На формуючому етапі дослідження та в процесі обробки експериментальних даних застосувались методи математичної статистики (за Ю.В.Павловим), зокрема – визначення міри провідної тенденції та міри розсіювання через середнє арифметичне.
Таким чином, результатами дослідно-експериментальної перевірки розробленого нами змісту екологічної освіти і виховання учнів, організаційно-педагогічних форм, методів і засобів його реалізації, функціональної моделі екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, доведено їх ефективність, що підтверджується зростанням рівня сформованості інтелектуального, емоційно-ціннісного та діяльнісно-практичного компонентів екологічної вихованості учнів 1 – 9 класів.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Аналіз теорії та педагогічної практики показав, що незважаючи на істотне зростання кількості досліджень, присвячених проблемі екологічної освіти і виховання дітей та учнівської молоді, переважна більшість з них стосуються розв’язання цієї проблеми у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Однак, фундаментальні та прикладні дослідження з проблем екологічної освіти учнів у позашкільних навчальних закладах, у яких системно і всебічно висвітлювались б концептуальні підходи до побудови змісту екологічної освіти і виховання учнів, розробки активних організаційно-педагогічних форм і методів його реалізації, і які були б безпосередньо спрямовані на створення сучасної функціональної моделі екологічної освіти і виховання особистості, досі не проводились.
а) на основі аналізу становлення і розвитку вітчизняних та зарубіжних натуралістичних, філософських, гуманітарних, культурологічних і психолого-педагогічних поглядів на сутність людини і її місце в довкіллі, вибудовано концептуально-дискурсивну модель екологічної освіти і виховання учнів. У її межах визначено та дано характеристику трьом основним концепціям взаємодії людини і природи у системі «людина-суспільство-природа». Перша з них базується на уявленнях про повну залежність людини від навколишнього середовища; друга випливає з трактування людини як вищої цінності, яка домінує в системі природних взаємозв’язків; і третя концепція, розглядає людину і природу, як дві сили, що існують та діють у соціоприродному середовищі, чим визначається гармонійна їх взаємодія і взаємоіснування на принципах коеволюції. Методологічні засади концепції коеволюції природи і людини, філософсько-культурологічні положення щодо біосоціальної природи особистості і її гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем, особистості як активного суб’єкта діяльності і розвитку, випереджаючого особистісно орієнтованого характеру виховання та природовідповідності цих процесів – визначено нами як складові методології екологічної освіти і виховання, побудови їх змісту, форм і методів формування екологічної вихованості особистості у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів;
б) у межах поняттєво-кагегоріальної парадигми екологічної освіти і виховання учнів досліджено етимологію та обґрунтовано зміст понять: «екологічна освіта», «екологічне виховання», «екологічна вихованість» «компоненти екологічної вихованості», «навколишнє середовище», «довкілля», «суб’єктивне сприйняття особистістю природи», «суб’єктивне ставлення особистості до природи», «культура», «екологічна культура суспільства», «екологічна культура особистості», «тип позашкільного навчального закладу», «профіль навчально-виховної діяльності позашкільного навчального закладу», «гурток позашкільного навчального закладу», «навчально-виховний процес позашкільного навчального закладу», «позашкільний дитячий колектив», «навчально-пізнавальна і дослідницька діяльність», «конкретна природоохоронна робота».
в) за результатами констатуючого етапу дослідження здійснено аналіз стану сформованості основних (інтелектуального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-практичного) компонентів екологічної вихованості учнів 1 – 9 класів.
Кількісний розподіл учнів за рівнями сформованості компонентів екологічної вихованості мало чим відрізняється у контрольних і експериментальних групах. Учні з середнім рівнем сформованості інтелектуального, емоційно-ціннісного та діяльнісно-практичного компонентів у кожному випадку складали близько половини від загальної кількості респондентів. Приблизно однаковою є також кількість учнів з високим рівнем сформованості згаданих компонентів – від 22,9% до 25,7%, тобто близько чверті. Тому про сформованість окремих компонентів екологічної вихованості свідчить кількість учнів з низьким рівнем, що найбільша (біля 40,0%) за показниками діяльнісно-практичного компонента і найменша (майже 27,0%) для інтелектуального. Таким чином діяльнісно-практичний компонент екологічної вихованості учнів 1 – 9 класів сформовано найменш повно.
Зроблений вище висновок корелюється з незадовільною оцінкою самими учнями своєї готовності до вивчення і охорони природи – майже половина учнів контрольних і експериментальних груп оцінили рівень своєї готовності з вивчення й охорони довкілля як низький або навіть, як незадовільний. Всього десята частина з них залишились абсолютно та відповідно трохи більше чверті – частково задоволені набутими знаннями, інтелектуальними уміннями і практичними навичками з вивчення й охорони природи. Загалом ці дані ще раз підтвердили необхідність модернізації змісту, форм і методів екологічної освіти учнів у позашкільних навчальних закладах.
