Смекни!
smekni.com

Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва" (стр. 13 из 18)

Для визначення відстаней між молотками на осях підвісу розраховують крок гвинтової лінії в

(2.3)

та відстань між сусідніми слідами молотків а

(2.4)

Або

(2.5)

Порядок виконання роботи:

1. Встановити ротор на балансувальний стенд.

2. Перевірити правильність балансування ротора без осей підвісу, молотків та розпірних втулок (шляхом кількаразового прокручування його і нанесенням міток при зупинках). В разі потреби відкоректувати баланс.

3. Виміряти ширину робочої камери дробарки (довжину ротора між крайніми дисками), товщину проміжних дисків, а також молотків.

4. Обґрунтовано вибрати значення кількості осей підвісу та коефіцієнта щільності розміщення молотків KГ

5. Розрахувати необхідні величини

6. Підібрати два пакета молотків відповідно до розрахованої кількості. Покласти пакети на протилежні чаші терезів і заміряти величину відхилення стрілки відносно попереднього положення. При відхиленні більше ±5г поміняти місцями два молотки, розміщені на протилежних чашах і знову перевірити показання стрілки. Заміну молотків проводити до тих пір, доки відхилення стрілки буде не перевищувати вказану величину.

7. До обох пакетів прикріпити бірки з номерами протилежних осей (відповідно до схеми) їх розміщення на барабані.

8. Згідно схеми розміщення молотків скомплектувати набір втулок і зважити їх. Різниця маси втулок для кожної осі підвісу не повинна перевищувати 3…5 г. Причому кожну пару діаметрально протилежних пакетів молотків комплектувати треба так, щоб до пакету більшої маси молотків додавати втулки з меншою масою і навпаки.

9. Підібрати однакові за масою (вагою) по два пальці для діаметрально протилежних пакетів молотків.

10. Встановити молотки на ротор згідно раціональної схеми розміщення. Фіксуючу втулку, зашплінтувати.

При проведенні підсумків виконаної практичної роботи студентами, науково-педагогічний працівник коротко аналізує роботу, вказує на недоліки, відмічає хороші роботи, оцінює результати роботи.

У заключній частині науково-педагогічний працівник робить висновки, методичні зауваження і дає домашнє завдання.

2.4 Методичні рекомендації щодо планування практичного навчання майбутніх фахівців із дисципліни «Механізація тваринництва»

Отримання позитивного результату для сільськогосподарського виробництва можливе за належного проходження студентами практик. Для аграрного закладу таким результатом є висококваліфікований випускник, майбутній інженер, технік, керівник тощо. Тому в нашій країні щороку зростає роль саме випускників технічних спеціальностей, які мають ґрунтовну практичну підготовку.

Дослідження показують, що головний чинник, який не дає змоги якісно провести практичне навчання студентів на виробництві, закладений у невідповідності об’єктів практики вимогам програми навчання. Крім того, загальновизнаний випереджальний характер теорії над практикою може спричиняти нерозуміння теорії й недооцінювання практики [5, С. 181]. Слід зауважити, що збільшення годин на практичне навчання як панацея вирішення всіх проблем є малоефективним засобом [16, С. 15]. Для цього майбутньому фахівцю необхідний зв’язок з виробництвом, навчання не повинно бути відокремлене від практичного застосування отриманих знань [81, С. 3].

Проектування практичної складової навчального процесу студентів аграрних закладів включає врахування певних особливостей технічних спеціальностей. Насамперед, кожна професія потребує оволодіння специфічними компетентностями. Професійні компетентності формуються в процесі практичної діяльності внаслідок багаторазового повторення тренувальних дій. Практична діяльність, залежно від рівня самостійності виконання цих дій, буде містити: початкову складову оволодіння уміннями на практичних заняттях і під час навчальних практик та складову вдосконалення професійних умінь у процесі виробничої технологічної й переддипломної практик [21, C. 76].

У процесі практичного навчання відбувається органічне поєднання навчання з продуктивною працею студентів, їх фізичний і розумовий розвиток, моральне й естетичне виховання. Внаслідок фізичної праці забезпечується безпосередній контакт студента зі знаряддями та предметом праці, відбувається його перетворення й породжується новий досвід. Саме в процесі виконання практичного та технічного завдання студент може перевірити достовірність знань і формується переконання. При цьому ставлення до праці може виявлятися як життєва необхідність і внутрішня потреба.

