Засіб навчання - пристосування, знаряддя дії, тобто те, за допомогою чого виконують ту чи іншу дію. Засобами навчання можуть бути підручник, дошка, таблиця, модель, грамзапис, слово вчителя, технічні засоби навчання тощо
Види методів навчання визначають за рівнем їх узагальненості й універсальності. На цій підставі виділяють:
· загальнодидактичні (методи навчання, що використовують під час викладання будь-якого навчального предмета). Це, зокрема, розповідь, бесіда, вправа, демонстрація, спостереження, дидактична гра, самостійна робота тощо;
· методи окремих методик, які відбивають специфіку певного навчального предмета і відповідної йому науки (наприклад, усна лічба, розспівування, звуко-буквений аналіз тощо).
Термін "метод навчання" використовують як синонім поняття "методика", коли йдеться про авторський підхід до організації навчального процесу (наприклад, "метод С.М.Лисенкової").
Термін "метод навчання" споріднений із поняттям "методика", котре розуміємо як шлях викладання. Методика - наука про викладання конкретного навчального предмета.
Певною проблемою для недосвідченого вчителя є вибір методів навчання. Потребують розробки наукові засади технології їх добору. У практиці роботи вчителя склався так званий "емпіричний підхід", в основі якого лежить інтуїтивний вибір учителем доцільних, на його думку, методів.
Вибір методів навчання на емпіричному рівні визначають такі чинники: мета і завдання навчання; зміст навчання; специфіка навчального предмета; характер навчального матеріалу; методи відповідної науки; анатомо-фізіологічні особливості учнів; вікові психолого-педагогічні особливості учнів; матеріально-технічна база школи; традиції, що склалися в діяльності вчителя, у педагогіці, у школі [69].
Однією з гострих проблем сучасної дидактики є класифікація методів навчання. Найчастіше використовують класифікації методів навчання за джерелом знань і за характером пізнавальної діяльності.
І.Я. Лернер розробив систему методів навчання, що зумовлена характеромпізнавальної діяльності учнів і залежить від виду змісту освіти. Він виділив такі чотири види знань: знання про світ і способи діяльності; досвід здійснення діяльності; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення людей до світу і один до одного. Згідно з цією концепцією автор рекомендує такі методи навчання:
· репродуктивні (інформаційно-рецептивні або пояснювально-ілюстративні та репродуктивні);
· продуктивні (проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький методи).
М.І. Махмутов за основу класифікації методів викладання і учіння взяв рівень проблемності засвоєних знань і рівень ефективності учіння, виділивши відповідно методи викладання і методи учіння. Звідси й назва – бінарні методи. Методи викладання: інформаційно-узагальнюючий, пояснюючий, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукальний, спонукальний. І відповідні методи учіння: виконавчий, репродуктивний, продуктивно-практичний, частково-пошуковий, пошуковий [33].
Академік Ю.К. Бабанський на основі цілісного підходу до процесу навчання виділяє три групи методів навчання:
1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
2. Методи стимулювання і мотивації учіння.
3. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.
Відомі класифікації методів навчання за джерелом знань і логічним обґрунтуванням (Н.М. Верлізін); за джерелом знань; за рівнем самостійності учнів у навчальній діяльності (А.М. Алексюк, І.Д. Звєрєв).
Найпоширенішим є поділ на групи за джерелом передачі і характером сприймання інформації (Є.Я. Голант): словесні, наочні і практичні методи. Словесні – розповідь, бесіда, пояснення, робота з книжкою; наочні – спостереження, ілюстрування і демонстрування; практичні – вправа, дидактична гра, лабораторна робота, практична робота.
Недоліки цієї класифікації:
· окремі методи не можна віднести до тієї чи іншої групи (самостійна робота, словникова робота, програмоване навчання, пояснювальне читання, проблемне навчання, драматизація);
· чітко не розмежовані можливості окремих методів навчання з точки зору залучення певних органів чуття; зокрема, робота з книжкою – це сприймання інформації через друковане слово, з участю зорового аналізатора.
Методи навчання мають внутрішню і зовнішню сторони. Зовнішню сторону складає організація засвоєння навчального матеріалу за допомогою певного методу. Внутрішньою стороною є формування в учнів знань, умінь і навичок.
