1) Організувати спільну діяльність викладача і студента за рахунок створення суб’єкт – суб’єктних відношень.
2) Вибір рівня складності навчально-дослідних завдань (за В.Беспальком): низький, елементарний, асоціативний, пошуковий, дослідницький.
3) Використання типів занять «зразок дослідження», « дослідження» і «власні дослідження» ( студенти добровільно обирають вид заняття).
4) Експериментальне дослідження згідно з рівнями засвоєння знань: за взірцем, аналогіями, творчі ( проблемні завдання практичного спрямування у відповідності з майбутнім фахом).
Результативний етап. Головна мета етапу:
1) Провести діагностику рівнів навченості проводити дослідницьку діяльність ( динаміка результативності у ході дослідження).
2) Перевірка якості сформованості дослідницьких умінь через написання творчих рефератів, курсових робіт.
Реалізація всіх етапів забезпечується відповідними умовами: наявність організаційної моделі формування дослідницьких умінь з дисциплін природничо-математичного циклу; оптимізація навчального процесу шляхом упровадження модульно-рейтингової технології; використання дослідницьких завдань технологічного, економічного, екологічного, агрохімічного змісту, що відображає специфіку підготовки спеціалістів ВНЗ; керованість самостійною роботою студентів. Результати досліджень показали ефективність запропонованої моделі організації дослідницької діяльності студентів.
2. Актуальність і доцільність дослідження науково - дослідницької діяльності студентів
Актуальність дослідження. Сучасний рівень соціально-економічного розвитку України ставить перед навчальними закладами нові завдання щодо підготовки спеціалістів схильних до нових інновацій і творчості, здатних професійно володіти різноманітними засобами, формами і методами роботи. На вирішення цих завдань спрямоване й кредитно-модульне навчання, що в останні роки активно впроваджується у ВНЗ країни.
Як показує аналіз основних вимог Болонського процесу, провідне місце у підготовці майбутніх спеціалістів належить покращенню навчально-дослідної роботи студентів, що має сприяти розвитку їхньої самостійності й творчої активності. Реалізація цих вимог має відбуватися за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти, переорієнтації процесу навчання з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму, пошуку нових видів навчально-дослідної роботи студентів. Але, все нове буде ефективним лише тоді, коли будуватиметься з урахуванням національного досвіду підготовки спеціалістів.
Вивчення архівних джерел свідчить, що педагогічно-доцільний досвід організації та проведення навчально-дослідної роботи майбутніх спеціалістів було накопичено факультетами вищих закладів України у другій половині ХХ ст. Вивчення і творче використання цього досвіду сприятиме удосконаленню змісту, форм і методів навчально-дослідної роботи майбутніх спеціалістів у сучасних умовах.
Мета — на основі вивчення архівних матеріалів та інших джерел, дослідити завдання, зміст та види навчально-дослідної роботи студентів факультетів вищих навчальних закладів України у другій половині ХХ ст. та в сучасних умовах.
Вивчення звітів про навчально-виховну роботу факультетів ВНЗ свідчить, що у другій половині ХХ ст. викладачі цих закладів постійно залучали майбутніх спеціалістів, до різних видів навчально-дослідної роботи. Головними завданнями цієї діяльності було: розвиток у студентів прагнення до досліджень у галузі спеціально-методичних дисциплін та накопичення досвіду цієї роботи; розвиток у майбутніх спеціалістів творчого мислення та формування дослідницьких умінь та навичок; виховання потреби постійно вдосконалювати свої знання, поширювати теоретичний кругозір та наукову ерудицію.
Виходячи з цих завдань, на факультетах ВНЗ використовувалися такі види науково-дослідної роботи студентів:
1) збір дослідницького та експериментального матеріалу при підготовці до семінарських та практичних занять, спецсемінарів і спецкурсів з спеціально-методичних дисциплін;
2) накопичення досвіду вивчення та критичного аналізу наукової літератури;
3) експериментальна робота під час підготовки рефератів, курсових і дипломних проектів;
4) виконання домашніх завдань з елементами творчого пошуку;
5) дослідження, пов’язані з практикою: виконання індивідуальних методичних завдань; вивчення досвіду роботи працівників;
6) науково-дослідна та творча робота студентів у позанавчальний час: участь у наукових гуртках і товариствах.
Починаючи з молодших курсів, майбутні спеціалістів ознайомлювалися з елементами наукових досліджень, здобували навички самостійної роботи з поглибленого вивчення спеціальних дисциплін. Так, студенти І—ІІ-х курсів обов’язково мали брати участь у науково-дослідній роботі, що проводилася у формі реферування окремих розділів курсів, які вивчалися; складання бібліографії з різних тем; участь у виготовленні навчально-методичних посібників (таблиць, макетів, моделей, слайдів) та підготовці лекційного демонстрування.
