4. Шляхи вдосконалення контролю і оцінювання в сучасній школі.
Ключові поняття: контроль, перевірка, оцінка, оцінка-бал, мотивація оцінки, оцінне судження.
1. МЕТА, ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ КОНТРОЛЮ ЗА УЧБОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.
В умовах традиційно-пояснювального навчання метою контролю є визначення якості засвоєння навчального матеріалу учнями та підвищення їх відповідальності в навчальній роботі. У розвиваючому навчанні головна мета контролю - індивідуальне з’ясування змін у розвитку учня і визначення конкретних шляхів сприяння цьому процесу.
Зміст контролюючої діяльності вчителя (або учня) полягає в тому, щоб з’ясувати якість засвоєння навчального матеріалу; рівень його розуміння; дієвість знань; глибину володіння способом дії; мотиви учбової діяльності; зміст корекційної роботи (в разі потреби), а також оцінити роботу учнів.
Основними функціями контролю знань, умінь і навичок учнів є контролююча, дидактична, виховна, розвиваюча. Виділяють також стимулюючу, коригуючу, діагностичну, комунікативну функції.
Контролююча функція - основна, притаманна цьому виду дидактичної діяльності, інші - суміжні. Залежно від обставин вони можуть виявлятися в різних поєднаннях з домінуванням тієї чи іншої функції.
Контролююча функція полягає в оперативному визначенні рівня сформованості знань, умінь і навичок (в окремих учнів і класу загалом) для виявлення можливостей подальшого вивчення програми; є засобом контролювання ефективності методів і прийомів навчання, які застосовує вчитель; обрання раціонального шляху засвоєння учнями навчального матеріалу.
Дидактична функція спрямована на формування в школярів навичок самоконтролю шляхом сприймання відповідей товаришів, активної участі у роботі інших (ставлять запитання, доповнюють учителя і товаришів), внесення коректив у власні знання.
Виховна функція контролю полягає в залученні учнів до систематичної навчальної діяльності, у формуванні окремих якостей особистості, зокрема, дисциплінованості, виробленні в школярів вольових зусиль, прагнення самому розібратися в своїх знаннях і здібностях, об’єктивно оцінити власні можливості.
Розвивальна функція пов’язана насамперед з дидактичною та виховною функціями і спрямована на розвиток мислення, пам’яті, уваги, мовлення, емоцій, волі школярів.
Функції контролю зумовлюють такі вимоги до оцінювання й перевірки знань, умінь і навичок учнів: обліку підлягають передусім якість і глибина знань, умінь і навичок; перевірка має бути систематичною і всебічною; треба враховувати індивідуальні успіхи школярів, а не порівнювати їх один з одним; під час перевірки слід брати до уваги індивідуальні особливості учня; методи і прийоми перевірки повинні бути різноманітними, що формує різноманітність методів і прийомів самоконтролю; забезпечити об’єктивність оцінювання окремих учнів та єдність вимог до класу з боку всіх учителів;
створювати атмосферу творчості і доброзичливості під час перевірки й оцінки наслідків праці учнів.
2. ВИДИ І МЕТОДИ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ.
У практичній роботі вчителі вдаються здебільшого до попередньої, поточної, тематичної і підсумкової перевірок. Окремі автори виділяють також періодичну перевірку знань, умінь і навичок: хоча, як на наш погляд, це - різновид поточної перевірки.
Попередню перевірку організують на початку навчального року, перед вивченням нової теми, розділу, виконанням певного виду роботи для з’ясування рівня сформованості базових умінь і навичок, якості і свідомості засвоєння попереднього матеріалу. На основі одержаних під час попередньої перевірки даних учитель планує і проводить корекційну роботу щодо базових знань учнів і вносить зміни в хід пояснення нового матеріалу. Цей вид перевірки доцільно використовувати для активізації пізнавальної діяльності школярів.
Поточну перевірку проводять у процесі сприймання і засвоєння навчального матеріалу щоб з’ясувати, чи всі учні працюють, які є труднощі в сприйманні навчального матеріалу. Учитель перевіряє й ефективність своєї роботи, здійснюючи одночасно контролюючу і навчальну функції.
Тематична перевірка полягає в забезпеченні контролю за засвоєнням нової або раніше сприйнятої теми. її можна розглядати як різновид підсумкової. У центрі уваги вчителя питання і завдання, які розкривають перед учнем головне, суттєве в засвоєному матеріалі.
До підсумкової перевірки й оцінки знань вдаються в кінці уроку, етапу або виду роботи, а також навчального року, чверті, після вивчення розділу чи теми. Завдання вчителя полягає у виявленні результатів навчальної діяльності, зосередженні уваги учнів на основних моментах сприйнятого і перевірці логіки засвоєння.
Залежно від участі учнів у перевірці засвоєного матеріалу виділяють такі її форми: індивідуальну, індивідуально-групову, індивідуально-фронтальну, колективно-групову, колективно-фронтальну. Останні дві форми передбачають активну участь школярів у здійсненні перевірки.
