В цілях трудового виховання школярів використовуються такі засоби, як екскурсії, знайомство з досягненнями науки і техніки, розв’язування задач розрахунково-практичного характеру.
Навчання основ наук формує у школярів якості особистості, потрібні їм в праці і допомагають правильно зрозуміти свою роль в суспільстві.
Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці – формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, які підприємливість, ініціативність творчість. Коли ці риси стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту.
Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці передусім у навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці.[30] Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.
Зниження ролі трудового виховання і навчання в загальноосвітній школі проявляється і у скороченні навчального і позакласного часу, що відводиться на трудову підготовку, і в розриві педагогічних зв’язків трудової діяльності навчально-виховним процесом, в їх заміні економічними і комерційними намаганнями педагогів і вихованців, і у відсутності педагогічного прогнозування подальшого розвитку ситуації.
Праця виступає як засіб виховання і формування індивідуальності школярів, якщо вона дає можливість проявитися позитивним цілям у намаганням у дітей. Обов’язкові умови – наявність достатньо широкого діапазону об’єктів праці, доступних і привабливих для дітей даного віку, вільний вибір видів трудової діяльності, можливість її зміни. В цих умовах стає реальним розвиток вмінь вихованця до рівня його інтелектуально-практичних і інших здібностей пов’язаних з працею. Мається на увазі все більш повне і досконале оволодіння своїм тілом і засобами праці, уміння застосовувати в роботі знання про об’єкти праці, способи і засоби їх трансформації.
Праця як ланка виховної системи має безпосереднє відношення до такої важливої сторони розвитку особистості як її соціалізація. Заняття конкретною працею допомагає школярам виробляти в собі загальне вміння працювати: визначати ціль передбаченої роботи. Охоплювати подумки весь її об’єм, уявляти і витримувати потрібну послідовність, зосереджувати на них всю увагу і думки, передбачати наслідки помилок і т.д. Значущими самими по собі і важливими для всього процесу виховання ті психофізичні, інтелектуальні і моральні сили, які активно розвиваються завдяки правильно поставленому трудовому вихованню. Трудові заняття збагачують безпосередній, „живий” досвід школярів, який краще всіляких хитрощів будить думку, розвиває пізнавальні потреби. [21]
Існує і інша сторона впливу праці на організацію життя дитячого товариства, де головна мета – пробудити і розвинути інтереси підлітків до певних видів занять. Суспільність підлітків на цьому етапі сприяє інтеграції групових намагань, устремлінь. З цією метою застосовується традиційна методика, що приводить в дію механізми групового трудового „зараження”, взаємного стимулювання.
Відомо також, що праця як виховний засіб, впливає на особистісні структури і новоутворення не напряму, не самим фактом включення в неї вихованця, а в процесі взаємодії між дітьми, учнями і педагогами на базі праці. Характерною особливістю гуманістичної виховної системи виступає суб’єкт - суб’єктна взаємодія учасників трудового процесу. Праця у виховній системі – це спосіб зв’язку особистості зі світом, що встановлюється завдяки суб’єкт- суб’єктній взаємодії педагогів і дітей, що розгортається на основі прямого, безпосереднього і повного втілення власних задумів, проектів в активній діяльності.[21]
1.2Діагностика трудової вихованості сільських школярів
У загальноосвітній школі відчутною є тенденція відчуження від праці, яка зумовлена передусім тотальною економічною кризою, відривом від народних традицій, розмитістю моральних ідеалів. У цьому зв’язку набула гостроти і потреба діагностування трудової вихованості сільських школярів, ставлення їх до трудової діяльності. [11]
У визначенні критеріїв ставлення школярів до праці виходимо з положень про те, що їх трудова діяльність за технологією та засобами має максимально наближатися до умов сучасного виробництва. Зазначимо, що обґрунтування критеріїв трудової вихованості школярів потребує співвіднесення даного поняття з близькими та суміжними поняттями і передусім такими, як „ потреба в праці”, „готовність до праці” та „ працелюбність”. Це, по-перше, обумовлює можливість більш глибокого осмислення відповідального ставлення до праці як морального новоутворення особистості, змісту та характеру взаємозв’язку його елементів. По-друге, дозволяє використати аналізовані поняття як методологічний орієнтир у дослідженні. Співвіднесення поняття „трудова вихованість школярів” з близькими та суміжними показує, що перше є системоутворюючою основою цих понять.
