Смекни!
smekni.com

Роль громадських організацій у поширенні освіти на Поділлі в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. (стр. 13 из 15)

З ініціативи науковців 10 березня 1926 року Вінницький окружний виконком затверджує склад комісії для увічнення пам'яті Михайла Коцюбинського. Взято під охорону будинок, у якому народився письменник, а з жовтня його утримання переведено на місцевий бюджет. Проводяться ремонтні роботи і накопичується матеріал для обладнання музею. Відкрито 8 листопада 1927 року.

З початку 1928 року профспілки брали активну участь в складанні контрольних цифр І п'ятирічки. Не стояла осторонь цього процесу і вінницька секція наукових робітників. 12 лютого на загальних зборах обговорювалась доповідь інженера Бодунчена "П'ятирічний план комунального господарства м. Вінниці". Під час виступів обґрунтовувалась перспектива розвитку міста в трьох напрямках: як культурного центру, як центру розвитку легкої промисловості і як курортної зони України. У зв'язку з цим планувалися найрізноманітніші заходи, починаючи від розширення житлового будівництва, і закінчуючи облаштуванням пляжів та лазень Серед інших, розглядалося питання про виділення земельної ділянки для будівництва корпусу майбутнього медичного інституту, нині університету.

На початку червня окремо обговорювалися перспективи розвитку вищої освіти у Вінниці. Внесено пропозицію про відновлення інституту народної освіти, закритого у 1924 році, створення медичного інституту, надання педагогічного ухилу музичному технікуму, об'єднання українського і єврейського педтехнікумів в один навчальний заклад з двома відділами.

В кінці вересня розгортається жвава дискусія при обговоренні проблем уніфікації системи освіти в СРСР. Були пропозиції покласти в основу реформи досвід Української республіки. Йшлося про те, щоб навчання дітей розпочинати в 7 років, перші п'ять років навчання відводити під початкову освіту, наступні чотири — під середню, і на завершальному етапі шкільного навчання давати професію ("Сільські школи агрономізувати, міські — індустріалізувати!"). Міцні технікуми пропонувалося перетворити на вищі навчальні заклади з терміном навчання п'ять років, а слабші — на профтехшколи з трирічним терміном навчання.

На одному з засідань вчені Вінниці гнівно засудили погром польськими екстремістами центрів української культури у Львові і взяли активну участь у мітингу протесту 27 листопада 1928 року.

На початку 1929 року були активні спроби перемістити філію бібліотеки Всеукраїнської академії наук до м. Камянця-Подільського. СНР переконливо обґрунтувала необхідність залишити її та кабінет вивчення Поділля у м. Вінниці. До думки членів секції прислухались.

Свою працю вінницькі науковці намагалися тісно пов'язувати з потребами округу. В середині лютого 1929 року створено комісію з підвищення урожайності сільськогосподарських культур. На початку 1930 року був затверджений план участі членів секції у весняній посівній кампанії, у якому передбачалась робота на курсах і семінарах з підготовки і перепідготовки кадрів для дитячих установ села, відрядження в райони лекторів і консультантів, створення агроконсультбюро при центральній робітничій бібліотеці, обслуговування гуртків з агрономії, опрацювання рекомендацій про роль школи в районах суцільної колективізації. В усіх навчальних закладах формувалися бригади для роботи на полях, готувалися концертні програми і бібліотечки для підшефних сіл.[13]

2.3 Молодіжні громадські організації та їх роль в поширені освіти

Роль єврейських громадських організацій та політичних партій у суспільному житті на Поділлі 1920-ті рр.

Ще за часів влади царату на території Правобережної України існувала ціла низка різних за своїм призначенням громадських організацій. Найбільш активними і чисельними серед них були єврейські. Із встановленням радянської влади на Україні відбулося значне пожвавлення суспільно-політичної активності національних меншин. Цей процес залежав від території проживання певного етносу. Так євреї в основному проживали у містах та містечках і були більш активними у суспільному житті, ніж інші національні меншини, які переважно були сільськими жителями. Також територія мешкання різних етносів впливала й на характер їх громадських організацій.

У національних польських та німецьких селах існували традиційні організації які мали релігійне забарвлення і функціонували виключно у територіальних межах окремого населеного пункту та не мали ніякого централізованого управління. Такі організації радянським керівництвом визнаватися як ворожі, що складаються із куркульсько-клерикального елементу і не мають права на існування.

