МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМ. ІВАНА ФРАНКА
КУРСОВА РОБОТА
з педагогіки:
Сучасний урок: форми, структура, зміст і методи проведення
Студентки групи ФКА-42
Відділення „Англійська мова
та література”
Іванюк Ірини Миколаївни
Викладач:
Мачинська Наталія Ігорівна
Львів-2004
ЗМІСТ
ВСТУП
Традиційним навчанням і структурою навчального матеріалу, і способом його викладу узгоджуються інформаційно-пізнавальні конфлікти: вчитель заздалегідь усе пояснює, позбавляючи можливості „поламати над суперечністю голову”. А в чім доцільність виявлення і суперечностей у процесі учнівського пізнання не викликає сумнівів. С.Л. Рубінштейн вважав, що „мислити людина починає тоді, коли в неї виникає потреба щось зрозуміти. Мислення, як правило, починається з подиву або здивування, із суперечності”. [4; 58]
Ф. Ніцше писав: „Людина – це стріла, пущена в майбутнє». Стріла реалізує себе в леті! Дати дитині цей лет – завдання вчителя.
Основні напрями реалізації цих шляхів: забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій та наукових досягнень у навчальний процес, усунення уніфікації освіти, авторитарної педагогіки, що склалася у тоталітарній державі і призвела до нівелювання природних здібностей; підготовка нової генерації педагогічних кадрів; реорганізація існуючих та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання педагогічних інноваційних та освітніх модулів.
Діяльність всіх типів загальноосвітніх закладів повинна спрямовуватись на формування національної інтелігенції, виховання обдарованої особистості, здатної самостійно діяти й приймати рішення у будь-яких ситуаціях.
Домінуючими в організації навчально-виховного процесу мають бути переорієнтація стратегії освіти (навчання та виховання) на здібності, інтереси учнів, подолання відчуження між учителем та учнем, звернення до надбань світової культури, насичення навчальних процесів ідеями людяності, толерантності. Розвиваюче навчання повинно забезпечуватись оновленим змістом освіти, цілеспрямованим формуванням способів діяльності, умінь і навичок.
Методи навчання мають забезпечити розвиток природних здібностей особистості. При цьому вчитель повинен бути психічно готовим до роботи з дітьми із різною обдарованістю.
Сучасний етап розвитку народної освіти в Україні характеризується інтенсивними пошуками нового в теорії та практиці навчання, в управлінні.
В педагогіці виник новий напрям – педагогічна інноватика, яка стає спеціальною галуззю наукового знання, що характеризується певним змістом, принципами, тенденціями і закономірностями розвитку [2, 27].
Педагогічні інновації – це результат творчого пошуку оригінальних нестандартних рішень, різноманітних педагогічних проблем. Прямим продуктом творчого пошуку можуть бути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні. Побічним продуктом інновацій, як процес творчої діяльності є зростання педагогічної майстерності вчителя і керівника, рівня його культури, мислення, світогляду. Саме інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи і педагогіки. Інновації в педагогіці функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Кожен з цих рівнів має свою технологію і особливості, залежні від багатьох чинників.
Інноваційні процеси зумовлюються рядом суперечностей, що відрізняються джерелом, предметним походженням, складністю. Основна суперечність розвитку системи освіти – невідповідність старих методів навчання, виховання і розвитку учнів новим умовам життя. Неоднозначний розвиток науково-технічного прогресу, нових форм господарювання, соціальні та екологічні стреси викликають необхідність оновлення змісту, форм методів і умов освіти.
Стрімке зростання обсягу інформації обумовлює необхідність її аналізу та оптимального підбору. Постійна робота щодо відбору навчального матеріалу і його оновлення – одна із суттєвих джерел інноваційних процесів у педагогіці.
Соціальне замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави – це особистість, здатна творчо засвоювати знання. Це, у свою чергу, вимагає нових методів навчання, нестандартних форм виховання індивідуального підходу до особистості, тобто більших витрат часу порівняно із традиційними, усталеними у нашій школі. Ця суперечність також спонукає до пошуків інновацій.
Мета курсової роботи дослідити та проаналізувати форми організації сучасного уроку.
На основі вище поданої мети перед нами постають такі завдання:
1. Опрацювати науково-педагогічну літературу з проблеми організації уроку в сучасній школі.
2. Визначити форми та методи організації в початковій та середній школі.
3. Проаналізувати не традиційні підходи до проведення уроків.
Об‘єктом дослідження є уроки іноземної мови у школі.
Предметом дослідження є використання сучасних методів проведення уроків з іноземної мови.
Гіпотеза передбачити, що сучасний урок іноземної мови відрізняється за змістом, формою та структурою, що зумовлено новими вимогами щодо організації навчально-виховного процесу.
РОЗДІЛ I. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ Й ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
1.1 Урок як форма організації навчання
Основним підходом до організації системи навчання в сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчальної роботи є урок.
У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.
Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багато недоліків. Найістотнішими з них є: орієнтованість на середнього учня; часто висока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змісту навчання;неможливість повної реалізації в навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів. Тому у XX столітті до уроку долучились такі форми, як консультації, заліки, семінари, практичні заняття тощо
В історії педагогіки було розроблено й апробовано такі варіанти класно-урочної форми, як бел ланкастерська система взаємного навчання[20;196], батовська система[10;75], маннгеймська систем[20;62], лабораторна система (Дальтон-план). За радянських часів в Україні значна увага приділялась розробці нових типів уроку, вдосконаленню його структури та основних елементів такої структури.
Водночас слід зазначити, що навчання – це підготовка молодої людини до життя і громадської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування абстрактної, “готової“ інформації, відірваного від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні і громадянські вміння, а також навички і зразки поведінки.
Уроки мають захоплювати учнів, будити в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів значною мірою залежить від умінь та стилю роботи конкретного вчителя.
Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів:
а) мотивація
б) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів
в) надання необхідної інформації
г) інтерактивна вправа – центральна частина заняття
д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
Розглянемо кожен цей елемент грунтовніше, аналізуючи методику його відтворення в рамках уроків з різних дисциплін.
Мотивація
Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особисту, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивації учнів і мотивації навчальної діяльності – не може бути ефективного пізнання.
З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути і коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, й нескладна інтерактивна технологія (“мозковий штурм“, “мікрофон“ тощо).
Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів
Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучити до визначення очікуваних результатів всіх учнів.