На підставі зазначеного вище зроблено висновок про недостатню педагогічну ефективність традиційного змісту, форм і методів екологічної освіти і виховання учнів у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів, що загалом не забезпечує належних умов для: інтелектуального розвитку дитини (переважна більшість учнів не можуть визначити причинно-наслідкові зв’язки у системі «природа-людина-суспільство», у них не сформовані уявлення про цілісність, взаємозв’язок та взаємозалежності, які існують у довкіллі та місце людини і наслідки її діяльності в ньому); формування системи цінностей особистості щодо природи (усвідомлення нею цінності окремих об’єктів та природи в цілому, їх значення у власному інтелектуальному і духовному розвитку не визнається як пріоритет, що унеможливлює ефективний аналіз й критичне оцінювання своєї власної поведінки і діяльності у природі з розв’язання місцевих екологічних проблем); реалізації здобутих знань, інтелектуальних умінь і навичок у конкретній природоохоронній роботі (переважна більшість учнів не можуть чітко визначити напрями і сутність власних зусиль з охорони довкілля, що є підставою для констатації відсутності сформованої у них стійкої мотивації до організації і проведення самостійної та колективної природоохоронної роботи).
2. Визначено та обґрунтовано сутнісні характеристики психолого-педагогічної концептосфери як детермінанти екологічного виховання особистості. Вихідною позицією у її побудові є визначеним сутності двох груп основних параметрів суб’єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища як основи формування компонентів екологічної вихованості особистості. Перша група – це кількісно – змістові параметри: змістове – просторовий; змістово-динамічний; змістово-рівневий; аналітико-процесуальний; стійкості; друга група – це параметри модальності: емоційно – ціннісний; когерентності; рецесивно-домінантний; усвідомленого вибору; власної життєвої позиції;
3. Визначено та обґрунтовано теоретико-методологічні та методичні засади модернізації змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах:
а) п’ять підходів до побудови змісту екологічної освіти і виховання учнів: інтеграція навчального матеріалу; диференціація екологічного матеріалу; застосування міжпредметного підходу; індивідуалізація навчально-виховного процесу; врахування діяльнісного підходу.
б) критерії відбору змісту екологічної освіти і виховання: відображення у навчально-виховному змісті цілісності навколишнього середовища; врахування міжнародних тенденцій та досвіду конструювання змісту екологічної освіти і виховання; науковості, системності і конкретної практичної спрямованості змісту; формування ціннісних орієнтацій та мотивів екологічно доцільної поведінки і діяльності особистості у довкіллі; відповідності змісту екологічного виховання віковим можливостям учнів; відповідності обсягу, змісту екологічної освіти і виховання і часу на його реалізацію реальним можливостям позашкільного навчального закладу; цілісного відображення у змісті умов формування компонентів екологічної вихованості особистості;
в) удосконалено класифікацію принципів конструювання змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах: відповідності змісту віковим особливостям учнів; поєднання змісту і процесуальної його реалізації; структурної єдності змісту екологічної освіти і виховання учнів на всіх етапах та рівнях їх навчання; прогностичності;
г) виділено та доведено доцільність шести підсистем екологічних знань інтелектуальних умінь і навичок, засвоєння яких забезпечує формування компонентів екологічної вихованості учнів. Це знання про: цілісність навколишнього середовища та комплексність і взаємозв’язок екологічних проблем; роль і місце людини в довкіллі та характер і ступінь антропогенного впливу на нього; можливі напрями і способи вирішення екологічних проблем (насамперед на локальному і регіональному рівні); правила і норми поведінки у довкіллі; можливу стратегію власної природоохоронної діяльності у довкіллі.
4. За відсутності на сьогодні глибоких за змістом вітчизняних праць з дидактики екологічної освіти і виховання, систематизовано ідеї і підходи щодо визначення принципів освіти і виховання, які існують у сучасній вітчизняній і зарубіжній педагогічній науці. На цій основі вдосконалено класифікацію принципів екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, до складу якої входять принципи: цілісності; неперервності; інтегративності, міждисциплінарності, взаємозв’язку краєзнавчого і національного підходів у розкритті екологічних проблем, гуманізації стосунків людини і природи, прогностичності, логічної єдності і послідовності, взаємозв’язку інтелектуального та емоційно-вольових виявлень особистості, практичної спрямованості. Однак, враховуючи специфіку екологічної освіти і виховання, зокрема у позашкільних навчальних закладах, побудованої на інтеграції навчально-виховного матеріалу і міжпредметній основі, обґрунтовано додаткові принципи: спрямованості на розвиток інтелектуальної, емоційно-ціннісної та діяльнісно-практичної сфери особистості; доцільності форм, методів та засобів у відповідності до змісту і завдань екологічного виховання; забезпечення умов реалізації особистісно орієнтованих навчально-виховних завдань; практичної спрямованості.