навчальний процес відбувається тільки за умови відповідності мети учня меті вчителя в умовах, коли діяльність вчителя відповідає способу засвоєння змісту, який вивчають;
цілеспрямоване научування забезпечується шляхом включення учня в навчальну діяльність;
між метою, змістом і методами навчання є постійна залежність:
мета навчання методи навчання
зміст навчання
Дидактичні закономірності другого рівня можуть виявлятися залежно від характеру (типу, способу) навчання, який визначають діяльність учителя, зміст навчання і робота учня. Виділяють такі закономірності цього виду:
поняття можна засвоїти тільки тоді, коли цілеспрямовано організовано пізнавальну діяльність учнів щодо зіставлення одних понять з іншими, відокремлення одних від інших;
навички можна сформувати тільки в тому разі, якщо вчитель організує відтворення усвідомлених операцій і дій, що лежать в основі навички;
міцність засвоєння усвідомленого змісту навчального матеріалу тим вища, чим регулярніше організоване його пряме або відстрочене повторення та введення в систему раніше засвоєного;
результативність навчання складних способів діяльності залежить від опори на попереднє оволодіння простішими видами а також від уміння учнів визначати ситуації, в яких набуті навички можна використати;
сукупність об’єктивно взаємозв’язаної інформації засвоюється за умови надання її вчителем в одній з властивих їй систем зв’язків з урахуванням досвіду учня;
будь-які одиниці інформації і способи дії переходять у знання і вміння залежно від організованої вчителем опори на базові знання і вміння;
рівень і якість засвоєння інформації залежить від її значення для особистості;
спрямованість завдань на оперування знаннями і навичками формує готовність до переносу засвоєного змісту і способу дії на нову ситуацію;
темп і міцність засвоєння прямо пропорційно залежать від інтересу учня до навчальної діяльності;
розумовий розвиток індивіда прямо пропорційно залежить від організованого вчителем засвоєння обсягу взаємозв’язаних знань, умінь і досвіду творчої діяльності;
успішність і швидкість засвоєння знань залежить від включення учнів в оптимально доступну для них навчальну діяльність;
розвиток в учнів досвіду творчої діяльності залежить від залучення їх до розв’язання доступних і вагомих для них проблем;
доступного для учнів рівня творчої діяльності досягають, якщо сукупність проблем і проблемних завдань становить систему, котра відповідає певним показникам;
у процесі розв’язання системи проблемних завдань учні об’єктивно проходять (повинні бути проведені) через чотири етапи, що характеризуються певним рівнем співвідношення поданих в умові умовисновків та мірою їх опосередкованості.
2. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ЄДНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.
Єдність навчально-виховного процесу - актуальна і ще до кінця не вивчена проблема педагогічної науки і практики. Педагоги і психологи, досліджуючи зв’язок навчання і виховання, виділяють кілька його компонентів, зокрема:
1. Навчання - процес соціальний, тобто він не може бути здійснений поза суспільством.
2. У процесі навчання і виховання формується активна життєва позиція учня.
3. Обов’язкове врахування діяльністного підходу у формуванні особистості. Особистість формується лише в діяльності.
4. Принцип цілісного всебічного розвитку школяра є головним і в навчальному процесі.
5. Навчальний і виховний процес здійснюється шляхом розв’язання суперечностей.
6. Наслідком навчально-виховного процесу повинен бути глибокий внутрішній пізнавальний інтерес.
7. Спостерігається згасання інтенсивності процесу пізнання навколишнього світу в ході навчання і виховання. Пізнавальний інтерес має спонтанний характер, тому актуальним є завдання забезпечити цілеспрямоване його формування.
Основними закономірностями, що зумовлюють єдність навчального і виховного процесів, є таке:
1. Мету, зміст і методи навчання й виховання визначає вплив суспільних відносин, соціальної структури суспільства, особливостей конкретного етапу суспільного розвитку.
2. Виховний і розвивальний характер навчання має розкриватися через співвідношення засвоєних знань, способів діяльності і всебічного розвитку особистості.
3. Завдання і зміст навчання й виховання визначає характер діяльності учнів, зумовлений співвідношенням між педагогічним керівництвом і розвитком власної активності учня, способами організації навчання та його наслідками.
4. У педагогічному процесі мають бути гармонійно поєднані раціональне і емоційне, оптимальне співвідношення частин і цілого, а також змістові, операційні і мотиваційні компоненти діяльності.
5. Єдність та зв’язок теорії і практики.
6. Єдність і взаємозумовленість індивідуальної і колективної організації учбової діяльності.
3. СПЕЦИФІКА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.
Між навчанням і вихованням як двома взаємопов’язаними і взаємозумовленими частинами виховання в широкому значенні є міцні зв’язки, що ґрунтуються на їх спорідненості. Водночас вони мають багато своєрідного.
