Педагогічне спілкування має свою систему стилів, особливості яких залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників.
Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним для нього є активно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи , спів роздуми та спів переживання щодо сумісної діяльності. За таким вчителем діти «ходять слідом», оскільки спілкування з ним сповнює їх життя радістю, гордістю за досягнуті успіхи.
Спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на особистому позитивному сприйманні учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Але інколи педагоги неправильно інтерпретують дружбу з учнем і перетворюють дружні стосунки на панібратські, що негативно впливає на весь виховний процес.
Спілкування-дистанція. Дистанційне спілкування обмежується формальними взаєминами. Навіть позитивне ставлення педагога до дітей не дає йому змоги уникнути авторитарності, що знижує загальний творчий рівень спільної з учнями роботи (в класах можуть бути нібито висока успішність, хороша дисципліна, але відчуватись значні прогалини у вихованні учнів). Певна дистанція між вчителем та учнем необхідна, але вона може бути головним критерієм у стосунках.
Спілкування-залякування. Поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитарність в організації діяльності. Вдаються до нього педагоги нездатні організувати спільну діяльність.
Спілкування-загравання. Поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з лібералізмом. Педагог прагне завоювати авторитет, хоче подобатись дітям, але не намагається відшукати доцільних способів організації взаємодії, не гребує дешевими прийомами. Це задовольняє честолюбство незрілого педагога, але справжньої користі йому та дітям не приносить.
Спілкування – це діалог, в якому чергуються промова та слухання. Слухання є активним процесом, що вимагає уваги. Воно виконує функцію зворотнього зв’язку , дає інформацію про сприйняття співрозмовника. З метою оволодіння мистецтвом слухати вчителю важливо вміти підтримувати увагу (спрямованість і стійкість уваги, візуальний контакт), залучати елементи невербального спілкування (погляд, жести, пози, зміна висоти голосу, інтонації) репліки та заохочення, виявляти розуміння і симпатії, схвалювати учня. Правильно обрана тактика слухання сприяє ефективності взаємодії вчителя та учня.
Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках. Психологічний портрет учителя налаштований на особистісно-орієнтоване спілкування: відкритість, доступність створення для дітей можливості висловлювати свої думки і почуття; справедливість, довіра до дітей, визнання їх неповторності, гідності, зацікавленість життям учнів, увага до їхніх проблем; емпатійне розуміння (здатність бачити поведінку учні його ж очима, відчувати його внутрішній світ ); готовність завжди допомогти учням.