Цікаво зазначити, що обидва названі міністерства мають у своєму розпорядженні приблизно по 38 % усіх державних коштів, які парламент спрямовує на розвиток наук і технологій. Але рішення про розподіл і використання їх приймають не стільки міністри, скільки пов'язані з цими міністерствами автономні інституції, зокрема Академія Фінляндії, Національне агентство з технологій. Саме ці інституції займаються втіленням у життя стратегічних пропозицій Ради з науково-технологічної політики та інших урядових установ. Вони надають кошти на наукові дослідження і створення нових технологій, а також беруть участь у контролі виконання проектів та оцінюванні їх результатів.
Принцип розподілу повноважень і створення доцільної рівноваги виявляється також у тому, що крім вказаних інституцій провідну роль у фінансуванні наук і технологій відіграє цілком незалежна від усіх названих структура - Фінський національний фонд досліджень і розвитку (SITRA), який діє під егідою не уряду, а парламенту. Цей фонд має фінансувати найбільш ризиковані інноваційні плани і проекти. Повна незалежність у рішеннях має потужний обмежувач - організація може зазнавати збитків в окремих проектах, а не в їх сукупності, оскільки існування її можливе лише за рахунок самозабезпечення і збільшення “стартового капіталу”, отриманого, очевидно, переважно з державного бюджету. Подібна структура - унікальне явище в європейській і світовій практиці.
Таким чином, Фінляндія відмовилася від створення централізованого керівного органу, відповідального “за все”, пішла шляхом не “координації” як прилаштування наявного до вказівок згори, а “співпраці” - спільного вирішення важливих проблем усіма зацікавленими і компетентними організаціями. На кожному етапі належно представлена громадськість, що виключає прийняття рішень на основі індивідуального впливу якогось вищого посадов-ця чи представника певної фірми.
Фінляндія вчасно почала ставитися до науки і технологій як до пріоритету, що стає вищим за оборону та важке машинобудування. Багато років вона входить до групи тих країн світу, які витрачають на освіту понад 6 % ВНП і ще понад 2,5 % - на розвиток наук і технологій. Варто наголосити на тому, що найвищий відсоток витрат на освіту припадає на роки загострення економічної кризи (1993-1995 рр.). У подальшому зростання абсолютного обсягу ВНП дало змогу розширювати фінансування освіти за одночасного зменшення відсотка витрат на неї із семи до шести.
У країні сформована система поєднання всіх можливих джерел фінансування освіти і науки - як державних, так і приватних. Ще 20 років тому витрати на НДДКР становили тільки 1,2 % ВВП, а в 2002 р. вони зросли до 3,3 % (4,9 млрд євро), що вище, ніж у середньому по країнах ЄС (2,2 %), у США та Сінгапурі (відповідно 2,6 і 1,9 %). Випереджає Фінляндію лише Швеція, яка витрачає на науку 3,8 % ВВП. У національній програмі "Наука, інновації та інтернаціоналізація" на 2003-2007 рр. передбачається подальше збільшення видатків на НДДКР на 300 млн. євро в рік. До речі, в Україні фактичні витрати на науку з державного бюджету у 2002 р. становили 0,31 %, а загальні витрати на наукові дослідження - 1,13 % ВВП .
Приватний бізнес все більше залучається до фінансування науки та технологічних розробок, тепер він вкладає в цей сектор 71 % коштів (ще десять років назад - 57 %). У сфері НДДКР зайнято близько 70 000 осіб, тоді як у 1991 р. - 45 000. Велика увага приділяється кооперації у сфері наукових розробок - не дивно, що й тут Фінляндія також посідає передові позиції. Більш як половина промислових підприємств (в електроніці та хімії - дві третини) мають коопераційні зв'язки з вищими навчальними закладами по лінії НДДКР (порівняно з 9-19 % в інших країнах ЄС).
