Зміст
Вступ
1. Аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі та шкільнійпрактиці
1.1 Екологічне виховання: зміст, завдання, принципи
1.2 Особливості формування екологічної культури
молодших школярів
1.3 Методи формування екологічної культури
1.4 Педагогічний досвід формування екологічної культури молодших школярів
2. Процес і результати експериментального дослідження
2.1 Педагогічні умови формування екологічної культури молодших школярів
2.2 Методика експериментального дослідження
2.3 Результати експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В умовах сьогодення гостро постали перед людством екологічні проблеми: забруднення ґрунтів, повітря, водойм токсичними відходами, вимирання десятків видів рослин та тварин, озонові діри, збереження генофонду та ін. Головною причиною усіх негараздів природи була і є людина. Не усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, вона шкодить насамперед собі, своїм нащадкам. Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Тому саме початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі через ознайомлення із рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків у природі, вивчення та дослідження рідного краю.
Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.
Слід зазначити, що педагогічна наука має значний доробок щодо екологічного виховання школярів. Теоретичні засади екологічного виховання (принципи, джерела) розглядаються у дослідженнях В.С. Крисоченко, Д.І. Струпнікової, Л.М. Гош, А.Н. Захлєбного та ін. Проблема екологічної освіти молодших школярів висвітлювалась у працях Н.О. Пустовіт, А.М. Кмець, Н.В. Жук. Однак особливості формування екологічної культури молодших школярів ще остаточно не визначені.
Предмет дослідження даної теми – педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування екологічної культури учнів початкових класів.
Об’єкт дослідження – процес формування екологічної культури молодших школярів.
Мета дослідження: виділити і експериментально перевірити методику формування екологічного виховання учнів початкових класів.
Завдання дослідження:
· вивчити стан проблеми дослідження у психолого-педагогічній літературі і шкільній практиці;
· виявити педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування екологічної культури молодших школярів;
· розробити експериментальну методику формування екологічної культури учнів початкових класів;
· зробити кількісний і якісний аналіз експериментального дослідження.
Методи науково-педагогічного дослідження:
а) вивчення психолого-педагогічної літератури;
б) педагогічний досвід;
в) аналіз педагогічної практики;
г) вивчення шкільних документів;
ґ) спостереження;
д) інтерв’ювання;
е) педагогічний експеримент.
Базою дослідження виступала Глещавецька ЗОШ І-ІІ ст. Теребовлянського р-ну, Тернопільської обл. Загалом до експерименту було залучено 50 учнів початкових класів.
Дипломна робота складається: вступ; 1 розділ: Аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі та шкільній практиці; 2 розділ: Процес і результати експериментального дослідження; висновки: список використаної літератури; додатки.
1. Аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі та шкільнійпрактиці
1.1 Екологічне виховання: зміст, завдання, принципи
Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до суспільства.
Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.
Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми, рослинним і тваринним світом. Початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшої бази вивчення природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей у природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю.
Пізнання навколишнього світу розпочинається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань, адекватної навколишній природі з її зв’язками і залежностями. Учням початкових класів важко уявляти незнайомі предмети або явища природи. Одним із методів забезпечення наочно-чуттєвої основи засвоєння знань є спостереження. Це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності. Воно підпорядковане конкретно визначеним цілям і вимагає вольових зусиль. Систематично спостерігаючи за об’єктами природи, діти вчаться спостерігати, у них формується така важлива риса, як спостережливість. Розвиток спостережливості впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати у навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, позитивно впливає на поведінку.
Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:
а) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;
б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;
в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;
г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.
Завдання екологічного виховання:
oнагромадження екологічних знань;
oвиховання любові до природи, бажання примножувати і берегти її;
oформування вмінь і навичок діяльності в природі.
Розв’язання цих завдань можливе безпосередньо на уроках природознавства та в позаурочний час. Тому вчитель має чітко визначати місце, призначення та перспективу кожного уроку, його зв’язок з іншими уроками курсу «Я і Україна». Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища – світу природи і людини, педагог має дібрати методи і форми, які стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.
Інструментом для залучення учнів до пізнавальне діяльності є завдання-запитання, вправи, проекти, ігри, вікторини, творчі завдання, загадки екологічного змісту. Значну роль в екологічній освіті молодших школярів відіграють і позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику.
Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить учителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учні уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й бережного ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті [3].
Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв’язки між неживою та живою природою, природою і людиною [4].