Директивні органи розуміли, що миттєво вони не зможуть викоренити релігійних вірувань серед населення, а тому прагнули взяти під контроль процеси та події, пов'язані із здійсненням всіх культів. Це стосувалося і національних меншин. За обіжником НКВС від 9 грудня 1924р., для виконання прилюдних обрядів на вулицях громади повинні були подати до владних структур спеціальну заяву з проханням дозволу на це та сплатити грошовий податок. Якщо вони хочуть “бранця” на квартирі або у приватному будинку для здійснення релігійних обрядів, то повинні обов'язково повідомити місцевий адмінвідділ або райвиконком про місце та час такого зібрання.

Єврейський суспільний рух був невід'ємно пов'язаний із політичним і являв собою дуже потужний і багатогранний механізм, який мав різні прояви. В його основі лежав сіонізм, представлений цілою низкою організацій, що виникли в Росії після революції 1917 р. Значна частина геройського населення на початку 20-х років була позбавлена громадянських прав, не мала роботи. Тому така ситуація сприяла згуртуванню їх у громадські організації та політичні партії за національною ознакою.

На 1925 р. кількість назв громадських організацій доходила до 9. Всі вони у своїх поглядах сходились на тому, що національне питання на Україні не вирішене, і радянське керівництво робить можливе для морального та фізичного знищення єврейського народу . Сіоністські організації відрізнялося між собою лише характером діяльності (спорт, палестинознавство, суспільствознавство).

Основними центрами функціонування цих організацій були великі міста Київ, Житомир, Одеса й маленькі прикордонні містечка Коростенського, Проскурівського, Кам'янець-Подільського Могилів-Подільського та інших округів .

Найбільш інтенсивно сіоністський рух розвивався у 1925 р. Так на кінець цього року на облік Державного політичного управління (ДПУ) знаходилось 7601 сіоністів, а на 1 січня 1925 р. - 3300, у листопаді 1924 р. — тільки 2000. Оскільки облік здійснювався тільки стосовно найбільш активних" діячів, то реальні цифри представників сіонізму були набагато більшими, наприклад: листопад1924 р. — 15000 членів, січень 1925 р. — 20000, січень 1926 р. — 30000. Отже, ці показники свідчать про значну участь євреїв у сіоністському русі .[44, с.122]

На території України набули широкого розповсюдження в цей час дитячі єврейські організації, які структурно нагадували бойскаутів. До них належали Гашомер-Гацоїр («Юний страж»): правий — біло-голубий та лівий - класовий. Ці організації мали військове забарвлення та чітку організаційну структур), яка включала в себе центральний штаб, окружні та районні штаби, штаби легіонів і дружин. Легіони складалися із дружин, а дружини - із загонів «Шомерів» («стражів»), «Цофім» («розвідники») та «Зойвонім» («вовченята»). [40]

Єврейська молодь серед інших вікових груп найбільш активно брала участь у суспільно-політичному житті країни. Більшість її організацій знаходилась під значним впливом нелегальних єврейських партій. Найбільш впливовою серед них була Єдина всеросійська організація єврейської молоді (ЄВОСМ), яка у 1924 р. утворилася шляхом злиття ОСМ (організація сіоністської молоді) із частиною біло-блакитного Гашомеру та гуртка «Кидимо» («Вперед»). ОСМ до злиття знаходилась ПІД впливом Партії сіоністів-трудовиків (СТП), а тому і ЄВОСМ також певною мірою знаходилась під її ідейним контролем. Офіційно ЄВОСМ вважала себе неполітичною організацією. Це була централізована організація із внутрішньою дисципліною та значною кількістю членів. Основними напрямками її діяльності стала підготовка кваліфікованих та свідомих євреїв для розбудови Палестини, боротьба проти асиміляційних тенденцій серед єврейського населення та інші.

Чільне місце у роботі серед єврейської молоді займав Сіоністсько-соціалістичний союз молоді (ІІСЮФ). Ця організація була своєрідним «комсомолом» для Сіоністсько-соціалістичної партії і діяла нелегально, її метою було створення єврейської держави у Палестині. Крім цього, ЦСЮФ боровся за свободу політичних організацій трудящих, легалізацію соціалістичних партій та паластенизму, формування національних єврейських частин в армії та інше. Його чисельність складала понад 3 тис. осіб.

Сіоністсько-соціалістична партія утворилася у 1920 р. в результаті від'єднання частини активістів сіоністської трудової партії. Вона визнавала класову боротьбу, проте тільки в рамках парламентаризму. