У дошкільному віці дитина оволодіває усним мовленням, в основному на слух, у шкільному віці вона оволодіває зоровими (написаними) образами слів. Дитина повинна навчитися переводити почуте і сказане слово в його зоровий образ (письмо) і навпаки, вміти перевести зоровий образ в артикуляційний і слуховий (читання). При цьому від дитини вимагається вміння абстрагувати поняття, тобто розуміти звуки і букви як елементи усного і письмового мовлення [2].
Початковим етапом в оволодінні письмом є аналіз звукового складу, який передбачає встановлення асоціації звук-буква. Ця аналітична діяльність спирається на здатність до фонематичної та мовно-моторної диференціації.
Під час навчання в школі дитина повинна оволодіти орфографією. Це відбувається головним чином шляхом постійного порівняння почутого (сказаного) і прочитаного (написаного) слова, так як правопис підкоряється різним законам і принципам (фонетичному, морфологічному, історичному, логічному, граматичному), не являючись повністю звуковим. Повільне, чітке промовляння по складам необхідно дитині до тих пір, поки перехід від почутого до зорового образу слів не автоматизується [3].
Таким чином, для формування автоматизованих навичок письма неабияке значення мають такі передумови, як сформованість усного мовлення, вільне володіння ним, здатність проводити аналіз і синтез слова; сформованість просторового сприйняття і просторових уявлень, а саме: орієнтування в поняттях "ліворуч", "праворуч", у схемі власного тіла і у просторі; розвиток тонкокоординованих рухів рук; сформованість зорово-моторних (здійснення зв'язку між тим, що бачить, і тим, що записує) і слухо-моторних (зв'язок між тим, що чує, і тим, що записує) координацій; сформованість довільної діяльності, вміння регулювати власні дії, застосовувати вольові зусилля.
Надзвичайно важливим у становлення технічної навички письма є розвиток рухів пальців і кистей рук. Ці рухи розвиваються у дитини повільно, поступово впродовж усього дошкільного дитинства. Вченими (О.Р. Лурія, Ю.К. Лекомцев) було експериментально доведено, що дитячий малюнок - це своєрідне графічне мовлення, яке є передумовою майбутнього письма [3].
Підготовка дитини до опанування писемного мовлення розпочинається задовго до перших шкільних уроків з письма та читання і охоплює всі періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства. Перші навички оволодівання письмом дитина отримує у ранньому дитинстві.
Про сформованість передумов до опанування писемним мовленням у старшому дошкільному віці свідчить:
1. Наявність інтересу до друкованого слова та розуміння дитиною його значення у власному житті.
2. Цілісне сприймання на слух друкованого тексту, розуміння його змісту та емоційне ставлення до подій, що про них ідеться.
3. Уміння виділяти з мовного потоку речення, в реченнях розрізняти слова, у словах - склади, звуки.
Письмо, в свою чергу, відіграє велике значення в психічному розвитку дитини, оскільки розкриває перед нею нові форми спілкування з людьми, що її оточують, з однолітками, з навколишнім світом. Це дуже важливо, адже здібності дитини, як відомо, інтенсивно розкриваються лише в діяльності, яка їй подобається, викликає інтерес до себе.
Слід звертати увагу на рівень сформованості в дитини активного ставлення до навчання будь чого взагалі. Адже це є показником сформованості певної оптимальної установки, відповідної спрямованості психічного процесу. Серед чинників, що сприяють виробленню такої установки, неабияке місце посідають методи впливу дорослого на формування свідомого ставлення дитини до оволодіння будь-яким видом діяльності, в тому числі й графічного відтворення літер. Одним із показників активності дитини є рівень її самостійності. Готуючи малят до оволодіння письмом, дорослий має пам’ятати, що такі діти не вміють активно спостерігати та аналізувати певне графічне зображення, не можуть самостійно його відтворити.
Не дивина, що підготовлена дитина легше адаптується до школи. Усвідомлюючи це, батьки заздалегідь починають вчити малят читати, лічити, розв'язувати нескладні задачі, а також писати. Але, щоб гарно й швидко писати, треба, крім терплячості та бажання, мати тверду руку. Проте лише дехто має її від народження, а здебільшого це, як і в спорті, досягається завдяки вправам [7].
Проблеми розвитку писемного мовлення у дітей здавна привертають увагу психологів і педагогів. Педагоги шукають ефективні шляхи навчання малят письму. Психологів цей процес цікавить і як окремий випадок, що дає змогу розширити знання про вікові можливості та особливості засвоєння знань про мовну дійсність та її елементи, і як важливий аспект розумового розвитку дитини. З'ясування цього питання має теоретичне і практичне значення для розв'язання проблем підготовки дошкільнят до навчання у школі.
