Проблемний підхід містить у собі логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.
Даний метод містить у собі:
1) висування проблемного питання;
2) створення проблемної ситуації на основі висловлення вченого;
3) створення проблемної ситуації на основі наведених протилежних точок зору по тому самому питанню;
4) демонстрацію досвіду або повідомлення про нього – основу для створення проблемної ситуації; рішення завдань пізнавального характеру (завдання див. у додатку). Роль учителя при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації й керуванню пізнавальною діяльністю учнів;
5) Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Всі учні по завданнях самостійно вирішують розрахункових або логічні (потребуючих обчислень, міркувань й умовиводів) завдання за аналогією або творчим характером.
Завдання починати застосовувати вже в 6‑м класі. І більше складні, творчого характеру в старших класах. Але в кожній паралелі завдання диференціювати – більше складні, творчого характеру – сильним учням.
А аналогічні – слабким. При цьому в самих учнів на цьому не акцентувати увагу. Кожен учень одержує завдання по своїх можливостях і здатностям. При цьому не знижується інтерес до навчання.
Наочні методи
1. Частково-пошуковий
При застосуванні цього методу потрібно керувати роботою класу. Організувати роботу дітей таким чином, щоб частина нових завдань вони добули самі. Для цього демонструвати досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляти лише мета. А учні шляхом спостереження й обговорення вирішують проблемне питання.
2. Метод опорних сигналів
Опорні конспекти застосовувати у вигляді схем, а також у вигляді малюнків, таблиць, схем.
Практичні методи
· Частково-пошуковий лабораторний метод
Учні вирішують проблемне питання й добувають частина нових знань шляхом самостійного виконання й обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи учнем відома лише мета, але не очікувані результати.
У своїй роботі вчителеві також варто застосовувати методи усного викладу – оповідання й лекції.
При підготовці лекцій планувати послідовність викладу матеріалу, підбирати точні факти, яскраві порівняння, висловлення авторитетних учених, учителів, суспільних діячів.
На уроках використати прийоми керування пізнавальною діяльністю учнів:
1) Активізувальна діяльність учнів на цьому етапі сприйняття й супутньому пробудженню інтересу до досліджуваного матеріалу:
а) прийом новизни – включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;
б) прийом семантизації – в основі лежить порушення інтересу завдяки розкриттю значеннєвого значення слів;
в) прийом динамічності – створення установки на вивчення процесів й явищ у динаміку й розвитку;
г) прийом значимості – створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з його біологічної, народногосподарської й естетичної цінністі;
2) Прийоми активізації діяльності учнів на етапі засвоєння досліджуваного матеріалу.
а) евристичний прийом – задаються важкі запитання й за допомогою навідних запитань приводять до відповіді;
б) евристичний прийом – обговорення спірних питань, що дозволяє розвити в учнів уміння доводити й обґрунтовувати свої судження;
в) метод дослідження – учні на основі проведених спостережень, досвідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати висновок.
3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.
а) прийом натуралізації – виконання завдань із використанням натуральних об'єктів;
б) прийом схематизації – перераховуються організми, необхідно у вигляді схеми показати взаємозв'язок між ними;
в) прийом символізації.
На уроках в 6–7‑х класах з метою активізації пізнавальної діяльності застосовувати загадки, ребуси, кросворди. В 6–7‑х класах використати ігрові моменти, в основному наприкінці уроку. У цьому віці діти дуже люблять грати й стимул гри дозволяє активізувати їхня діяльність при вивченні нового матеріалу.
У старших класах використати груповий метод. При цьому ділити клас на групи по 3–4 чоловік. Кожна група одержує своє завдання й виконує його. В основному цей метод застосовувати в 10–11 класах.
Хлопцям (групам) видаються картки-завдання, із завданнями й вони, порадившись, повинні вирішити завдання.
Наприкінці вивчення теми провести семінарські заняття й тематичний залік. Але ці форми прийнятні в старших класах, і мають на увазі гарну підготовку учнів, вивчення ними рекомендованої літератури, участь у дискусії.
У більше молодших класах (6–8‑х) проводити узагальнюючі уроки у вигляді гри. Наприклад, розділити клас на 4 частині: 3 команди й уболівальники. Для команд приготувати три столи, для вболівальників – наприкінці класу – стільці. Розробити завдання, а для вболівальників окремі завдання.
При своїй роботі використати різні варіанти оцінки роботи учнів на уроці. Тому я прийшла до висновку, що для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на цьому уроці, потрібно:
1) компетентне й незалежне журі (учитель й учні-консультанти з іншого класу);
2) завдання в команді розподіляти самої під силу, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним – прості;
3) оцінювати діяльність команди й індивідуально кожного учня;
4) «ліквідувати» уболівальників. Якщо численний клас – створити не 3, а 4 або 5 команд, але утягнути всіх хлопців в активну діяльність;
5) давати творчі домашні завдання до узагальнюючого уроку. При цьому можуть проявляти себе учні тихі, непомітні на тлі більше активних.