Виходячи з результатів теоретичного аналізу, критерії розвитку морально-трудової підготовки школярів розглядаємо як модель їхньої трудової вихованості. Вона дозволяє представити відповідальне ставлення в цілому як моральне новоутворення ( якість людини ) і в той же час умовно виділити в ньому окремі компоненти.
При цьому модель трудової вихованості школярів вирізняємо як сукупність компонентів, які розвиваються і взаємодіють, утворюючи при цьому певну цілісність і системну якість, що передбачає мотиваційний, когнітивний та практичний складники.
Мотиваційний компонент виявляється передусім у бажанні школярів трудитися, у почутті задоволення від праці. У свідомості особистості очікуваний і досягнутий результати праці, її процес дедалі тісніше пов’язується з творчим задумом, з потребою у самовизначенні, самореалізації, з ідеєю служіння людям. Мотиви праці учнів повинні пробуджувати прагнення до самореалізації, взаємодопомоги, бажання бути потрібним і корисним людям. У результаті сформованості як зовнішніх, так і внутрішніх мотивів останні не лише включають особистість у трудову діяльність, а й стають її потребою.
Для відповідального ставлення до праці характерне виявлення у школярів як зовнішніх, так і внутрішніх мотивів.
Необхідно відзначити, що у молодшому шкільному віці мотивами трудової діяльності є передусім емоційна привабливість ( безпосередній інтерес ) трудового процесу. Пояснюється це недостатнім життєвим досвідом. Очевидно, спираючись на безпосередній інтерес, важливо у цьому віці формувати інтерес не лише до результатів праці, а й розвивати почуття сумлінності у виконанні обов’язку тощо.
Характерно, що групи мотивів підлітків і старшокласників мають дещо меншу розбіжність за широтою їх виявлення. Суттєвим критерієм трудової вихованості школярів є виявлення внутрішньої мотивації (працелюбність, інтерес до процесу та результатів, творчі мотиви ). Наявність згаданих мотивів характеризує усвідомлення і вияв здатності до трудової діяльності, появу готовності до активних зусиль та певних видів праці, наявність вольових зусиль у переборенні труднощів.
У когнітивному компоненті трудової вихованості школярів основним критерієм є виявлення у них глибоких та міцних суб’єкт-об’єктних знань, рівня осмислення виробничого досвіду та розуміння елементів ринкових відносин (менеджменту, маркетингу, акціонування та ін. ), а також усвідомлення необхідності технологічної дисципліни та комерційних знань. Цей компонент, природно, включає групу суб’єкт-суб’єктних знань, необхідних учневі для оптимального виконання як учбової, так і трудової діяльності. Основним критерієм у їх вимірах є глибина та міцність. [11]
У практичному компоненті ставлення до праці суттєвим є виявлення передусім точних умінь і навичок. Це – суб’єкт - об’єктні вміння, серед яких мають домінувати загально трудові; навички економної роботи, вміння, пов’язані з плануванням, регулюванням та контролем трудової діяльності; навички самоконтролю; творчі вміння та навички; комерційні навички ( рахунку вартості, витрат і прибутку і т.д. ).
Серед факторів, які визначають трудову вихованість школярів, важливим є не лише вплив процесу, його результатів, а й характер між особистісних взаємин учнів з старшими та вчителями. Це передбачає необхідність суб’єкт - суб’єктних вмінь. Тому важливими також є навички між особистісної взаємодії; вміння та навички діалогічного спілкування, здорової конкуренції у навчальній групі; навички самоврядування; навички колективного обговорення підсумків роботи; вміння самооцінки та адекватної оцінки праці інших. Серед цементуючих якостей особистості, які об’єднують вищевказані вміння у системну цілісність, є передусім морально-вольові (наполегливість, організованість, самостійність, ініціатива, підприємливість).
Цікаво, що у діагностуванні параметрів когнітивного та практичного компонентів трудової вихованості школярів, рівня їх виявлення необхідним передусім є врахування взаємо відповідності груп суб’єкт - об’єктних та суб’єкт - суб’єктних знань і вмінь, їх глибини, міцності й точності. Сформовані когнітивний та практичний компоненти відбиваються у потребово-мотиваційній сфері особистості, стаючи мотивами трудової діяльності.