Для надання допомоги учасникам факультативу у виборі професії потрібно знайомити їх не тільки з тими труднощами, які зустрінуться на іспиті під час вступу до ВНЗ, але і з особливостями системи навчання в інституті, важкими і привабливими сторонами діяльності в роботі фахівців після закінчення ВНЗ. У старших класах викладання нового матеріалу вчителем на факультативі може наближатися до форми вузівської лекції, а замість досвіду учнів можна використовувати систему семінарських занять. Звичайно, при цьому слід враховувати вікові особливості учнів і не намагатися упровадити в школу буквально методи роботи вищих навчальних закладів.
Практика показує, що навіть при вдалому виборі теми лекції, інтерес учнів 10-11 класів різко падає, якщо її тривалість перевищує одну годину, утомливими виявляються і двогодинні семінари. Тому необхідно зробити різноманітними форми роботи впродовж двогодинного заняття. Наприклад, заняття може починатися півгодинною або годинною лекцією вчителя, потім продовжуватися у формі семінару або практикуму за рішенням завдань і завершуватися виконанням фронтальної лабораторної роботи або експериментального завдання [2].
Семінарські заняття — обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів).
Семінари сприяють формуванню вміння самостійно засвоювати знання, аналізувати, синтезувати, абстрагувати, конкретизувати, узагальнювати, розвивають увагу, мислення, інтерес до навчального предмета. Проводять їх здебільшого у старших класах. У них беруть участь всі учні класу. Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок — самостійного вивчення учнями матеріалу та обговорення результатів їх самостійної пізнавальної діяльності.
Учитель заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Результати самостійної роботи учні подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних джерел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди (переважно евристичної), повідомлення, коментованого читання першоджерел чи доповідей.
Заняття розпочинається вступним словом учителя, в якому він нагадує завдання семінару, порядок його проведення, рекомендує, на що необхідно звертати увагу, що слід записати в робочий зошит.
Семінарські заняття поділяють на підготовчі (просемінарські), власне семінарські заняття (9 —11 клас), міжпредметні семінари-конференції.
Просемінарське заняття є перехідною формою організації пізнавальної діяльності учнів: від уроку, через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до власне семінарів. За навчальною метою їх поділяють на семінари-повторення та систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; комбіновані (змішані) семінари. Кожна з цих груп поділяється на семінари-бесіди, семінари-обговорення, комбіновані семінари. Перша група просемінарських занять за структурою, способом проведення мало чим відрізняється від звичайних уроків, наступні більш наближені до семінарів.
Власне семінарські заняття проводять у IX—X класах. За дидактичною метою виділяють: семінари вивчення нового матеріалу, семінари узагальненого повторення, комбіновані; за способом проведення: розгорнуті бесіди, коментоване читання, доповіді та повідомлення, вирішення завдань, комбіновані семінари.
Методична особливість семінару-розгорнутої бесіди полягає в тому, що його тему поділяють на невеликі за обсягом, органічно пов'язані між собою, питання, вирішення одного з яких веде до вирішення наступного. Бесіда починається з постановки питання. Після закінчення виступу доповідача учаснику ставлять додаткові питання, за необхідності учитель надає можливість бажаючим доповнити відповідь товариша. Завдяки цьому бесіда з одним учнем поступово переходить у бесіду з усім класом.
Семінар-доповідь покликаний розкрити певну проблему у вигляді тез та аргументів. Перед його проведенням учитель визначає опонентів, рекомендує учням літературу за темою, допомагає скласти план і тези виступу. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх фактами, ілюструє прикладами. Схожі за змістом на семінар-доповідь семінарські заняття, на яких обговорюються реферати і творчі письмові роботи учнів. Учитель організовує взаєморецензування письмових робіт, знайомиться з роботами і рецензіями на них, відбирає найбільш вдалі роботи для обговорення на занятті.
Головне завдання коментованого читання — навчити учнів глибоко розуміти, аналізувати і правильно тлумачити текст. Учитель на конкретних прикладах демонструє учням, як правильно коментувати, уникаючи помилок.
Семінар-вирішення завдань проводять після засвоєння учнями матеріалу з певної теми чи розділу. Учитель заздалегідь дає учням декілька завдань (з неповними чи зайвими даними) для самостійного вирішення, список необхідної літератури. На семінарі учні аналізують правильні та неправильні, вдалі й невдалі рішення.
