– вирішення проблем психологічного стану дитини при наявності багатобічних ієрархічних конфліктів між адміністрацією школи, батьках і учнями.
На основі вивчення змісту професійної діяльності соціальних педагогів можна виділити три головні функції соціально-педагогічної роботи.
1) профілактична: профілактика важкої життєвої ситуації дитини, попередження або створення умов для вирішення проблем соціального життя дитини, спільне з ним подолання труднощів на шляху до вирішення життєво важливих задач;
2) захисно-охоронна: захист і охорона прав дитини у вже сформованій важкій життєвій ситуації: захист дитини від соціального середовища, якщо в нього виникають проблема з адаптацією до неї, і захист соціального середовища від деструктивного впливу на неї з боку дитини;
3) організаційна: координація дій або засобів, що сприяють виходу дитини з важкої життєвої ситуації, розвиток і зміцнення соціальних зв'язків для використання можливостей різних людей і організацій; залучення їх до вирішення проблемсоціального життя дитини й активне включення самої дитини в ці зв'язки.
Як показує досвід, при реалізації цих функцій соціальний педагог відповідно виконує ролі наставника, посередника, координатора і при реалізації кожної ролі застосовує визначені механізми вирішення проблем різних груп дітей. Виконуючи у своїй діяльності ці три функції, соціальний педагог може застосовувати ті самі засоби для роботи з різними групами дітей.
4. Проблема жорстокості у шкільному середовищі
Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.
Загальна декларація прав людини (1948 рік) п’ятдесят п’ять років тому проголосила право людини на життя, особистісну недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження і покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни - Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом».
Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов’язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї». За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.
На жаль, як стверджують експерти з питань дитинства, щорічно 2-3 мільйони дітей стають жертвами жорстокого ставлення до них. Проте і ця цифра занижена, оскільки діти часто соромляться або бояться розповісти про те, що над ними знущаються, або не знають іншого ставлення до себе і тому вважають його як норму.
На неблагополуччя наших дітей вказує велика кількість безпритульних, жебраків, неповнолітніх злочинців, повій, токсикоманів, наркоманів та бездоглядних дітей-інвалідів.
Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, праці відомих науковців, можна зробити висновок, що з питань захисту прав дітей наука вже має певні позитивні напрацювання. На сьогодні теоретично обґрунтовано низку питань, які стосуються соціально-правових проблем жорстокого ставлення до дітей.
Жорстоке ставлення до дітей проявляється в різних формах від небажання їх доглядати, байдужості до них дорослих і до фізичних покарань. Жорстоке ставлення до дітей - це всі форми фізичного та психічного насильства, вчинення побоїв або образ, неуважне, недбале або жорстоке ставлення. Соціальна педагогіка дає визначення поняття “насильство” та розрізняє фізичне і психічне насильство. Насильство - фізичний або психічний вплив однієї людини на іншу, що є порушенням конституційного права людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні). Насильство - це будь-яке приниження людини, це панування волі однієї людини над волею іншої.
Українським Інститутом соціальних досліджень за сприянням ЮНІСЕФ було проведено дослідження “Права дитини в Україні.” Розподіл відповідей юнаків та дівчат віком 15-16 років на запитання: «Як часто Вам доводиться переживати велике нервове напруження, почуття нервового зриву під впливом учиненого насилля (психічного, фізичного)?» показав, що:
«це буває досить часто» - у 17 % дітей цього віку;
«іноді переживаю подібний стан» - 15-ти річні підлітки (29 %),
«іноді переживаю подібний стан» -16-ти річні (43 %)
«дуже рідко, майже ніколи» – тільки 40 % 15-ти річних,
та 30 % 16-ти річних дітей, постійно перебувають у такому стані
12 % осіб 16-ти років, відповідно “ніколи”
13 % 15-ти річних юнаків та дівчат.
Таким чином, стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості досить поширене явище у молодіжному середовищі і є впливовим чинником, який детермінує різні зрушення в психічної сфері особистості.
Загальноосвітня школа, як інститут соціалізації молоді, посідає одне з більш помітних місць у житті дитини, формуванні її як особистості. Шкільне оточення – основне соціальне середовище дитини, адже в школі вона проводить значну частину свого часу, тут здобуває навички колективної співпраці, вчиться жити у соціумі. Тому досить важливо для формування багатогранної особистості, щоб дитина почувалася комфортно у стосунках з учителями та дітьми, із якими вона навчається, відчувала емоційну та моральну підтримку з боку шкільного оточення.
