Авторитарний стиль керівництва досить доречний при наявності у крайній мірі двох умов:
- того потребує ситуація;
- персонал добровільно та охоче погоджується на авторитарні методи керівництва.
Авторитарному стилю притаманні і значні позитивні якості:
- забезпечує чіткість та оперативність управління;
- створює видиму єдність управлінських дій для досягнення намічених цілей;
- мінімізує час прийняття рішень, в малих організаціях забезпечує швидку реакцію на зміну зовнішніх умов;
- не потребує окремих матеріальних витрат;
Явними вадами цього стилю є:
- стримання ініціативи, творчого потенціалу виконавців;
- відсутність дійових стимулів праці;
- громіздка система контролю;
- невисоке задоволення виконавців своєю працею;
- висока ступінь залежності роботи групи від постійного вольового пресингу керівника тощо.
Подолати ці недоліки дозволяють економічні та соціально-психологічні методи управління, притаманні демократичному стилю керівництва. Цей стиль дозволяє:
- стимулювати прояву ініціативи, розкривати творчий потенціал виконавців;
- успішніше вирішувати інноваційні, нестандартні задачі;
- ефективніше використовувати матеріально-договірні стимули праці;
- підняти задоволення виконавців своєю працею;
- створити сприятливий психологічний клімат в колективі тощо.
Однак демократичний стиль керівництва використовується не за всіма умовами. Як правило, він успішно спрацьовує за наступними умовами:
- стабільному колективі;
- високій кваліфікації працівників;
- наявності активних, ініціативних працівників, які нестандартно мислять та діють;
- можливості здійснення вагомих матеріальних витрат.
Такого роду умови далеко не завжди існують, до того ж це саме умови, які роблять застосування демократичного стилю лише можливим. Перетворити цю можливість у дійсність – завдання не з легких.
2. Основні управлінські функції та вимоги до їх виконання
Державне управління – це вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого, впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади.
Всі можливі тонкощі і особливості роботи управлінця в будь-якій сфері людської активності не можуть бути зведені і вивчені в якійсь одній універсальній дисципліні. Однак існує така сфера накопичення і розвитку людських знань з питань управління, яка одночасно є і дуже специфічною для кожної окремої особи і універсальною для певного загалу людей, ім’я яким – управлінці. Специфічність полягає в тому, що будь-яка особа володіє неповторним, притаманним тільки їй набором рис, характеристик, вмінь, навиків, кваліфікацій і досвіду, а універсальність – в тому, що існують певні, перевірені роками і результатами методи та прийоми, підходи і алгоритми, процедури і стереотипи, засвоєння та використання яких будь-ким з управлінців сприятиме підвищенню ефективності та результативності повсякденного виконання ним управлінських функцій.
Мистецтво організації управлінської діяльності (управлінський менеджмент) – це мистецтво впливу на людей і через людей на інші ресурси організації з метою ефективного і результативного досягнення встановлених цілей.
Саме вплив на людей є одним із головних інструментів управлінця при реалізації ним наступних чотирьох управлінських функцій:
- Планування (прогнозування, планування) – вибір майбутнього напрямку діяльності організації загалом та її окремих підрозділів зокрема, встановлення запланованих цілей і результатів, а також прийняття рішень про шляхи їх досягнення на основі збирання та аналізу необхідної для цього інформації.
- Організація або організовування (організація, координація, регулювання) – прийняття рішень про необхідні дії, які приведуть до досягнення встановлених в процесі планування цілей, а також про забезпечення цих дій всіма видами необхідних ресурсів (людських, фінансових, фізичних і сировинних).
- Мотивація або мотивування – процес формування в рамках організації комплексу необхідних мотивів і мотиваторів, ініціювання дії яких відповідними впливами зі сторони системи управління, внутрішнього середовища чи зовнішнього оточення організації перетворює останні у вольові дії та робочу поведінку персоналу організації з досягнення встановлених цілей.
- Контроль або контролювання (облік, аналіз, контроль) – процес порівняння фактично досягнутих результатів діяльності з запланованими показниками та вироблення і реалізація (у випадку необхідності) коректувальних заходів з метою забезпечення досягнення цих показників.