Отже, у зв’язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передумов подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу навчання, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни.
Інтенсифікація навчально-виховного процесу дітей з тяжкими вадами мовлення (далі ТВМ) вимагає проведення низки досліджень, спрямованих на вдосконалення системи їх навчання і виховання в сучасних умовах розбудови нашої держави. Вирішення цієї важливої психолого-педагогічної проблеми є надзвичайно актуальним завданням і у спеціальній школі для дітей із ТВМ, де рівень засвоєння знань значною мірою обумовлює якісне оволодіння усіма навчальними дисциплінами, збагачення знаннями про оточуючу дійсність.
Писемне мовлення як одна з форм мовленнєвої діяльності - важливий засіб комунікації і здобування знань, особливо в період шкільного навчання. Повноцінне оволодіння ним є не тільки освітнім, а й соціальним завданням.
Підготовка дитини до опанування писемного мовлення розпочинається задовго до перших шкільних уроків з письма та читання і охоплює всі періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства. Перші навички оволодівання письмом дитина отримує у ранньому дитинстві.
Під мовленнєвою готовністю дітей до оволодіння самостійним писемним мовленням вчені (А. Богуш, М. Вашуленко, В. Гербова, Л. Дейниченко, А. Іваненко, Н. Орланова) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища. В контексті проблем спеціальної дидактики дослідники (Є. Соботович, Р. Левіна, Л. Спірова, В. Тарасун, Г. Чіркіна, Н. Нікашина, М. Шеремет) зазначають, що підготовка до навчання дітей з ТВМ у спеціальних загальноосвітніх закладах охоплює корекцію та розвиток фонетико-фонематичної системи; збагачення словника; удосконалення граматичної будови мовлення; розвиток комунікативних навичок.
На нашу думку, необхідно визначити закономірності та умови формування мовленнєвої готовності у дітей з тяжкими порушеннями мовлення в період початкового шкільного навчання, а саме специфіку корекційно-попереджувального навчання дітей з тяжкими вадами мовлення опануванню писемним мовленням в цілісному процесі підготовки до оволодіння письмом [27].
В дослідженнях Л. Федоренко виділяються закономірності засвоєння дитиною шкільного віку рідної мови: вміння артикулювати звуки, координувати мовленнєво-рухові та слухові відчуття; розуміння лексичного та граматичного значення різного ступеня узагальнення; відчуття виразності і інтонаційних засобів мовлення; чуття мови, від якого залежить засвоєння норми літературної мови; достатній розвиток координації між усним і наукові дані, ми вважаємо доцільним трансформувати їх, як закономірність формування мовленнєвої готовності дітей із тяжкими порушеннями мовлення до оволодіння самостійним писемним мовленням.
Перша закономірність полягає в тому, що мовлення формується при здатності чітко артикулювати звуки, вимовляти звуки, склади, слова, розуміти і сприймати слухові відчуття. Для цього потрібна постійна мовленнєва практика, завдяки якій тренуються органи мовлення. На основі набутих навичок, дитина має навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, вимовляти відповідно до норм сучасної української літературної мови, артикулювати кожний звук мови.
Друга закономірність полягає у засвоєнні мовних одиниць, передусім лексичних і граматичних. Діти з порушеннями мовлення потребують особливої уваги при засвоєнні лексичної сторони мовлення. Засвоєння дітьми з ТВМ лексичного значення слів відбувається від прямого, конкретного, основного до узагальненого та переносного значення, яке вони часто не можуть зрозуміти ("срібні промені", "золотий ранок", "золота усмішка", "лагідні слова", "золоті руки"). Дитина з ТВМ має засвоювати і граматичне значення, зв'язки між словами в реченні ("в сумці", "під столом", "з-під землі" і т.д.). Розуміння лексичних і граматичних значень ґрунтується на тому, що мова є кодом реальної дійсності, і кожна лексема, граматична словоформа, одиниця синтаксису має свій відповідник [3].
Отже, формування мовленнєвої готовності до оволодіння писемним мовленням дітей із ТВМ залежить від здатності розуміти лексичні й граматично-семантичні значення мовних одиниць, що забезпечується в умовах спеціально організованого, насиченого мовленнєвого середовища.
Для розвитку у дітей з ТВМ сприйнятливості й чутливості до експресивно-стилістичного забарвлення слів, емоційно-експресивного аспекту говоріння-мовлення необхідно спеціально організовувати ранню корекцію мовлення у процесі ігрової діяльності.