Розглянемо систематизацію традиційних форм організації екологічної освіти і виховання учнів за такими основними ознаками: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку інтелекту, творчих здібностей особистості; теоретичним і практичним значенням у вивченні та охороні природи; місцем та частотою застосування у навчально-виховному процесі; географічними межами та часовим інтервалом здійснення.
Кожна з форм екологічної освіти і виховання характеризується своєю індивідуальною структурою, принципами упорядкування її елементів, сукупністю як тотожних, так і відмінних ознак.
За дидактичною метою форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час можна класифікувати таким чином [59]:
— теоретичного навчання (факультатив, лекція, конференція, конгрес, симпозіум, кінолекторій);
— комбінованого навчання (семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, консультація та домашня робота);
— навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, домашні завдання, екскурсія, похід, експедиція, екологічний моніторинг).
У логічній єдності з означеними навчальними формами і як їх діалектичний розвиток у сучасному навчально-виховному процесі визначається окрема самостійна група форм [47]:
— масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, операції та рухи;
— конкретної природоохоронної роботи («зелені» і «голубі» патрулі, екологічні і лісові дозори, сигнальні пости, трудові десанти, створення екологічних стежин, шкільні лісництва, проекти чи програми з охорони як окремих об’єктів довкілля, так і біоценозів чи екосистем у цілому).
Окрему групу складають форми екологічної освіти і виховання, які забезпечують необмежені, порівняно з іншими формами, можливості для організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи учнів саме у довкіллі [67]:
— активні форми («Екологічний майданчик», «Ентомологічний мікро заказник», «Програма охорони прісних водойм України», «Екологічний табір-експедиція» тощо).
Таким чином, бачимо що форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час органічно поєднується в загальну систему навчально-виховної роботи як одна з її складових, що несе в собі певне дидактичне навантаження.
Розділ 2. Практика забезпечення екологічного виховання молодших школярів у сучасних умовах
2.1 Система формування екологічної культури на уроках у початкових класах
Ціннісне ставлення до природи в початковій школі формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.
Ставлення вихованців до природи має специфічні вікові особливості. Молодшому шкільному віку властиве непрагматичне ставлення, що ґрунтується на суб’єктифікації, коли природні об’єкти стають «значущими іншими»; посилюються мотиви спілкування з природою.
Аналіз педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно проаналізувати особливості використання основних методів екологічного виховання у процесі навчальної діяльності молодших школярів.
За основу реалізації змісту такого виховання ми використали класифікацію методів І. Лернера і М. Скаткіна [79, с.312-313]. В рамках цієї класифікації слід використовувати всі запропоновані в науці і практиці методи екологічного виховання, із застосуванням засобів народних традицій ставлення до природи.
Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об’єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об’єкти з раніше засвоєною і запам’ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.
Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямовувати діяльність школярів на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод) [47, с.223]. Приміром, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше.
У рамках методу проблемного викладу вчитель може ставити перед учнями проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки [53, с.199]. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв’язку між неживою і живою природою, а учням – стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи.
Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.
Наприклад, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням другого класу на уроці «Нежива і жива природа» суть таких народних прикмет: «Ластівки літають низько – перед дощем», «Риби вискакують з води і ловлять комах – на дощ». Вчитель ставить перед учнями проблему: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води?
Проблемний виклад учителю доцільно будувати на науковому матеріалі: перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони спускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином, учитель переконує учнів у цілісності природи.
У рамках частково-пошукового, або евристичного методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти [41, с.238]. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вчитель може розібрати з учнями прислів’я: «Квітень – з водою, травень – з травою». Передусім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні виростають розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв’язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.
Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету – навчити учнів самостійно пізнавати природу [16, с.96]. Доцільно пропонувати такі завдання, які б забезпечували творче застосування основних знань про природу при вивченні курсу «Я і Україна», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендуємо вчителям використовувати переважно в позакласній роботі.
Можна запропонувати таку класифікацію методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Я і Україна»:
1. Пояснювально-ілюстративні: бесіда, пояснення, розповідь.
2. Репродуктивні: завдання екологічного змісту; спостереження за сезонними змінами у природі; опорні схеми; варіативні завдання.
3. Проблемного викладу: пояснення, спостереження, бесіда.
4. Частково-пошукові: загадки, ребуси, кросворди, вікторини, цікаві вправи, фенологічні спостереження, опорні схеми.
5. Дослідницькі: спостереження за сезонними мінами у природі, перевірка народних прикмет про взаємозв’язки в природі шляхом спостережень проблемні завдання [75, с.39-40].
Розрізнення окремих методів екологічного виховання має важливе значення для розуміння і організації різних видів діяльності учнів. Проте це не означає, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного, навпаки, їх доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному.
Важливо підкреслити, що протягом уроку методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів. Для прикладу наведемо фрагмент уроку (див додаток А).
Аналіз передового педагогічного досвіду, представленого у публікаціях, дав змогу виокремити окремі підходи до формування екологічної культури молодших школярів. Їх можна умовно назвати «теоретичним» і «практичним».
Теоретичний підхід «виявляється в методичних розробках формування екологічних знань та екологічної свідомості» [32, с.32]; практичний – «спрямовує увагу на особливості формування екологічних умінь та виявляється в екскурсіях, іграх та інших прийомах екологічного виховання» [56, с.39].