Семінар-диспут є проміжним видом між семінаром-розгорнутою бесідою та семінаром-доповіддю. Нова інформація засвоюється в процесі обговорення протилежних поглядів. На консультації учитель дає питання, в яких повинні бути явні чи приховані протиріччя. Це спонукає учнів думати, сперечатися, обстоювати власну точку зору. Учитель спрямовує думки учнів за допомогою питань, доброзичливих реплік, конкретних зауважень, логічних міркувань, переконує у правильності чи помилковості їх суджень.
Міжпредметний семінар є найскладнішим типом шкільного семінару, головне завдання якого — забезпечити усвідомлення учнями міжпредметних зв'язків, систематизувати знання, вміння, навички, підбити підсумки роботи. Відрізняється від звичайних семінарських занять масштабністю проблем, запропонованих для обговорення, узагальненням та систематизацією навчального матеріалу з різних предметів. Міжпредметний семінар проводить учитель предмета, питання якого є стрижневими у проблематиці заняття.
Однією з найскладніших і найпоширеніших групових форм організації позаурочної роботи є фізичні гуртки.
Організації гуртка повинна передувати велика підготовча робота. Суть її полягає в тому, що учнів інформують про майбутній гурток, основні напрями його роботи. Для цього використовуються не тільки шкільні засоби інформації, а й індивідуальні та групові бесіди з учнями. Великий ефект дає проблемна організація навчальної роботи з фізики, коли на уроці вчитель аналізує ту чи іншу проблему і пропонує знайти її розв'язання на заняттях гуртка.
Фізичні гуртки можуть мати різні спрямування в залежності від підготовки і власних уподобань учителя, який вестиме цей гурток, а також від початкових інтересів і побажань учнів.
У залежності від тематики роботи гуртки можуть бути:
1. Теоретичні (історія фізики, розгляд певних теоретичних питань фізики, розв'язування задач).
2. Фізико-технічні (моделювання, радіотехнічні, авіамодельні і т.п.).
3. Експериментальні (конструювання фізичних приладів, проведення фізичних дослідів і досліджень).
4. Комплексні (загальнофізичні).
Після вивчення тематики гуртка і належної агітаційної роботи проводиться організаційне засідання, на якому затверджується план роботи, обираються керівні органи гуртка (староста, редколегія, завгосп). Практика показує, що оптимальною кількістю членів гуртка буде 10-15 чоловік. Якщо ж запишеться більша кількість, то це не може служити причиною для пере набору учнів.
На першому занятті з'ясовується розпорядок роботи гуртка, учні вибирають запропоновані вчителем завдання для індивідуальної роботи. Якщо гурток об'єднує учнів різних вікових груп і з різним гуртковим стажем, то доцільно створити невеликі бригади по 2-3 чоловіка на чолі зі старшим і більш досвідченим учнем. Цим досягається взаємонавчання і обмін досвідом.
Робота планується таким чином, щоб теоретичні заняття чергувалися з практичними. Результати роботи висвітлюються на спеціальних залікових заходах: виставках, вечорах, конференціях.
У окремих випадках організовуються творчі групи. Вони комплектуються з добре підготовлених учнів, які об'єднуються спільним інтересом в певній галузі фізики. Такі групи дають можливість ефективно готувати майбутніх учасників олімпіад різних рівнів. Творчі групи є, також, важливою організаційною формою роботи МАН (Малої Академії наук).
2 ЕЛЕМЕНТИ НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА
Вчитель повинен активізувати мотивацію учнів до вивчання фізики. Найкращим способом мотивації є надання дітям тієї інформації, яка їм буде цікава, тому вчителю потрібно з’ясувати, що саме може зацікавити дітей.
У вік глобальної комп’ютеризації та Інтернету, комп’ютер стає невід’ємною частиною повсякденного життя кожної людини, особливо більш молодше покоління. Якщо розглянути окремі складові частини такої електронної техніки, як сучасна електронно-обчислювальна машина, то можна спробувати роз’яснити учням фізичні принципи роботи цих елементів та фізичні явища, які можна спостерігати при їх роботі.
Викладаючи за програмою матеріал з фізики, вчитель повинен:
1. якісно викладати матеріал;
2. пояснювати практичну та пізнавально-розвиваючу сторону цього предмету на уроках;
3. займатися розвитком учнів під час позакласних занять.