самостійне розв’язування рухових завдань з врахуванням ігрової ситуації;
швидке виконання основних рухів;
відсутність часу для підготовки до виконання основного руху;
швидке переключення з одного руху на інший;
емоційна насиченість;
узгодження своїх рухів з діями ведучого та інших дітей.
Причому, лише послідовне врахування усіх цих факторів сприятиме закріпленню і подальшому удосконаленню техніки виконання основних рухів у дітей старшого дошкільного віку, вважає І.В. Потєхіна.
Значенню рухливих ігор, як засобу і методу удосконалення фізичної підготовленості дітей присвячені дослідження Х.О. Мелієва, Л.В. Воробей, А.Я. Вольчинського, Є.Н. Приступи (дошкільний та молодший шкільний вік). Ці автори особливого значення у роботі з дітьми надають народним національним іграм.
Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що рухливу гру доцільніше все ж таки використовувати на етапі закріплення і удосконалення основних рухів. Це судження корелює з висновками, одержаними у результаті фундаментальних досліджень О.В. Запорожця: “Гра становить собою першу доступну для дошкільника форму діяльності, яка передбачає свідоме відтворення і удосконалення нових рухів".
Поряд з вивченням проблеми використання рухливої гри, як засобу всебічного виховання, були проведені дослідження з окремих питань змісту, організації і методики проведення рухливих ігор. Так, Л.М. Коровіною встановлено ефективність використання змагального методу і творчих завдань у рухливих іграх дітей 6-ти років. Е.А. Степаненкова досліджувала питання формування орієнтації у просторі у дітей старшого дошкільного віку в рухливих іграх.
Проблемні використання рухливої гри для удосконалення моторики дітей присвячені дослідження Н.М. Кільпіо. Вона зазначала, що рухливі ігри у основний частині заняття мають на меті закріплення основних рухів.
Впливові рухливих ігор на фізичний розвиток дітей присвячені дослідження М.К. Шейко, яка підкреслювала, що рухливі ігри зміцнюють опорно-м’язову систему, збільшують довжину тіла, обвід грудної клітки, гнучкість і рухливість суглобів, покращують працездатність дихальних органів, вентиляцію легень.
Л.В. Артемова досліджувала проблему формування взаємовідносин, виховання поведінки дітей дошкільного віку в іграх з правилами, в тому числі і рухливих іграх. Важливу роль у формуванні позитивної поведінки, на думку автора, відіграє засвоєння дітьми правил. У дітей старшого дошкільного віку свідоме відношення до обов’язкового виконання правил гри формується поступово. На початковому етапі діти їх виконують лише під керівництвом вихователя, на другому - під впливом тих дітей, які добре усвідомлюють суспільно-вагоме значення правил гри, а на третьому етапі правила вже стають фактором, що безпосередньо визначає норми поведінки дітей в колективі.
Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновки, що питанню про рухливу гру, її значенню для всебічного розвиту особистості і для удосконалення рухових навичок і вмінь приділялася велика увага. На думку багатьох науковців, рухлива гра визначається як один із основних засобів і методів фізичного виховання. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитивні емоції, задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на нервову систему.
Як бачимо, питання доцільності використання гри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно всіма педагогами-дослідниками. Підставою цьому у дошкільній дидактиці стали вікові особливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний та наочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а також твердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.
Висновок: Таким чином, рухлива гра - явище суспільне. Питання значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, їх вплив на розвиток рухових умінь і навичок розкрито в педагогічній та методичній літературі належним чином.
Великий вклад у розвиток теорії рухливої гри вніс Т.Ф. Лесгафт.
Гра - одна з основних форм діяльності людини, особливо важливе місце вона займає у житті дитини.
Однією з цих особливостей ігрової діяльності є її відносна незалежність від практичних потреб життя. Гравці керуються в основному безпосереднім інтересом до самого процесу гри чи до її змісту.
Мотивом до гри є можливість перевірити свої здібності, силу, намагання отримати позитивні емоції, радісне почуття задоволення своєю активністю, досягнутими успіхами.
Другою характерною особливістю гри є тісний зв’язок із суспільним життям. В іграх відображаються важливі явища навколишнього середовища.
Деякі дослідники виділяють в якості однієї з важливих особливостей ігрової діяльності повну свободу вияву і навіть підкреслюють недопустимість якого-небудь втручання зі сторони. Але така безгранична свобода може призвести до прояву не зовсім хороших сторін гравців.
