Екологічна освіта – порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона має забезпечувати реалізацію принципових загально-дидактичних положень, таких як системність і систематичність, наступність і неперервність, гуманізація і науковість тощо. Необхідність реалізації цих принципів посилює інтегрувальну функцію навчальних предметів початкової школи. На цьому етапі навчальної діяльності необхідно дати початкові уявлення та знання про природу і людину як основу екологічної культури та створити умови для аналізу природного довкілля [3].
Завдання екологічної освіти містять:
– формування системи знань про природу;
– розуміння взаємозв’язків і взаємозалежностей, що існують у природі;
– формування позитивного ставлення до природи, норм поведінки у природі;
– бажання зберігати і охороняти природу.
В останні роки екологічне виховання та екологічна освіта стали предметом уважного дослідження видатних представників педагогічної науки. Мабуть, найвагоміший вклад у становлення та формування екологічного напряму в педагогіці вніс А.Н. Захлєбний [5]. Йому належить думка про існування таких основоположних принципів екологічної освіти та виховання:
1) взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів;
2) принцип співпраці;
3) принцип прогностичності;
4) принцип міждисциплінарності;
5) принцип єдності теорії і практики;
6) принцип безперервності;
7) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню, догляду за нею і поліпшенню її якісного та кількісного складу.
Дещо по-іншому підходять до розв’язання цієї проблеми С.М. Глазачев і С.Е. Петров [20]. Для них характерне ототожнення термінів «природоохоронне виховання» і «екологічне виховання», що спрямовує процес екологічного виховання переважно на охорону природного середовища існування людини. До того ж до принципів виховання вони відносять:
oпринцип комплементарності екологічного виховання до всіх інших напрямів виховної роботи з людьми;
oпринцип використання навчальної (виховної) функції природи, яка змінюється і охороняється;
oпринцип сполучення розгляду проблем охорони природи у світовому масштабі і певній місцевості.
Взагалі ж слід зазначити, що принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги [10]. Ось вони:
– в процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;
– екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;
– забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;
– збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.
Ці принципи лежали в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання в недалекому минулому. Можна стверджувати, що вони належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мали значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Немає, мабуть, потреби обґрунтовувати їх практичну цінність і в наші дні. Водночас хотілося б звернути увагу на важливість принципу, який відсутній серед перелічених вище. Його ми називаємо принципом «Я». наведемо коротку характеристику цього принципу. При цьому зазначимо, що проблема «Я» посідає чільне місце у педагогіці та психології. В зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях їй присвячена значна кількість наукових праць (Р. Ассаджолі, З. Фрейд, У. Джемс, І. Кон та ін.). Із українських психологів відомі своїми дослідженнями цієї проблеми Г.С. Костюк, І.Д. Бех та інші. Особливо слід відзначити працю Р. Бернса «Розвиток Я-концепції і виховання» [15]. Квінтесенцією цієї праці є твердження, що самооцінка дитини, її ставлення до самої себе та сприймання себе значною мірою впливають на її дії та вчинки, що «успіхи в школі, на роботі і в житті не менш залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Коли учень заявляє: «Я з цим ніколи не справлюся», це більше говорить про нього самого, ніж про предмет, про який він веде мову». Видатний педагог-психолог Р. Бернс стверджує, що «Я-концепція» являє собою сукупність усіх уявлень індивіда про себе в єдності з їх оцінкою. Змістом цього ж терміну можна вважати знання й уявлення індивіда про самого себе, своє місце у певній системі відносин, пор свої можливості та здатності впливати на свою власну долю і на долю свого оточення. «Концепція Я» – це «образ Я», відображення «Я» у самосвідомості.
Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра – його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.
1.2Особливості формування екологічної культуримолодших школярів
Екологічна культура особистості формується в процесі виховання і навчання. Об’єктивним показником екологічної культури є рівень нашого спілкування з природою. Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості, як емоційність, життєрадісність, чутливе, уважне ставлення до всього живого.