Вимога використовувати різноманітні методи перевірки знань учнів зумовлює необхідність володіти всією системою взаємодії вчителя та учня (учнів), що включає: репродуктивну бесіду, розповідь учня, самостійну роботу (письмову, графічну, з підручником, із роздатковим матеріалом, дидактичними матеріалами тощо), практичні, лабораторні та лабораторно-практичні роботи, програмований контроль, коментування, вправи, дидактичну гру, драматизацію. Доцільно застосовувати й форми взаємоконтролю: взаємоопитування (усне і письмове на основі заздалегідь складених карток), взаєморецензування, взаємодиктанти, роботу в парах змінного складу і в групах. Для одночасного залучення учнів до різних видів робіт проводять так зване "ущільнене опитування".
3. ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ УЧНІВ. ОЦІНКА ТА ОЦІНКА-БАЛ.
Про успіхи учнів у навчальній діяльності свідчать кількісні та якісні показники. За умов традиційно-пояснювального навчання - це насамперед успішність, рівень якої визначають на основі певних стандартних норм оцінки знань, умінь і навичок, зафіксованих у державних документах. У розвивальному навчанні оцінюють індивідуальні успіхи кожної дитини щодо попереднього рівня її розвитку. Особливості двох типів навчання зумовлюють принципово різні підходи до проблеми оцінювання знань учнів.
Оцінка (за традиційно-пояснювального навчання) - показник рівня правильності і точності виконання завдання, самостійності й активності учня в роботі.
Критерії і норми оцінювання, сформульовані в спеціальному методичному листі Міністерства освіти України є орієнтиром для вчителя під час перевірки різних видів роботи з кожного навчального предмета.
Оцінка може бути передана у вербальній і пантомімічній формі, а також допоміжними засобами (фішками, медалями, іншими видами заохочення). Вона узагальнюється у оцінному судженні.
Це широке поняття, що включає емоційне ставлення до результатів роботи учня (у вербальній і пантомімічній формі), мотивацію й оцінку-бал, яка може бути передана в усній чи письмовій формі.
Мотивація - обґрунтування оцінки. Вона передбачає характеристику таких складових: чи вся робота виконана; переваги відповіді або виконаного завдання; недоліки відповіді або виконаного завдання та шляхи їх усунення (конкретні рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей учня); загальна характеристика якості виконаного завдання або усної відповіді у формі словесної оцінки чи оцінки-бала;
Оцінка-бал - форма оцінки якості навчальної роботи, що фіксується в державних документах і відбиває рівень досягнень учнів, якість їх знань, умінь і навичок. В Україні прийнято систему оцінювання балами "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно". Оцінку-бал "погано" майже не використовують, тому можна говорити про чотирибальну систему оцінювання в сучасній школі. Є й інші альтернативні форми фіксації успіхів учнів у навчальній діяльності.
У навчальному процесі використовують поурочну і поточну оцінку-бал. Поурочну оцінку-бал виставляють учню за роботу на уроці загалом, поточний бал - за окремі види робіт чи на певному етапі уроку. Поурочний і поточний бал треба раціонально поєднувати і використовувати з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНТРОЛЮ І ОЦІНЮВАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ.
Вдосконалення контролю і оцінювання в сучасній школі пов'язано насамперед з навчанням без оцінок-балів, тобто навчанням на так званій, безоцінній основі. Такий підхід розроблено в лабораторії експериментальної дидактики НДІ педагогіки Міністерства освіти Грузії. Уся система роботи вчителя спрямована на те, щоб всебічно розвивати особистість учня, а індивідуальний результат навчання оцінюють за показниками розвитку загалом. Цей цілісний підхід підсилюють повним виключенням оцінки-бала з навчання, заміною її змістовою оцінкою, що якісно розкриває особливості учіння школяра.
Цікавим напрямом вдосконалення контрольно-оцінної діяльності є використання комбінованого (складного) опитування. Воно включає: а) виконання письмового (практичного) завдання (10-12 хв) - вчитель проходить між рядами, надає індивідуальну допомогу, фіксує типові прогалини в знаннях; б) усний обмін думками для того, щоб усунути прогалини і з’ясувати рівень засвоєння питань, які не ввійшли в письмове завдання (методика С.І. Векслера).
Подібний спосіб комбінованого контролю практикує й В. Філаталов. З метою перевірки засвоєння теоретичного матеріалу він пропонує учням відтворити в зошитах опорні сигнали (конспект-схему теми), усно розшифрувати зміст записів.
Метод контролю, який пропонує С.Д. Шевченко, є всеосяжним. У кожному класі обирають групу з 9 учнів, серед яких розподіляють обов’язки щодо самоуправління навчальним процесом. Контроль за засвоєнням навчального матеріалу здійснюють поетапно, перевіряючи як теоретичну, так і практичну підготовку. Активну участь у цьому беруть школярі: на першому етапі вони виконують роль контролера в парах змінного складу, на другому (робота над новою темою) приймають залік у своїх товаришів, причому за певних умов кожний може бути екзаменатором. Таким чином широко використовують взаємоперевірку, а для учнів забезпечується свобода творчого самовиявлення.