В грі важлива тільки певна міра свободи як в прийнятті рішень і виборі засобів реалізації, так і в практичному здійсненні відповідних ігрових дій. Свободу дітей в грі треба певним чином контролювати і регулювати, щоб ігрові дії завжди були в рамках однакових для всіх умов і добровільно взятих ролей. Тільки в цьому випадку ігрова діяльність стає засобом виховання.
Ігри набувають справді освітньо-виховного значення тільки тоді, коли спеціально відбираються, уточнюються за змістом і оформлюються саме в педагогічних цілях.
Значне місце в ігровій діяльності займають ігри, в яких вирішення завдань виконуються різноманітні рухові дії у формі ходьби, бігу, стрибках, метанні. Саме ці ігри називаються рухливими. Таким чином, рухливі ігри - це емоційно забарвлена рухова діяльність, обмежена правилами.
Ігрова діяльність в них характеризується більш чи менш складною взаємодією її учасників - та взаємовідносинами між гравцями.
Найбільш суттєвими є взаємовідносини:
а) змагання
б) ігрове співробітництво
В результаті прояву таких взаємовідносин процес ігрової взаємодії приймає різноманітний характер. Постійно і раптово створює нові умови, виникають нові ситуації.
Взаємовідносини змагання і ігрової співпраці, постійна взаємодія гравців, зміна ігрових умов, задач, практичних дій і зусиль - характерні особливості рухливих ігор.
Відносини між гравцями в змаганні повинні бути в рамках норм поведінки (правил). Постійна зміна умов викликає необхідність орієнтуватися в них. В зв’язку з цим треба виявляти спостережливість, швидко аналізувати і обдумувати дії. Тільки в такому випадку можна в потрібний момент самостійно вирішити рухові завдання, вибрати і використати найбільш доцільні в даній ситуації способи вирішення необхідних дій.
В рухливих іграх широко використовуються раніше набуті чи засвоєні рухливі уміння. Інколи вони виконуються у звичних ситуаціях, але частіше всього треба змінювати їх у відповідності з умовами. В результаті, з однієї сторони, формується і удосконалюється уміння керувати своїми рухами в змінних умовах чи загальному збудженні. З іншої сторони - удосконалюються засвоєні рухи, а також уміння ними користуватися.
Засвоєння нових і складних форм руху в грі проблематичне. Тому для формування і удосконаленні техніки руху потрібне спеціальне навчання.
Рухливі ігри не мають вибіркові, точно розраховані по навантаженню дії на м’язи, суглоби, на опірно-рухову систему.
Дуже специфічний вплив рухлива гра здійснює на розвиток рухових якостей. В іграх ці якості розвиваються комплексно. Це сприяє їх широкому "переносу" і вияву їх у різних видах і умовах діяльності.
Рухові якості - це показники різних рухливих якостей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій відбувається неперервно, але нерівномірно. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому, а головне - більш гармонійному дозріванню морфологічних структур та функціональних систем організму дитини. За допомогою фізичних вправ та ігор можна активно впливати на процес розвитку рухальних якостей, згладжувати нерівності та виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.
Спритність виявляється у здатності оволодівати новими рухами та швидко перебудовувати їх у відповідності з змінами в оточенні. Діти повинні виконувати якомога більше вправ для розвитку координації рухів.
Спритність покращується у вправах з швидкою зміною ситуації, де вимагається точність, швидкість та координація рухів.
Сила. У дітей краще розвинені м’язи тулуба, слабше - м’язи кінцівок. Вправи для виховання у дітей сили повинні бути в основному динамічними.
Одночасно з вихованням сили необхідно вироблювати у дітей здатність розслабляти м’язи після їх напруження.
Особливу увагу у фізичному вихованні дітей потрібно приділяти на розвиток швидкості. При розвитку у дітей швидкості вирішуються дві основні задачі: збільшення швидкості простих рухів та збільшення частоти рухів.
Велике значення мають і складні рухові реакції. Основні з них - реакції на рухові об`єкти та реакції вибору. У реакціях на рухові об`єкти основну частину часу займає фіксування рухового предмету очима. Реакція вибору - це знаходження з кількох можливих варіантів найкращого способу дії чи відповіді на сигнал.
Кожний рух викликає затрату м’язової енергії. Кисень потрапляє до клітин організму через кров, яка отримає його у легенях. Чим більше організм потребує кисню, тим швидше і більше його кров повинна приносити до тканин. Тому в час проведення ігор прискорюється кровообіг, серце працює швидше, дихання стає більш глибшим і частішим. Обмін речовин ніколи не зупиняється в організмі, ігри лише посилюють його. Це добре впливає на здоров'я, так як активізується поповнення організму потрібними речовинами.