Середні щорічні витрати фінів на науково-технологічний прогрес з початком нового століття перебували в межах 4-5 млрд євро. Частка державного бюджету - 30 % (2000 р.). Ці 1,3 млрд було розподілено так: 364 млн. - для ВНЗ, 217 млн. - для державних НДІ, 394 млн. отримало Національне технологічне агентство, 156 млн. - Академія Фінляндії. Очевидно, що абсолютні обсяги фінансування цих та інших інституцій набагато більші за рахунок внесків приватного сектору, міжнародних грантів та інших джерел надходження коштів і ресурсів.
У Фінляндії давно підтримується консенсус щодо необхідності фінансування найбільш перспективних секторів. Наведемо, як доказ, розподіл згаданих вище 394 млн. євро в Національному технологічному агентстві :
- біотехнології і високі хімічні технології - 103 млн. (27 %);
- інформаційно-телекомунікаційні технології - 101 млн. (27 %);
- технології будівництва, енергетики і охорони середовища - 76 млн. (20 %);
- нові матеріали і виробничі технології - 69 млн. (19 %);
- освоєння космосу і космічного зв'язку - 19 млн. (5 %);
- інші напрями - 5 млн. (2 %).
Міжнародний аудит практики використання у Фінляндії бюджетних ресурсів на науково-технологічний розвиток засвідчив позитивний ефект ампліфікації - нелінійного приросту витрат на ці цілі з ресурсів приватного сектору, який успішно використав технології і зразки, створені на бюджетні кошти.
Успіх Фінляндії, хоч і пояснюється певною мірою домінуючою роллю держави, але все ж є спільним досягненням усього народу, оскільки в країні панує надзвичайний суспільний клімат, що характеризується: виразною ідентифікацією кожного фіна з Вітчизною як представником суспільних інтересів; переконанням у користі якнайтіснішої співпраці державного і приватного секторів; концентрацією на формуванні майбутнього і рухові до суспільства знань.
Приклад Фінляндії незаперечно свідчить на користь того, що поступ до суспільства знань не можна зводити до простого зростання витрат на науку і технології та збільшення відсотка науковців в активному населенні (хоч і це дуже важливо). Головне - концентрація ресурсів на інноваційних темах і проектах, в яких нові наукові знання стають основою вищого рівня виробництва і розвитку людського потенціалу нації.
Досягнення подібних результатів можливе тільки на основі поєднання одразу кількох чинників:
- фінансування наук і технологій вище критичного рівня (згідно з рішенням європейців, найпершим завданням є збільшення до 2010 р. частки витрат на НДДКР у середньому по ЄС до 3 %);
- нерозривне поєднання стратегії економічного розвитку країни з політикою розвитку наук, технологій та інноваційного виробництва;
- організація ефективної співпраці всіх учасників процесу інноваційного соціально-економічного розвитку;
- створення суспільного клімату підтримки освіти, науки і використання високих технологій в промисловості.
Комплексність, глибина й ефективність фінських трансформацій виразно контрастують зі станом розвитку наукових досліджень і освіти в Україні. Головні відмінності такі:
- концентрація нації не на майбутньому, а на минулому - розширення викладання історії, класичної літератури та ін. за рахунок скорочення обсягу викладання точних наук у середній і вищій школі;
- відсутність суспільного клімату пошани до наукової праці, неусвідомлення провідної ролі науково-технологічних досліджень у створенні основи для сталого розвитку України у XXIст.;
- хибне уявлення про те, що перехід від централізованого планового управління економікою до ринкової самоорганізації автоматично приведе до трансформації штучно створеного хаосу в досконалу суспільно-економічну структуру;
- нерозуміння елітою України визначальних рис суспільства знань, звужене бачення прогресу як запозичення зарубіжних технологій та устаткування й поширення в освіті й науці персональних комп'ютерів;
- низький рівень наукової грамотності більшості населення, брак інформації про можливості нанонаук, біологічних та інших надвисоких технологій.