Дослідження підтверджують, що для проектування необхідного та достатнього обсягу практичних компетентностей, навчання з елементами практики має бути безперервним протягом усього терміну й мати структурно-логічну послідовність проведення [16, C. 25]. Практика студентів аграрних закладів передбачає безперервність і послідовність її проведення з метою набуття відповідних компетентностей – нормативних способів діяльності [5, C. 179] на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях, адже провідними компонентами практичного навчання технічних спеціальностей є способи діяльності: технічний огляд, поточний і капітальний ремонт, технологія виконання монтажних, налагоджувальних робіт тощо.

Для дослідження ми використовували програми студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними рівнями “молодший спеціаліст”, “бакалавр” і “спеціаліст”, напряму підготовки – “Механізація та енергетика сільськогосподарського виробництва”.

Оскільки молодші спеціалісти є безпосередніми організаторами технологічного процесу виробництва, навчальними планами передбачено використання близько 50% навчального часу на практичне навчання. Крім того, випускники аграрних закладів І–ІІ рівнів акредитації здобувають декілька робітничих професій.

Відповідно до навчальних планів, які затверджені Міністерством освіти і науки України, практичне навчання студентів вищих аграрних закладів складається з трьох видів практик: навчальна, виробничо-технологічна й виробнича переддипломна. На сьогодні аграрні навчальні заклади планують і проводять практику як на власних, відповідним чином оснащених базах, так і на підприємствах різних галузей господарства, керуючись Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 8.04.1993 р. № 93.

Навчальна практика заплановано як шестигодинне заняття на певному робочому місці – у навчальних, навчально-виробничих майстернях, лабораторіях. Вона є продовженням вивчення теоретичного матеріалу, і керує практикою викладач (майстер). Слід зазначити, що практика може проводитися концентровано після вивчення всього необхідного матеріалу, а також почергово з теоретичними заняттями. Метою практики є краще засвоєння певної суми знань і на цій основі формування практичних умінь, з подальшим умінням самостійно поповнювати ці знання.

При проектуванні практичної складової навчального процесу майбутніх фахівців, принциповим моментом, на наш погляд, є паспортизація лабораторій. У паспорт спроектованого нами робочого місця лабораторії “Електрообладнання сільськогосподарських агрегатів та установок” ми включали такі пункти: тему й мету роботи, стислий зміст роботи, накреслений план робочого місця з експлуатацією обладнання, перелік допоміжних приладів з паспортними даними та перелік засобів з техніки безпеки.

У цьому контексті вважливе значення має прищеплення інтересу до професії за допомогою внутрішнього вигляду приміщення, оформлення стендів, макетів, загального порядку й естетичного смаку, належної організації робочого місця. Ми вважаємо, що при проектуванні місця проведення практики треба звернути увагу на ізольованість робочого місця, щоб запобігти нервовому напруженню, яке виникає, коли людина працює в усіх на очах. На практиці цьому питанню не приділяють належної уваги. Більшість майстрів міркують по-військовому, вважаючи, що завдання полягає в тому, щоб звикнути до роботи в будь-яких умовах, що можуть трапитись на виробництві. Водночас завдання досягнення ізольованості робочого місця може бути вирішено, наприклад, продуманим розміщенням меблів [72, С. 14].

Отже, майбутній фахівець технічного профілю зобов’язаний уміти організовувати свою працю та ввірених йому працівників.

На наш погляд, сьогодні в аграрній освіті виробнича практика є найменш методично спроектованою. Ми вважаємо, що будь-які аудиторні заняття, навіть з використанням найсучасніших комп’ютерів, не можуть замінити безпосереднього вивчення технологічного обладнання на виробництві, адже в основі виробничо-технологічної практики лежить діяльність студента на підприємстві та участь у виробничому процесі як члена бригади, цеху тощо. Саме там майбутній фахівець може впевнитися й перевірити свій вибір щодо технічної спеціальності.

Дослідження показують, що проектування виробничої практики включає низку заходів: ознайомити студентів з метою й завданнями практики; довести права й обов’язки, правила поведінки; спрямувати студентів на дотримання правил техніки безпеки та виробничої санітарії; видати студентам програми практики з методичними вказівками та індивідуальним завданням.