Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики (стр. 20 из 34)

Відомі класифікації методів навчання за джерелом знань і логічним обґрунтуванням (Н.М. Верлізін); за джерелом знань; за рівнем самостійності учнів у навчальній діяльності (А.М. Алексюк, І.Д. Звєрєв).

Найчастіше використовують класифікації методів навчання за джерелом знань і за характером пізнавальної діяльності.

Недоліки:

обмежене використання через відсутність матеріальної бази

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ.

Кожний окремий метод навчання має загальні і специфічні ознаки, характерні особливості, зокрема:

а) Розповідь - монологічна форма викладу навчального матеріалу, переважно описового характеру. Використовують з метою опису подій, процесів, явищ у житті природи, суспільства, окремої людини або групи людей, для передачі вражень, змісту спостережень. Застосовують тоді, коли учень не має уявлення про об’єкт - він недоступний для безпосереднього або опосередкованого сприймання.

Характер взаємодії вчителя і учня (учнів) у тому, що інформацію повідомляє один із суб’єктів навчального процесу (вчитель або учень).

Схематично механізм розповіді можна подати так:

Діяльність учнів має акроаматичний або еротематичний характер.

Залежно від змісту і діяльності учнів розповідь буває повідомляючою і проблемною.

Проблемна розповідь пов’язана з постановкою перед учнями навчальної проблеми, основою якої є штучно створена вчителем суперечність, котрий розв’язує її протиставленням різних точок зору, гіпотез, підходів, вибором прийнятного і науково обґрунтованого варіанта. Це перший рівень проблемності.

Суттєвим недоліком розповіді як методу навчання є відсутність зворотного зв’язку. Єдиним показником ефективності засвоєння навчального матеріалу є пантоміміка учнів, їх емоційні реакції. Але вони не дають змоги об’єктивно визначити якість засвоєння матеріалу.

Використання розповіді в навчальному процесі може бути ефективним тільки в разі її правильної організації, а саме: чіткого визначення теми і змісту; емоційності розповіді (зв’язок із життєвим досвідом учнів, образність мовлення, передача почуття оповідача);

чіткої структури розповіді (початок, розвиток подій, кульмінація, фінал, якщо розповідь сюжетна).

Розповідь використовують як самостійний або допоміжний метод на всіх етапах навчального процесу з різною дидактичною метою. Наприклад, мета розповіді під час пояснення нового матеріалу - ознайомити із системою нових уявлень і понять, під час перевірки домашнього завдання - відкорегувати знання учнів;

б) Бесіда - діалогічний або полілогічний метод навчання, що має запитально-відповідальну форму оволодіння навчальним матеріалом. У процесі бесіди обидва суб’єкти дидактичного спілкування є активними її учасниками.

Переваги бесіди як методу навчання:

метод зручний для одержання зворотного зв’язку;

спряє поточній корекції дидактичного спілкування з точки зору організаційної і змістової;

створює умови для активізації пізнавальної діяльності учнів на різних її рівнях.

Водночас, коли в класі багато учнів, залучити їх до активного спілкування з вчителем у ході бесіди складно.

Вимоги до використання бесіди як методу навчання:

запитання мають бути продумані і чітко сформульовані;

учитель повинен визначити рівень сформованості базових знань, умінь і навичок учнів і враховувати його під час формулювання запитань;

запитання не повинні містити незрозумілі слова, словосполучення, образні вислови, недоступні дітям через вікові особливості;

запитання мають створювати систему, що підводить до висновку (бажано самостійного);

запитання не повинні бути "багатоповерховими", альтернативними, містити у собі готову відповідь;

учителю потрібно використовувати всі засоби виразності, щоб запитання було зрозуміле.

Залежно від характеру пізнавальної діяльності, яку спрямовують запитання, бесіди поділяють на репродуктивні, катехізичні (пояснювальні), евристичні.

Залежно від дидактичної мети розрізняють підготовчі (попередні), поточні і підсумкові бесіди.

У структурі уроку можливості для використання бесіди як методу навчання необмежені. Вона може бути самостійним методом або виконувати допоміжну роль;

в) Робота з книжкою - метод навчання, що спрямовує на використання друкованого слова для повнішого й ефективного засвоєння навчального матеріалу.

Види навчальних книжок: підручники, довідкова література (словники, словники-довідники, довідники, енциклопедії), додаткова література (художня, науково-популярна), роздаткова література.

