здійснення індивідуалізації навчального процесу, тобто "організація його із урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їх інтелектуального, фізичного і психічного розвитку"; диференціація навчання, що "передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання"; забезпечення максимального рівня розвитку кожної особистості і розкриття її потенціалу в навчальному процесі.
2. Гуманізація і гуманітаризація навчального процесу шляхом "зміцнення органічного зв’язку навчання... з витоками національної культури, досягненнями світової і вітчизняної думки, подолання розриву між культурою, наукою та освітою". Полягає в... "послідовному поєднанні інтересів учнів і вчителів і виявляється в довірі й диференційованому підході до школярів, що ґрунтується на врахуванні і розумінні їх індивідуальних особливостей, запитів і інтересів, поваги, честі і гідності".
3. Деідеологізація навчального процесу, яка спрямована на усунення впливу будь-яких партій у школі, але не заперечує її зв’язку із життям загалом і суспільством, зокрема.
4. Забезпечення політехнічного характеру навчання, тобто "... засвоєння наукових основ сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва, усвідомлення соціальних та екологічних наслідків науково-технічного прогресу".
5. Створення національної школи. Зокрема у навчальному процесі це передбачає "... знання рідної мови, літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, усної народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку і культуру, про культуру та побут інших народів, що проживають на території України, сучасні етнічні процеси".
6. Забезпечення справді органічного зв’язку навчального і виховного процесів раціональним використанням як їх змістового, так і організаційного компонентів.
Згадані завдання викладені в основних законодавчих документах про школу і передбачають реалізацію системи конкретних заходів щодо вдосконалення кожного компоненту навчального процесу:
принципів, змісту, методів та форм організації навчання, форм і прийомів контролю.
Основними дидактичними ідеями як напрямками пошуку в сучасній дидактиці є:
проблемність у навчанні (В. Оконь, І. ЯЛернер, М.І. Махмутов);
активізація пізнавальної діяльності (Т.І. Шамова, Л.П. Прессман, О.Я. Савченко, Є. Є. Соловйова, Н.М. Шахмаєва, Г.І. Щукіна, Н.Г. Морозова, Л.П. Аристова);
укрупнення дидактичних одиниць (Л.М. Ерднієв, Б.П. Ерднієв);
оптимізація навчального процесу, комплексний підхід до організації навчання (Ю.К. Бабанський);
розвивальне навчання (Л.В. Занков, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, А.З. Зак);
оптимальне сполучення індивідуальних і колективних форм учбової діяльності (Х.Й. Лійметс, Ї.М. Чередов, А.А. Кірсанов, В.П. Дяченко);
використання схем - опор (В.Ф. Шаталов, С.М. Лисенкова);
педагогіка співробітництва (Л.В. Занков, В.К. Дяченко, М.Д. Касьяненко, Б.І. Первін, А.В. Мудрик);
індивідуалізація та диференціація в навчанні (І.Е. Унт, Є.С. Рабунський, А.А. Бударний, А.А. Кірсанов, М. Анцибор);
випереджальне навчання (Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова);
самостійна діяльність учнів у навчальному процесі (О.А. Нільсон, П. Ї. Підкасистий, А.П. Аристова, Б.П. Єсипов);
продуктивний характер дидактичного спілкування між учнями (А.В. Мудрик, Н.Ф. Дежнікова, Х.Й. Лійметс, Б.І. Первін);
програмоване навчання (Т.А. Ільїна, С.Г. Шаповаленко, Н.І. Ти-хонова, В.П. Беспалько);
мотивація учбової діяльності школярів (Т.І. Шамова, А.К. Маркова, А.К. Дусавицький, З. Ї. Васильєва);
вдосконалення методів навчання (А.М. Алексюк, Б.І. Коротяєв, І.Я. Лернер, М.М. Левіна, М. Ї. Махмутов, І.Т. Огородніков);
міжпредметні зв’язки та інтеграція навчальних предметів (І.Е. Унт, В.Н. Максимова, І.Д. Зверєв).
5. ЗВ’ЯЗОК ДИДАКТИКИ 3 ІНШИМИ НАУКАМИ І КОНКРЕТНИМИ МЕТОДИКАМИ.
Дидактика не існує автономно від інших наук. Вона тісно пов’язана з ними, збагачується завдяки їм і збагачує їх сама. Специфічним є зв’язок дидактики з філософією. Він має органічний характер і лежить в основі методології дидактики. Теорія навчання пов’язана також з психологією, анатомією і фізіологією, соціологією, математикою та іншими науками. Щодо дидактики умовно назвемо їх "суміжними".
