаються робити необхідні висновки).
Оволодіння цими прийомами готує школярів до засвоєння складнішого прийому. Суть його в тому, що учень, отримавши знання з підручника чи від учителя, або з інших джерел, може передати їх у вигляді логіко-структурних схем, картосхем, таблиць, а потім знову відтворити у вигляді усного викладу в новій системі зв’язків і відношень між елементами знань. Це свідчитиме про розуміння учнем внутрішньої логіки того, що вивчається, його усвідомлення і глибину засвоєння, і є показником системного засвоєння навчального матеріалу. Прийоми системного засвоєння полегшують формування загальних природничих понять, зменшують навантаження на пам’ять учнів, сприяють повнішому і глибшому засвоєнню понять. Вони значно підвищують активність учнів, формують особливий тип мислення, що характеризується системною орієнтацією.