Звідси випливають основні функції керівника:
ПЛАНУВАННЯ – це процес, за допомогою якого ми вирішуємо, чого ж ми хочемо досягнути в майбутньому і як ми це хочемо зробити. Він вимагає від керівника наступних вмінь:
- прогнозування;
- визначення мети;
- планування часу;
- планування бюджету;
- визначення послідовності дій.
ОРГАНІЗАЦІЯ – це процес, за допомогою якого ми виділяємо ресурси для досягнення запланованого, ми розробляємо графік роботи, визначаємо відповідальних за роботу і т. д. Для його реалізації потрібні вміння:
- визначення структури роботи – розподіл завдань;
- підбір людей;
- делегування завдань.
ЛІДЕРСТВО – це процес, за допомогою якого ми розвиваємо і мотивуємо людей, підштовхуємо до успіху, ведемо за собою. Тут неможливо обійтися без:
- узагальнення;
- захоплення своїм прикладом інших;
- мотивування людей;
- оцінка виконання роботи;
- навчання та наставництво.
КОНТРОЛЬ – це процес, який допомагає нам розуміти, на якому етапі знаходиться виконання завдання. Він вимагає:
- визначення стандартів та якості роботи;
- коректування помилок;
- оцінки прогресу виконання завдань у відповідності із графіком.
Ефективне і результативне виконання управлінських функцій вимагає від особи володіння певними знаннями і навиками, які в найбільш узагальненому вигляді можна сформулювати як певний перелік кваліфікаційних вимог:
- концептуальні – здатність логічним чином збирати, концентрувати, аналізувати та інтерпретувати необхідну інформацію;
- людські стосунки – здатність розуміти інших людей та ефективно взаємодіяти з ними;
- адміністративні – здатність формувати і виконувати певним упорядкованим методом процедури і процеси перетворення управлінських рішень в результати;
- фахові – наявність певних знань і здатність ефективно виконувати специфічні процеси і вимоги, які властиві тій чи іншій професії, посаді та організації.
Які ж основні знання, вміння та навики можуть бути рекомендовані управлінцю для освоєння і використання в намаганні постійно удосконалювати як власну роботу, так і роботу колективу, який ним очолюється?
В першу чергу слід виділити дві групи таких знань:
- знання, спрямовані на удосконалення свого спілкування в процесі роботи з людьми внутрішнього середовища Вашої організації (підлеглими, колегами, зверхниками), з людьми зовнішнього оточення (споживачами Ваших послуг і постачальниками необхідних Вашій організації послуг, обладнання чи матеріалів), а також ефективного впливу на них;
- знання, спрямовані на ліквідацію особистих недоліків, розвитку та удосконалення володіння певними вміннями і навиками ефективного організовування особистої діяльності в рамках організації.
До першої групи слід віднести наступні вміння і навики:
- підбір працівників і створення власної команди;
- делегування повноважень;
- спілкування з людьми і надання їм порад;
- розв’язування конфліктів;
- організовування і проведення нарад, зборів;
- підготовка виступів.
Друга група включає такі вміння та навики:
- встановлення цілей та вибір пріоритетів;
- раціональне управління власним і чужим часом;
- вироблення управлінських рішень;
- робота з документами;
- володіння оргтехнікою та ін.
Звичайно, переліченими вище навиками та вміннями необхідний будь-якому управлінцю перелік далеко не вичерпується. Адже життя продовжується і кожен день формує і приносить нові вимоги до його активних учасників.
3. Вплив стиля керівництва на навчальну мотивацію підлітків
Постійний психологічний контакт з дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка однаковою мірою може бути рекомендована робітникам навчально-виховних закладів, на нашу думку, такий контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці.
Проблема конструктивних стилів спілкування і керівництва являється актуальною проблемою для сучасних досліджень. Дослідження в області педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів обумовлена не стільки недоліками наукової і методичної підготовки викладачів, скільки деформацією сфери професійно - педагогічного спілкування і керівництва.
Педагогічне спілкування, засноване на суб'єкт - суб'єктних відношеннях, виявляється в співробітництві, що здійснюється в атмосфері творчості і сприяє гуманізації навчання.
У результаті дослідження з виявлення стилю керівництва вчителів були визначені такі домінуючі стилі: демократичний - у 38%, авторитарний - у 32,4%. Виявлено, що стиль керівництва має безпосередній вплив на навчальну мотивацію. При демократичному стилі керівництва у підлітків переважає високий мотив досягнення у сполученні з мотивом уникнення невдач (37,96%).