Для роботи з книжкою в учнів треба формувати певні вміння і навички. Особливу роль у цьому відіграє початкова школа. Саме вона покликана формувати в учнів техніку читання, уміння виділяти головну думку, будувати план викладу прочитаного, аналізувати тексти, переказувати близько до тексту, користуватися методичним апаратом, відповідати на запитання книжки, "читати" ілюстрації. У школі ІІ і ІІІ ступеня ці навички ускладнюється - учні готуються до активної самоосвітньої діяльності. Ефективність використання цього методу зумовлює додержання вчителем методики роботи з книжкою.

Роботі з навчальною книжкою передує чіткий інструктаж, що включає ознайомлення із завданням, способами його виконання, обробки наслідків.

До роботи з книжкою вдаються на всіх етапах уроку, водночас ще не вивчені потенційні можливості використання навчальної книжки під час самостійного засвоєння нового матеріалу.

г) Драматизація (театралізована гра) - це метод вербального впливу на дитину з використанням усіх можливостей міміки і пантоміміки, театралізованої гри. Драматизацію треба і можна брати на озброєння з метою формування в учнів системи уявлень і понять на етапі вивчення нового матеріалу, особистості школяра та міжособистих стосунків, практичних умінь і навичок через участь у драматизації, а також ілюстрування теоретичних положень уроку, здійснення сугестопедичного впливу на учня.

Оскільки драматизація комплексно впливає на особистість школяра, вчителеві слід враховувати такі вимоги до її використання:

сприймання повинно бути цілеспрямованим, потрібне належне матеріальне оформлення (атрибутика), драматизація має відповідати меті уроку і містити суттєве й ілюстративне, органічно вписуватися в діяльність на уроці, допомагати сприйманню матеріалу уроку.

На уроці використовують різні види театралізованої гри. В початковій школі - це короткі інсценізації, функціональні ігри; у старших класах - історичний театр, громадська трибуна, літературна вітальня. Важливо враховувати принципи організації драматизації: колективний характер гри, актуальність і значущість її для всіх, педагогічний підхід до розподілу ролей і педагогічне керівництво драматизацією.

Треба мати на увазі, що застосування драматизації в навчальному процесі не позбавлене певних недоліків, а саме:

учні звертають увагу на зовнішнє оформлення, відволікаються від головного;

молодшим школярам без допомоги вчителя важко виділити суттєве.

Цінність драматизації як методу навчання в тому, що учні безпосередньо включаються в практичну діяльність, у процесі якої в них формуються вміння і навички; активізується пізнавальна діяльність школярів; діти відчувають себе активними учасниками навчального процесу.

Методика організації драматизації у навчанні поки що недостатньо опрацьована.

д) Прослуховування художнього слова є одним із засобів засвоєння учнями нового матеріалу, ілюстрування, створення проблемної ситуації, перевірки дієвості умінь і навичок учнів, розширення кругозору дитини.

Використовують як друковане, так і живе слово у виконанні учителя чи в запису.

Прослуховування художнього слова стимулює пізнавальну активність учнів, виховує повагу до рідної мови, сприяє формуванню читацьких інтересів.

Використовують цей метод переважно на етапі мотивації навчальної діяльності, під час пояснення нового матеріалу (як самостійний або допоміжний метод), з метою поглиблення знань учнів на етапі закріплення або узагальнення та систематизації;

е) Спостереження - організоване, цілеспрямоване, тривале сприймання певного об’єкта з дидактичною метою. Дидактична цінність методу спостереження в тому, що в процесі його використання в учнів формуються дослідницькі вміння і навички.

У навчальному процесі вдаються до таких спостережень:

у реальних умовах (мета: збудити інтерес дитини до навколишнього світу, сприяти аналізу природних соціальних явищ, встановленню зв’язку між результатами спостереження і матеріалом, що вивчається на уроці). Різновидами спостережень у реальних умовах є безпосереднє спостереження за об’єктом, спостереження з вікна, спостереження в куточку живої природи та опосередковане спостереження (перегляд кінофільму, кіноплівки, відеоматеріалів тощо);

у штучно створених умовах (організовують за допомогою наочних посібників (моделей, чучел, муляжів, схем, картин, малюнків).

Вимоги до організації спостереження:

спостереженню має передувати інструктаж учителя;

обов’язковою є підготовча робота учнів (прочитати, дібрати певний матеріал, запитати в дорослих; відвідати місце спостереження, вибрати точку спостереження, з якої об’єкт найповніше сприймається, приготувати потрібне матеріальне оснащення, продумати план спостереження і спосіб оформлення його наслідків).

У ході спостереження треба створити умови для активної самостійної діяльності школярів; результати спостереження перевіряють, узагальнюють, формулюють висновки;

Способи фіксації результатів спостереження: записи, замальовки в щоденнику природи і праці людей, оформлення спостережень у класному календарі природи, письмові творчі роботи, оформлення гербаріїв, альбомів тощо.