Консультанти повинні бути з іншого класу. Як показала практика, консультанти були настільки добре підготовлені, що допомога вчителя їм була потрібна в дуже рідких випадках. Тобто при підготовці до цього уроку активізувалася діяльність не тільки учасників, але й журі. Учасники були поділені на команди за бажанням, що стимулювало їхню творчу діяльність при виконанні домашнього завдання. Завдяки загальному настрою, підготовці, урок відбувся. Результати в цьому класі виявилися вище, ніж у контрольному (за контрольний клас я взяла з паралелі рівний по силі).
Активізацію пізнавальної діяльності рекомендую проводити також і на позакласних заходах.
Наприклад, була проведена гра: «Подорож у країну кімнатних рослин». При цьому хлопці виступали в ролі квіткарів і жителів різних країн. «Подорож» супроводжувалося «переміщенням» по карті й демонстрацією квітів.
Ціль: показати взаємозв'язок будови із середовищем перебування, пристосування рослин до різних умов, активізувати діяльність учнів спеціальними домашніми завданнями.
Протиріччя, які виникають у процесі реалізації даних заходів:
1) При груповій і колективній роботі не охоплюються більше слабкі учні. Вони просто «відсиджуються». А більше активні беруть ініціативу у свої руки. Це яскраво проявляється при груповій роботі. Тому що навіть в однорідній під силу групі існує свій лідер.
2) При тестових роботах, застосовувати відкриті й закриті тестові завдання. У відкритих завданнях учень сам уписує відповідь, а в закриті він вибирає відповідь із декількох запропонованих варіантів, серед яких правильний один. Закриті тести більше різноманітні й краще частіше використати саме їх. Але тестові завдання краще проводяться в старших класах при вивченні або повторенні більших тим. Більше молодшим школярам складніше сконцентрувати знання великої теми. Тому для них потрібно вибирати невеликі й посильні тестові завдання.
3) При викладанні орієнтуватися на сильного учня, у результаті реалізується більше наміченого. Уроки виходять більше цікавими. Але при цьому з поля зору випадають слабкі учні.
Висновок
Освіта – є частиною процесу формування особистості. За допомогою цього процесу суспільство передає знання, навички від однієї людини іншим. У процесі навчання учневі нав'язують певні культурні цінності; процес навчання спрямований на соціалізацію особистості, але іноді навчання конфліктує із щирими інтересами учня.
Тому в даній роботі були описані існуючі методики активного навчання, а також дані рекомендації з удосконалювання даних методик освіти з метою підвищення ефективності успішності школярів, а, отже, і ефективності освіти в цілому.
А тому що поняття ефективності нерозривно пов'язане з поняттям якості навчання, то підвищиться якість навчання школярів. Це дозволить вирішити дуже багато проблем не тільки в освіті, але й у різних сферах держави.
Все це доводить один факт – дана проблема є дуже актуальною і її значимість зростає з кожним днем. Тому необхідно постійно шукати шляхи рішення цієї проблеми й впроваджувати передові технології в навчальний процес.
Список літератури
1. Безпалько В.П. «Доданки педагогічної технології». М. Педагогіка, 1989 р.
2. Виготський Л.С. «Уява й творчість у дитячому віці» – М. Освіта, 1991 р.
3. Давидов В. «Проблеми навчання, що розвивається,», 1986 р.
4. Капуслен Н.П. Педагогічні технології адаптивної школи, М., – 1999.
5. Карпенко М. Майбутньому утворенню – технологію майбутнього // Оглядач – 1999 №6.
6. Кларин М.В. Технологія навчання, Рига – 1999.
7. Кумунжиєв К.В. Когнітивні основи розвиваючого навчання. рукопис, Ульяновськ, 1997. – 82 с.
8. Куписевич Ч. Основи загальної дидактики. М., 1986.
9. Лук'янова М.И., Калініна Н.В. Навчальна діяльність школярів: сутність і можливості формування. Методичні рекомендації для вчителів і шкільних психологів. – Ульяновськ: ІПК ПРО, 1998. – 64 с.
10. Маркова А.П. й ін. «Формування мотивації навчання» М. Освіта, 1990 р.
11. Муртазін Г.М. Активні форми й методи навчання. – М.: Освіта, 1989.
12. Муртазін Г.М. Завдання й вправи по загальній біології. – М.: Освіта, 1981.
13. Оконь В. «Введення в загальну дидактику» Пер. С. Кольського. – М. Вища школа, 1990 р.
14. Підкасистий П.И. «Технологія гри в навчанні» – М. Освіта, 1992 р.
15. Скаткін М.Н. Проблеми сучасної дидактики. – М.: Педагогіка, 1980.
16. Унт И.Э. Індивідуалізація й диференціація навчання. – М.: Педагогіка, 1990.
17. Слободчиков В. Нове утворення – шлях до нового співтовариства // Народне утворення 1998 №5.
18. Шамова Т.И. Активізація навчання школярів. – М.: Педагогіка, 1982.