Екологічну культуру розуміють як цілісну систему, яка складена:
• екологічними знаннями;
• екологічним мисленням;
• культурою вчинків;
• культурою екологічно оправданої поведінки, яка характеризується ступенем перетворення екологічних знань, мислення, культури почуттів у щоденну норму вчинків [11].
Проявом екологічної культури є екологічно обумовлена діяльність.
Сьогодні мало говорити про проблеми навколишнього середовища. І кому як не вчителям потрібно керуватись простими положеннями екологічної моралі, здійснювати природоохоронну освіту і виховання учнів не лише на уроках, а і в позаурочний, позашкільний час на матеріалах природи [17].
Гострота сучасних екологічних проблем поставила перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання великої екологічної і соціальної значимості: виховання підростаючого покоління в дусі бережливого, відповідального ставлення до природи.
Починаючи з курсу природознавства початкової школи і закінчуючи курсом екології в старших класах, учитель весь час наголошує на зв’язках між неживою і живою природою, між різними компонентами живої природи, між природою і людиною. Вивчення екологічних зв’язків відіграє важливу роль у розвитку в учнів логічного мислення, уяви, мови.
Постійна увага вчителя на розкриття екологічних зв’язків значно підвищує інтерес учнів до предмета. Під час фактичного опису матеріалу зацікавленість в учнів знижується.
Якщо ж при вивченні природознавства розвиваються різноманітні і достатньо складні зв’язки, які існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні завдання, поставлені перед учнями, відповідно ускладнюються, і це сприяє розвитку інтересу.
Саме підручник повинен бути тією ланкою, яка сполучає шляхи задоволення пізнавальних потреб учня і педагогічних намагань вчителя. Хоча, як відомо, один підручник не може задовольнити пізнавальні інтереси учнів, які відрізняються за рівнем природних здібностей. Постає питання, хто ж повинен стимулювати учня до пошуку додаткових знань? Звичайно, живе слово вчителя, яке зможе викликати інтерес до змісту предмета, підтримуючи постійну пізнавальну активність, розширити можливості для самостійної роботи учнів на уроках і в позаурочний час [7].
Екологізація біологічної освіти дає змогу розглядати природу як єдине ціле з урахуванням характеру і сили збалансованих взаємозв’язків між усіма явищами і процесами, що відбуваються в біосфері планети.
Зміст навчальних програм із різних предметів передбачає озброєння учнів знаннями, які маютьпряме відношення до проблем охорони навколишнього середовища. Проте це повинна бути не лише механічна інтерпретація знань з різних предметів, потрібно сприяти формуванню в учнів цілісної картини світу на основі аналітичного і синтетичного розгляду дійсності.
У нашій країні за останні роки зросла увага до екологічного навчання і виховання. Оскільки для молодших школярів найдоступнішою є форма емоційно-естетичного сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони.
Досить активною формою організації природної діяльності учнів І-ІІІ класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установки, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах у природному середовищі. Тільки в природі учні можуть конкретно спостерігати зв’язок між предметами та явищами. Екскурсії, навіть у IV класі, створюють словесні образи та ілюструють повніше уявлення про предмети і явища довкілля.
Конкретні уявлення про природу, які створюються в учнів під час екскурсії в наступних класах при вивченні біології рослин, тварин, людини, допоможуть розкрити перед ними прості, доступні їхньому розумінню зв’язки між окремими предметами і явищами природи.
Відомо: на різних етапах свого життя учні по-різному усвідомлюють і сприймають навколишній світ. Тому для досягнення певної мети в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, комплексно підходити до вивчення довкілля з використанням міжпредметних зв’язків.
Досвідчені вчителі спонукають учнів до активного екологічного мислення за допомогою завдань і запитань типу «Чому ти так думаєш?», «Доведи, що… «, в яких певною мірою виявляються пізнавальні потреби, духовні запити, нахили і здібності. Під час розв’язання таких запитань в учнів виникають власні міркування, аналітичні підходи.