• при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм розпорядження про усунення цих порушень, а при невиконанні розпоряджень зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи ухвалювати рішення про відкликання ліцензій і вилучення з державного реєстру страховиків (перестрахувальників). Суперечки про відкликання ліцензії розглядає суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється згідно з нормами, що передбачені Законом України “Про страхування”;
• звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 ЗУ “Про підприємництво”.
Правила страхування
Кожний страхувальник, що реалізує свої страхові інтереси, знайомиться з правилами відповідного виду страхування, і якщо умови страхування, котрі містяться у правилах, влаштовують страхувальника, він може укласти договір страхування зі страховиком. Проте, правила страхування можуть виконувати функції лише загальних умов страхування. Тоді, згідно з цими загальними умовами, укладається договір страхування між страховиком і страхувальником на конкретних умовах, визначених цим договором.
Укладаючи договір, страхувальник насамперед приводить свої майнові інтереси у відповідність до істотних умов страхування страховика. Якщо правила страхування дозволяють, він вибирає об’єкти, які доцільно застрахувати, обсяг страхової відповідальності, який його влаштовує (набір страхових ризиків), рівень страхового забезпечення, розмір страхової суми, термін страхування, отримувача страхової суми або відшкодування.
Інші істотні умови визначає страховик, розробляючи правила і пропонуючи цей вид страхування потенційним страхувальникам за заздалегідь обчисленими базовими тарифними ставками. Правила страхування пропонують страхувальнику конкретний набір умов страхування, які мають бути ним враховані при реалізації свого наміру укласти договір з цього виду страхування.
У ст. 17 ЗУ “Про страхування” встановлені вимоги до змісту правил страхування. Правила повинні містити такі умови страхування:
• перелік об'єктів страхування;
• порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
• страхові ризики;
• виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
• строк та місце дії договору страхування;
• порядок укладення договору страхування;
• права та обов'язки сторін;
• дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
• перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
• порядок і умови здійснення страхових виплат;
• строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
• причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
• умови припинення договору страхування;
• порядок вирішення спорів;
• страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
• страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
• особливі умови.
У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування, вони розробляються безпосередньо страховиком для кожного виду страхування окремо і узгоджуються з Держфінпослуг при первісному отриманні ліцензії на право здійснення страхової діяльності.
Коли потрібно змінити зміст правил, то страховик також погоджує всі зміни з Держфінпослуг. Якщо страховик бажає застосовувати нові правила за будь-яким із видів страхування, на який він вже має ліцензію, він також зобов’язаний подати текст нових правил до органу страхового нагляду для їх узгодження. Отже, на один базовий вид страхування, що потребує отримання ліцензії, страховик може мати декілька підвидів правил страхування залежно від різновидів об’єктів страхування, страхових ризиків та ін.
Держфінпослуг має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам статті 17 ЗУ “Про страхування”.
Один із двох узгоджених примірників правил повертається страховику у зброшурованому вигляді з дозвільним штампом ДКРРФПУ.
За існуючими вимогами, українські страховики не мають права складати комбіновані правила страхування, що охоплюють декілька базових видів страхової діяльності, які ліцензуються, навіть якщо ці страховики вже мають потрібні ліцензії. Проте, договір страхування може бути комбінованим і містити комплексне (складне) страхове зобов’язання страховика стосовно всіх частин об’єкта страхування, страхових ризиків і страхових випадків, передбачених правилами страховика за тими видами страхування, для здійснення яких він має ліцензію, і які враховують усі страхові інтереси страхувальника щодо складного об’єкта страхування
Системи страхової відповідальності
Система страхової відповідальності, що є головною частиною будь-якого договору страхування, визначає розмір, умови і методику здійснення страхового відшкодування збитку в майновому страхуванні і страхуванні відповідальності за шкоду майна. Ця система визначає наявність функціонального співвідношення ? між страховою сумою S0, страховою вартістю об’єкта страхування WС, страховим збитком Uc, франшизою F і сумою виплачуваного страхового відшкодування SВ:
Sв = ?{Wс;Sо;Uc;F}
Згідно з принципом граничної сумлінності, вид використовуваної системи обов’язково повинен зазначатися у договорі страхування, оскільки від цього залежить методика визначення збитків і сума страхової виплати, яку одержить страхувальник для компенсацію заподіяної йому шкоди. Адже системи відрізняються одна від одної принципом вартісної оцінки об’єкта страхування, обсягом завданої шкоди, яка буде відшкодовуватися страховиком, та засобом відшкодування завданої шкоди.