На дотримання права на освіту, окрім об’єктивних чинників, що сприяють реалізації цього права (розгалужена система освіти, доступність різних форм освіти для всіх дітей та інше), впливає також суб’єктивне сприйняття дитиною освітнього процесу, наявність у дитини бажання вчитися, що не в останню чергу зумовлюється комфортністю взаємин з учнівським та педагогічним колективом, позитивним сприйняттям дитиною ставлення до себе однолітків, вчителів, та учнів інших класів школи, де навчається дитина.
Результати опитування 200 учнів старших класів міста Київа, показали, що у дитини підліткового віку найчастіше виникають конфлікти з учителями, у цей період частішими є вияви протесту, найгостріше сприймаються навіть найменші похибки у поведінці вчителя, які діти можуть розуміти як жорстоке ставлення щодо себе. В цілому відносно шкільного оточення, певна частина дітей зазначає, що в їхньому житті трапляються випадки жорстокого ставлення та знущання з боку вчителів (28 %). Відповіді були поділені на чотири категорії щодо частоти випадків жорстокого ставлення або знущань щодо школярів із боку вчителів:
дуже часто – 3 %; часто – 5 %; іноді – 32 %; ніколи – 60 %.
Та це лише суб’єктивні уявлення про існуюче явище жорстокого ставлення та знущання вчителів над неповнолітніми. Підлітки схильні до перебільшування, і часто просте зауваження можуть трактувати як тяжкий удар по власному самолюбству. Проте загальна незадоволеність учнів своїми стосунками з педагогами не виникає на порожньому місці. Повинні бути певні дії з боку вчителя, що призводять до появи у дитини відчуття відсутності контакту, розуміння, теплоти, тому професія вчителя вимагає терпимості та чутливості у розумінні дитячої психіки, вміння згладжувати гострі моменти прийнятними для обох сторін засобами. Як доводять дані опитування дітей, не завжди це простежується на практиці.
Підлітки також вважають, що порушення їхніх прав щодо захисту від жорстокості, знущання, брутального поводження, залежить від рівня добробуту сім’ї. Розподіл відповідей був проведений за трьома показниками, а саме: в сім’ях з низьким рівнем добробуту, 67 % дітей піддаються випадкам жорстокого ставлення до них з боку шкільного оточення; відповідно до цього – 53 % старшокласників із сімей середньо забезпечених; та 27 % – з сімей з високим рівнем доходу.
За результатами цього дослідження можна простежити зовсім неоптимістичну закономірність, що забезпечення базових прав дітей значною мірою залежить від рівня добробуту сім’ї. Діти з бідних сімей відчувають себе найменш захищеними у шкільному середовищі, вони частіше говорять про випадки знущання, образ та жорстокого ставлення до них із боку однокласників та вчителів. Не задоволення навіть елементарних потреб (харчування, одяг на належному рівні) призводить до психологічного напруження, відчуття уразливості, дискомфорту у спілкуванні, відставання від інших дітей з благополучних родин. В цій ситуації захисною реакцією може бути повна закритість підлітка від оточення, вороже, насторожене ставлення до всіх навколо себе. Можливий також варіант демонстраційної поведінки, коли ображена дитина різними, не завжди соціально прийнятими, засобами виражає свій протест, чим ще більше загострює існуючий конфлікт з оточенням.
Цікаво, що любов і теплоту з боку однокласників діти відчувають рідше, чим емоційну підтримку з боку вчителів. Існує певна категорія дітей, які вважають, що вчителі їх люблять, ставляться до них із теплотою, а однокласники – ні. Дитяча жорстокість відрізняється від жорстокості дорослих, бо дитина не має злих намірів, діє імпульсивно, не уявляє наслідків своїх дій. У поведінці підлітків часто спостерігаються випадки жорстокого ставлення, знущань. Непоодинокі такі випадки і в школі. Третина опитаних дітей (32 %) вказали, що в їхньому житті трапляються випадки, коли однокласники знущаються над ними, ставляться до них жорстоко, причому – 8 % опитаних засвідчили, що “це буває у їхньому життічасто”; 4 % підлітків – “дуже часто”; 26 % старшокласників – “іноді”; та тільки 62 % учнів – “ніколи”.