Кожний окремий метод навчання має загальні і специфічні ознаки, характерні особливості, зокрема:
1)Розповідь - монологічна форма викладу навчального матеріалу, переважно описового характеру. Використовують з метою опису подій, процесів, явищ у житті природи, суспільства, окремої людини або групи людей, для передачі вражень, змісту спостережень. Застосовують тоді, коли учень не має уявлення про об’єкт - він недоступний для безпосереднього або опосередкованого сприймання.
Характер взаємодії вчителя і учня (учнів) у тому, що інформацію повідомляє один із суб’єктів навчального процесу (вчитель або учень).
Залежно від змісту і діяльності учнів розповідь буває повідомляючою і проблемною.
Проблемна розповідь пов’язана з постановкою перед учнями навчальної проблеми, основою якої є штучно створена вчителем суперечність, котрий розв’язує її протиставленням різних точок зору, гіпотез, підходів, вибором прийнятного і науково обґрунтованого варіанту. Це - перший рівень проблемності.
Суттєвим недоліком розповіді як методу навчання є відсутність зворотного зв’язку. Єдиним показником ефективності засвоєння навчального матеріалу є пантоміміка учнів, їх емоційні реакції. Але вони не дають змоги об’єктивно визначити якість засвоєння матеріалу.
Використання розповіді в навчальному процесі може бути ефективним тільки в разі її правильної організації, а саме:
· чіткого визначення теми і змісту, емоційності розповіді (зв’язок із життєвим досвідом учнів, образність мовлення, передача почуття оповідача);
· чіткої структури розповіді (початок, розвиток подій, кульмінація, фінал, - якщо розповідь сюжетна).
Розповідь використовують як самостійний або як допоміжний метод на всіх етапах навчального процесу з різною дидактичною метою. Наприклад, мета розповіді під час пояснення нового матеріалу - ознайомити із системою нових уявлень і понять, під час перевірки домашнього завдання – відкоригувати знання учнів.
2) Бесіда - діалогічний або полілогічний метод навчання, що має запитально-відповідальну форму оволодіння навчальним матеріалом. У процесі бесіди обидва суб’єкти дидактичного спілкування є активними її учасниками.
Переваги бесіди як методу навчання:
· метод зручний для одержання зворотного зв’язку;
· сприяє поточній корекції дидактичного спілкування з точки зору організаційної і змістової;
· створює умови для активізації пізнавальної діяльності учнів на різних її рівнях.
Водночас, коли в класі багато учнів, залучити їх до активного спілкування з вчителем у ході бесіди складно.
Вимоги до використання бесіди як методу навчання:
· запитання мають бути продумані й чітко сформульовані;
· учитель повинен визначити рівень сформованості базових знань, умінь і навичок учнів і враховувати його під час формулювання запитань;
· запитання не повинні містити незрозумілі слова, словосполучення, образні вислови, недоступні дітям через вікові особливості;
· запитання мають створювати систему, що підводить до висновку (бажано самостійного);
· запитання не повинні бути "багатоповерховими", альтернативними, містити у собі готову відповідь;
· учителю потрібно використовувати всі засоби виразності, щоб запитання було зрозуміле.
За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, повторення, контрольну.
· Вступну бесідупроводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу.
· Бесіда-повідомленнябазується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроді за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а, також на матеріалі текстів літературних творів, документів.
· Бесіду-повтореннявикористовують для закріплення навчального матеріалу.
· Контрольну бесіду— для перевірки засвоєних знань.
За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі її основні види: репродуктивна, евристична, катехизисна.
· Репродуктивна бесідаспрямована на відтворення раніше засвоєних знань, її проводять з вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдені теми, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.
· Суть евристичної (сократівської) бесідиполягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження. До неї вдаються лише за умови належної підготовки вчителя, досконалого володіння ним методикою навчання й відповідного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних запитань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи. Для цього необхідне знання психологічних особливостей кожного учня й відповідний добір різних шляхів запитально-відповідальної форми навчання.
· Катехизисна бесідаспрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті, її використовували ще в середньовічних школах. За таким самим принципом побудований церковний підручник, в якому релігійні істини поділено на запитання й відповіді. Цей метод вимагав від учнів середньовічних монастирських шкіл заучування без розуміння й осмислення запитань і відповідей, у сучасних школах він використовується таким чином, що учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення. Катехизисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять.