З іншого боку, Джон Адамс і Том Джонсон задля популяри-ності поєднують музичні засоби, але на гранично примітивному рівні. Особливо це стосується Т. Д.жонсона („Опера на чотирьох звуках" 1973 p). Еклектичний синтез Дж. Адамса виступає на дещо вищому мистецькому рівні (в опері „Ніксон у Китаї" та інших). Це вже вихід у теперішній постмодерн.
Знаменно, що американець Айвз став прикладом творчого синтезування в англійській музиці. Безпосередні приклади цього можна помітити вже у композиторів старшого покоління, від В. Вільямса, М. Тіппета до Т. Масґрейв, і особливо у П.М. Дейвіса. Останній в загальних рисах підходить до традицій Айвза як Джордж Крамб; він використовує колажний принцип, спеціально поєднуючи стилістично протилежні елементи.
Проте, цей прийом у Дейвіса можна окреслити хіба що як „перестилізацію колажу" через складну взаємогру кількох історичних рівнів музичних традицій. Особливо показовою в цьому сенсі є партитура „Ікон Вессалії" (1969 p), але у різних виявах це притаманне також його творам пізніших років, зокрема, камерній опері „Мучеництво св. Магнуса" (1977) та цілій низці інструмент-тальних опусів.
До сьогодні творчо перевтілює традиції Айвза найстаріший і найвизначніший американський композитор Еліот Картер. Він робить це на ґрунті власного цілком індивідуального стилю, що тим більше підтверджує силу і дієвість айвзівського джерела.
Як показав огляд музикознавчої літератури у музичній культурі ХХ століття відображається складність творчого процесу в цілому. До труднощів оцінювання тих чи інших тенденцій або напрямів додаються складні співвідношення між світоглядом митця та ідеєю його твору, соціальним, психологічним та естетичним чинниками. Саме психологічною причиною можна пояснити таке типове для сучасної людини прагнення до змін, новизни і різноманітності. Характер цих змін випливає з соціальної структури конкретного суспільства і, відповідно, естетичних поглядів його представників.
У творчому процесі музичної культури ХХ століття спостерігаються тенденції до синтезу, до цілеспрямованого або випадкового поєднання відокремлених, цілісних стилів, тяжіння до узагальнення, стислість та водночас багатоплановість музичного висловлювання.
Критерієм формування і розвитку зарубіжного музичного мистецтва ХХ століття, його підґрунтям і рушійною силою є новаторство. Саме прагнення до нового було стимулюючою силою народження стилів та напрямків у творчій практиці композиторів (І. Стравінський.А. Веберн, К. Орф та ін.).
Важливим чинником розуміння терміну "новаторство" є процесуальність, відсутність абсолютизації і безупинності існування, позачасова вартість (С. Павлишин). Саме протилежне дійство та ілюзорне новаторство є стимулом прогресивного або регресивного розвитку музики ХХ століття.
У зарубіжній музичній культурі ХХ століття простежуються спільні риси щодо розвитку провідних напрямків мистецтва - імпресіонізму, експресіонізму, фольклоризму, неокласицизму - що склалися на початку століття в умовах плюралізму художніх явищ. У другій половині століття з вираженими ознаками пост - або нео - вони породжують специфічні синтетичні або полі стилістичні явища, адаптуються до нових стильових умов, нових способів організації звукового матеріалу, використання нових технік композиції - серіалізму, сонористики, алеаторики, конкретної та електронної музики тощо.
Загальноєвропейські ідейні прагнення, художні тенденції музичної культури ХХ століття стосовно тлумачення загальноєвропейської тематики (теми війни і миру, сюжети та образи світової літератури та античної міфології), драматургії, музичної мови викладаються у національній інтерпретації. Водночас засоби спільного "музичного словника" виникають переважно на підґрунті національних ресурсів, передусім фольклорних.
Розгляд еволюції національних шкіл у ХХ столітті спрямований на виявлення культурно-історичних передумов, національної специфіки в широкому історико-стильовому контексті, на перетин національної музичної традиції та загальноєвропейських стильових напрямків у колі їх взаємовпливу та взаємозбагачення.
Традиційне та новаторське органічно переплетене в музиці чи Ч. Айвза у полістилістичну контраснісь. Його ранні твори спирались переважно на традиції популярних жанрів (симфонію, сонату, квартет, тріо) та церковної музики (Перша симфонія, Перший струнний квартет, Фортепіанна соната). Так, у Першій симфонії (1902 р) взірцем для композитора слугував тематизм Незакінченоі симфонії Ф. Шуберта (у першій частині); повільної частини симфонії Дворжака "З Нового Світу" (у другій частині); скерцо з Дев’ятої симфоніі Бетховена (у фактурі і мелодичних контурах головної теми скерцо); марш з третьої частини Патетичної симфонії П. Чайковського (фінал). У роки творчого розвитку найважливішим і оригінальним досягненням Ч. Айвза є багатожанровість його художнього мислення, що охоплює усі засоби музичної виразності у принципах полі мелодики, полі гармонії, лінеарного контрапунктк, поліметрії елементів алеаторики і колажу (збірка "114 пісень").
Ідея та засоби додекафонії, нетональної організації 12-тиступеневого звукоряду, розвинені А. Шонбергом - найяскравішим представником атоналізму ("Танець мертвих" для ораторії "Драбина Якова"; вальс із Сюїти для фортепіано ор.23 №85; Фортепіанна сюїта ор.25),- у процесі творчої еволюції композитора були змінені на повернення до тональності, до закономірностей класичного мистецтва (транскрипції творів Бетховена, Ф. Шуберта, Й. Брамса; сюїта для струнного оркестру G-dur; Друга камерна симфонія Es-du), що відображало загальну тенденцію до поверненні традиційних засобів музичної мови.
Перебіг світової історії - конфліктність, загострення соціально-політичних, економічних, загальнокультурних процесів вплинули на функціонування та розвиток естетико-стильових течій, жанрів, виразових засобів у музичному мистецтві ХХ століття. На шляху складних пошуків - від пізнього Романтизму, неокласицизму і "нового динамізму", неофольклоризму, експериментальних рішень композитори-новатори прокладали шлях до створення нової класики - класики ХІХ століття.
Виконана робота не вичерпує усіх аспектів щодо вивчення стилів та напрямків музичного мистецтва ХХ століття. Заслуговує на увагу подальше вивчення впливу західноєвропейського музичного мислення на музичну культуру України ХХ століття; питання художньо-естетичного аналізу творчості композиторів-новаторів; використання музичних творів композиторів ХХ століття в практиці навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи тощо.
1. Бернстайн Л. Музыка - всем. - М., 1978. - 58 с.
2. Веберн А. Лекции о музыке. Письма / Перевод с немецкого В.Г. Шнитке. - М., 1975. - 402 с.
3. Гаврилова Н.А. К проблеме национального в музыке ХХ века / Пособие по истории зарубежной музыки. Вып.1. Научные труды Московской консерватории. - М., 2003. - С.12-50.
4. Герман М. Модернизм: Искусство первой половины ХХ века. - СПб., 2003. - 264 с.
5. Гойові Д. Українські корені світового авангарду // Українська тема у світовій культурі. - К., 2001.
6. Головинский Г. Композитор и фольклор. - М., 1981. - 86 с.
7. Денисов Э. Додекафония и проблемы современной композиторской техники // Музыка и современность. - М. 1971. - Вып. .7. - С.4-32.
8. Друскин М. Австрийский импрессионизм // Друскин М. О западноевропейской музыке ХХ века. - М., 1973. - С.16-44.
9. Друскин М. О западноевропейской музыке XX века. - М, 1973.
10. Дюменгель Р. Современные французские композиторы группы "жести". - Л., 1964. - С.8-24.
11. Екимовский В. Оливье Мессиан. - М, 1987.
12. Житомирский Д, Леонтьева О, Мялло К. Западный музыкальный авангард после Второй мировой войны. - М., 1989. - 204 с.
13. Земцовский И. Фольклор и композитор. - Л., 1979. - С.54-86.
14. Ивашин Л. Чарлз Айвз в музыке ХХ века. - М. 1991. - 164 с.
15. Кон Ю. Об искусственных ладах // Проблемы лада. - М., 1972.
16. Конен В. Этюды о зарубежной музыке. - М, 1969.
17. Лауя Р. О творческом методе А. Шенберга // Вопросы теории и эстетики музыки. - Л., 1997. - Вып. .9. - С.6-12.
18. Модернизм. Анализ и критика основных направлений. - М., 1969.
19. Музыка XX века. Очерки. - М., 1980.
20. Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. - М., 1972.
21. Нестьев И. Бела Барток.1881-1945. - М., 1969.
22. Онеггер А. О музыкальном искусстве. - Л., 1979. -- 128 с.
23. Павлишин С. Арнольд Шенберг. - М., 2001.
24. Павлишин С.В. Барвінський. - К., 1990.
25. Павлишин С. Зарубежная музыка XX века. - К., 1980.
26. Павлишин С. „Місячний П'єро" А. Шенберга. - К., 1972.
27. Павлишин С. Основные тенденции современной чехословацкой музыки // Проблемы музыкальной науки, вып.3. - М., 1975.
28. Павлишин С. Польська сучасна музика (1945-1970) // Музична критика і сучасність, вип.1. - К., 1978.
29. Павлишин С. Про деякі тенденції розвитку сучасної зарубіжної музики. - К., 1976.
30. Павлишин С.В. Сильвестров. - К., 1989.
31. Павлишин С. Творчество А. Шенберга 1899-1908 // Музыка и современность. Вып.6. - М., 1969.
32. Павлишин С. Чарлз Айвз. - К., 1973.
33. Павлишин С. Чарлз Айвз. - М., 1979.
34. Салонов М.А. Жан Кокто о национальном направлении в новой французской музыке // Пособие по истории зарубежной музыки. Вып.1. Научные труды Московской консерватории. - М., 2003. - С.60-64.
35. Сигида С. Американская пятерка // Музыкальная академия, 2002. - №3.
36. Соколов А. Какова же она - "форма" музыкального Хх века / Музыкальная Академия, 1998. - №3-4.
37. Стравинский И. Диалоги. - Л., 1971.
38. Тараканов М. О ритмической природе ладо-гармонического развития музыки С.С. Прокофьева. - М., 1966.