На основі узагальнення змістового характеру зв’язку дидактики з іншими науками умовно можна виділити такі його форми:
дидактика використовує дані, добуті іншими науками (зокрема про характер провідної діяльності та механізм її формування на різних вікових етапах розвитку дитини);
бере на озброєння набутки інших наук (висновок відомого ортопеда А. Кона про те, що сколіоз у дитини має спадковий характер та багато ін.);
використовує методи інших наук щодо визначення ефективності навчального процесу (специфічний у цьому плані зв’язок із філософією, оскільки діалектичний метод лежить в основі вивчення будь-якого дидактичного явища);
вдається до "соціального замовлення" іншій науці (наприклад, розробка проблеми розвивального навчання в початковій школі лабораторією психолога Л.В. Занкова в 1957-1969 рр. і на основі її досліджень перехід початкової школи з чотирирічного на трирічний термін навчання).
Специфічний характер взаємозв’язку дидактики з конкретними методиками: з одного боку, теорія навчання - це джерело для розвитку методик окремих навчальних предметів, з другого - вона збагачується надбаннями конкретних методик, які можна узагальнити і рекомендувати для використання під час викладання інших навчальних предметів.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.
1. Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Просвещение, 1981.
2. Гершунский Б.С., Пруха Я. Дидактическая прогностика. - К.: Радянська школа, 1979.
3. Загвязинский В.Й. Педагогическое предвидение. - М.: Знание, 1987.
4. Клинберг Л. Проблеми теории обучения. - М.: Педагогика, 1984.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Продовжіть речення:
Дидактика - це...
"Навчальний процес" і "процес навчання" - це різні поняття, оскільки...
Основні категорії дидактики -... .
2. Яке дидактичне поняття відбиває специфіку організації навчального процесу конкретним учителем у конкретний час?
3. Які дидактичні ідеї з відомих вам альтернативних педагогічних концепцій можна запозичити і впроваджувати в умовах сучасної школи?
4. Проаналізуйте розділ І книги М.М. Скаткіна "Проблемы современной дидактики" (М.: Просвещение, 1980) і визначте основні тенденції у розвитку суспільства, що спричиняють зміни у дидактиці.
5. Що є рушійною силою процесу навчання?
а) Відповідальність учнів за свої знання.
б) Перспектива вступу до вищого навчального закладу.
в) Бажання учнів бути не гіршими за своїх однокласників.
г) Вимоги вчителів до учнів.
д) Правильної відповіді немає.
Висловіть своє ставлення до тверджень:
1. "Педагогіка (у тому числі і дидактика) - одна із галузей філософії. Вона не є самостійною наукою".
2. "Дидактика - це мистецтво організації навчального процесу, а не наука".
1. Закони і закономірності в дидактиці.
2. Педагогічні основи єдності навчально-виховного процесу.
3. Специфіка навчального процесу.
4. Основні функції навчального процесу.
5. Загальне поняття про типи навчання та їх характеристика.
6. Викладання (навчання) і учіння як види дидактичної діяльності.
Ключові поняття: закони дидактичні, закономірності навчального процесу, функції навчального процесу, тип навчання, викладання, учіння.
1. ЗАКОНИ І ЗАКОНОМІРНОСТІ В ДИДАКТИЦІ.
Закон у дидактиці - внутрішній суттєвий зв’язок явищ навчання, що зумовлює їх вияв і розвиток. Дидактичні закони статичні за своїм характером, тобто виявляються як тенденції, їх характеризує варіативність, відносна точність, вірогідний характер і неможливість спрацьовувати точно.
У навчальній діяльності, як в інших сферах діяльності людини, діють основні філософські закони: закон переходу кількісних змін в якісні; закон заперечення заперечень; закон єдності і боротьби протилежностей.
У зв’язку із специфікою навчального процесу вони трансформуються і конкретизуються через такі специфічні дидактичні закони, виділені і обґрунтовані Ю.К. Бабанським, І.Я. Лернером, М.І. Махмутовим, П.І. Підкасистим, М.М. Скаткінимта ін.:
закон соціальної зумовленості мети, змісту і методів навчання;
закон виховуючого та розвивального характеру навчання;
закон зумовленості результатів навчання і виховання характером діяльності учнів;
закон цілісності і єдності педагогічного процесу;
закон єдності і взаємозумовленості індивідуальної і колективної організації учбової діяльності.
Дидактичні закономірності - відображення певного порядку причинних, необхідних і стійких зв’язків між явищами і властивостями навчального процесу, завдяки яким зміни одних явищ породжують певні зміни інших.
Будь-якому навчальному процесу об’єктивно притаманні такі дидактичні закономірності першого рівня:
цілеспрямоване включення учнів у варіативну діяльність, в ході якої вони усвідомлюють або встановлюють самостійно змінність несуттєвих ознак об’єктів, прискорено засвоюють об’єкт в його суттєвих зв’язках;
виховний характер навчання;
навчання реалізується тільки у взаємодії вчителя, учня та об’єкта вивчення;
навчання відбувається тільки за умови активної діяльності учнів, відповідно до їх задуму і характеру роботи;