Застосовуються такі системи страхової відповідальності:
1) система повної (або дійсної) вартості;
2) система першого ризику;
3) система пропорційної відповідальності;
4) система відбудовної вартості;
5) система “дробової” частини ризику;
6) система граничної відповідальності;
7) система “нове за старе”.
Система повної (дійсної) вартості полягає в наступному.
Страхова сума S0 визначається як дійсна страхова вартість майна WС на початок дії договору страхування. Страхове відшкодування дорівнює розміру застрахованого збитку Uc, що може дорівнювати прямому (Uc=Uс(п)) або прямому плюс сума непрямих (Uc=Uс(п)+ ?Uс(н)) збитків, з врахуванням встановленої у договорі страхування франшизи. Страховик несе повну відповідальність за об’єкт в обсязі повної вартості останнього, виплачуючи відшкодування за кожен заподіяний збиток (шкоду) в обсязі первісної страхової суми, зменшеної на суму страхової виплати за попереднім страховим випадком. Дострахування при цьому неможливе.
Приклад. Вартість об’єкта страхування і розмір страхової суми дорівнюють 2000 грн. Безумовна франшиза 5%, або 100 грн. Внаслідок пожежі майно частково ушкоджено, збиток страхувальника складає 1500 грн. Розмір страхового відшкодування складе 1500 - 100 = 1400 грн. Після виплати страхова сума становить 2000 – 1400 = 1600 грн. Повторний страховий випадок завдав збитків в обсязі 1400 грн. Друга виплата становить 1400 – 100 = 1300 грн, після чого страхова сума становить 1600 – 1300 = 300 грн. Збиток за наступним страховим випадком буде відшкодовуватися у розмірі не більше 300 грн, після чого договір страхування припинить свою дію внаслідок виконання страховиком його зобов’язань по договору у повному обсязі.
Система першого ризику визначає розмір покриття завданої шкоди у межах страхової суми. Страхове відшкодування SВ виплачується у розмірі завданої шкоди UC, але виплата не може перевищувати встановлену страхову суму S0. Компенсується вся шкода у межах цієї страхової суми:
SB= Uc ? S0 ,
“Другий ризик” (тобто шкода UC , що перевищує страхову суму S0) не відшкодовується. При використанні цієї системи не потрібно оцінювати вартість всього об’єкту страхування (наприклад, вартість складного майнового комплексу), тому що для розрахунку страхової виплати необхідно знати тільки розмір завданої шкоди. Система використовується у випадках, якщо оцінка вартості всього об’єкту страхування дуже складна, практично неможлива або склад об’єкту страхування постійно змінюється. Дострахування за цією системою неможливе.
Приклад. Комплекс з трьох житлових споруд застрахований за системою першого ризику на страхову суму 1.100 тис. грн. Шкода, заподіяна одному з будинків цього комплексу внаслідок пожежі, складає 1.500 тис. грн. Страхове відшкодування виплачується у сумі 1.100 тис. грн., після чого договір страхування припиняється.
Система пропорційної відповідальності визначає виплату страхового відшкодування пропорційно коефіцієнту покриття збитків через неповне страхування вартості об’єкта. Страхова сума встановлюється в обсязі, що не перевищує дійсну реальну вартість об’єкта, тобто S0 < WС. Коефіцієнт Kn покриття збитків страховиком дорівнює відношенню страхової суми S0 до страхової вартості об’єкта WС , а страхове відшкодування визначається за формулою
SB=Uc•Kn=Uc•S0 /WС ,
де Uc – фактичний обсяг страхового збитку. За такою системою страхувальник бере участь у відшкодуванні усіх збитків у частині, пропорційній розміру (1- S0/WС ). Чим менше Kn, тим більша частина збитку залишається на відповідальності страхувальника. Факт страхування за пропорційною відповідальністю може визначатися у договорі в якості застереження із спеціальною назвою “еверідж”. Ця система може застосовуватися для комерційних страховок, у яких вона може виступати еквівалентом індексації вартості об’єктів відповідно до показників інфляції.