Специфіка навчального процесу проявляється в тому, що:
у центрі дидактичного керованого процесу засвоєння нового перебуває акт пізнання;
процес навчання - явище комунікативне, особливе за своїм механізмом (відбувається у взаємодії між тим, хто навчає і навчається, а також між самими учнями). Учень - суб’єкт і активний учасник дидактичних відносин;
має місце спільне прагнення до єдиної мети в різних формах кооперативної діяльності;
основним завданням учителя і учня в навчальному процесі є обов’язкова передача і відповідне засвоєння змісту навчання з різними рівнями активності його учасників;
навчальний матеріал - основний засіб комунікативної взаємодії, у виховному процесі - це діяльність і світогляд учня;
учитель, по суті, - основне джерело інформації;
відсутність сторонніх учасників у навчальному процесі, які суттєво впливали б на його якість;
обов’язковість засвоєння навчального матеріалу, у противному разі процес розвитку гальмується;
постійний систематичний контроль за якістю засвоєння набутих знань, гласність його наслідків.
4. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.
Багатогранність впливу педагогічного процесу на особистість учня зумовлюють функції навчання. Насамперед це дидактична або освітня (навчальна) функція. Суть її в тому, що реалізація дидактичних задач сприяв формуванню в учнів системи уявлень і понять про оточуючий світ; умінь і навичок загально-навчального і предметного характеру, вдосконаленню засвоєних знань і способів дії.
Оскільки навчальний процес - органічна складова навчально-виховного процесу, то дидактична функція безпосередньо пов’язана з виховною. Під час ознайомлення з навчальним матеріалом учні вчаться застосовувати знання на практиці, розуміють їх значення, усвідомлюють роль об’єктів, які вивчають, у навколишньому середовищі. Це сприяє формуванню світоглядних уявлень і переконань. Важливим аспектом виховання в навчанні є становлення окремих якостей особистості учня (доброти, спостережливості, охайності тощо) і особистості загалом. Як відомо, учень у класі, а людина в суспільстві не можуть існувати відокремлено. Саме тому важливим аспектом реалізації виховної функції навчального процесу є формування комунікативних умінь і навичок особистості як члена певної спільноти.
Цілеспрямований дидактичний вплив зумовлює зміни особистості та її розвиток, тобто виконує розвивальну функцію. Вона пов’язана із зміною всіх психічних процесів, характеристик особистості: мислення, уваги, пам’яті, уяви, вольової та емоційної сфер, мовлення і сприяє розширенню кругозору, вдосконаленню загально-навчальних умінь і навичок.
Виділяють також організаційну,. стимулюючу; комунікативну, пізнавальну, контролюючу, прогностичну функції, що відіграють важливу роль у навчальному процесі і знаходяться в діалектичній єдності.
5. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТИПИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.
"Тип навчання" - поняття, недостатньо розроблене в сучасній дидактиці. Поряд з ним, використовують як синонімічне словосполучення "система навчання".
В. Оконь так визначив суть цієї дидактичної категорії: "Під системою навчання ми будемо розуміти динамічно функціонуючий комплекс елементів, що зумовлений соціальною метою і включає в себе вчителів, учнів, зміст навчання, соціально-матеріальну базу, а також взаємозв’язки між елементами". М.І. Махмутов, продовжуючи цю думку, пише: "їх (тобто типи навчання - прим. автора) розрізняють за змістом програм, принципами виховання, формами і методами організації навчально-виховного процесу, термінами навчання тощо".
Виділяють такі типи навчання: пояснювальний (традиційний);
розвивальний (Л.В. Занков). Як різновид останнього можна виділити проблемно-розвивальний (М.І. Махмутов) тип.
Пояснювальний, у свою чергу, поділяють на схоластично-пояснювальний, характерний для попередніх етапів розвитку школи, і традиційно-пояснювальний, притаманний сучасній масовій школі.
Критеріями, за допомогою яких визначають тип навчання, є різні показники. У Л.В. Занк’ова, М.В. Звєрєва - це зміст і характер діяльності школярів на початку вивчення нового матеріалу і на кінцевому етапі; у М.І. Махмутова - способи розв’язання дидактичних задач; у Г.І. Щукіної, М.М. Скаткіна - характер взаємодії між учителем і учнями.
Компонентами або структурними елементами будь-якого типу навчання є: задача (її формулювання, подання учням); зміст навчання (його повнота); дидактичні принципи (їх зміст, спрямованість);
методи навчання (які забезпечують не тільки засвоєння програм, а й загальний розвиток учнів); організаційні форми навчання Ох рухливість, варіативність); підхід учителя до виявлення результативності навчання,, наслідків власної діяльності; характер взаємодії між учителем і учнями.