На ІІІ, ІV, V курсах студенти включалися безпосередньо у дослідницьку роботу. Їм доручалися конкретні теоретичні і експериментальні розробки, що проводилися, головним чином, у лабораторіях і на кафедрах спеціально-методичних дисциплін при виконанні практичних, лабораторних, курсових та дипломних робіт, а також під час виробничої практики.
Важливим розділом навчально-дослідної діяльності студентів факультетів ВНЗ було виконання курсових робіт на ІІ—ІV (5) курсах під керівництвом викладачів спеціально-методичних дисциплін. Головним завданням цих робіт було сприяння формуванню у студентів діалектико-матеріалістичного світогляду, розвиток наукового мислення, активізація пізнавальної діяльності, оволодіння уміннями та навичками самостійного проведення дослідної роботи, поглиблення знань зі спеціалізації та використання цих знань, умінь і навичок при вирішенні практичних завдань.
Вивчення звітів про роботу вищих навчальних закладів України показує, що у 70—80-ті роки ХХ ст. на факультетах цих закладів практикувалася самостійна робота студентів у формі виконання курсових робіт. На початку навчального року студентам ІІ-го курсу давалася тематика курсових робіт, затверджених кафедрою ВНЗ. Майбутні спеціалісти обирали одну з тем, самостійно опрацьовували необхідну літературу і до встановленого терміну готували курсову роботу.
Цікавий досвід проведення захисту курсових робіт було накопичено у 80-ті рр. ХХ ст. деяких ВУЗів України. Курсові роботи захищалися в ході іспиту. Одне з трьох питань білету за вибором студента замінювалося захистом курсової роботи. Вважаємо, що подібна методика стимулювала розвиток самостійного мислення майбутніх спеціалістів, поглиблювала творчий підхід до опрацювання необхідної літератури, вчила відбирати, аналізувати і узагальнювати знайдений матеріал з обраної теми.
Головними завданнями курсових робіт було формування у студентів наукового світогляду, активізація пізнавальної діяльності, набуття умінь і навичок самостійного проведення дослідницької роботи та їх використання при вирішенні практичних завдань.
Як показують джерела, курсові роботи, що виконувалися на факультетах вищих навчальних закладів характеризувалися певними особливостями. Їх тематика і зміст відображали своєрідність майбутньої спеціальності.
При розробці вимог до курсових робіт викладачі кафедр теорії та методики намагалися дотримуватися деяких положень, що орієнтували студентів на творчий пошук, виконання роботи дослідницького характеру. Подібні положення, як правило включали такі вимоги: надати студентам можливість виконання самостійно запропонованої теми (крім типових тем, розроблених кафедрами), але за умови її узгодження з провідним викладачем; вимагати самостійного підбору літератури з обраної теми; скласти в період виробничої практики умови для проведення спостережень, експериментів, тестування, хронометрування відповідно до обраної теми курсової роботи. Теми курсових робіт підбиралися з умовою забезпечення наступності досліджень, починаючи з другого курсу. Розпочате на другому курсі дослідження давало багатий фактичний матеріал, який міг плідно використовуватися під час виконання курсових робіт на третьому та четвертому курсах, а також дипломної роботи.
Як свідчить аналіз науково-методичної документації вищих навчальних закладів України, курсові роботи, які виконували студенти факультетів ВНЗ поділялися на теоретичні, емпіричні, експериментальні, інженерно-конструкторські та конструкторсько-експериментальні. У процесі виконання теоретичної курсової роботи майбутні спеціалісти вчилися аналізувати, критично оцінювати літературні дані і на основі цього робити узагальнення та висновки.
У емпіричних курсових роботах студенти аналізували передовий практичний досвід спеціалістів, особистий досвід, документи планування, обліку і звітності, що відображали навчальний процес.
При виконанні експериментальних курсових робіт майбутні спеціалісти вивчали літературні джерела з теми і крім того опановували методику проведення наукового дослідження. У ході виконання такої роботи студенти набували вміння самостійно аналізувати, викладати результати дослідження, правильно формулювати висновки і практичні рекомендації.
Інженерно-конструкторські курсові роботи були пов’язані з технічним описанням і пропозиціями щодо використання розроблених автором тренажерів, контрольно-вимірювальних, інформаційних, діагностичних та інших приладів і пристроїв, що можуть бути використані в практиці.
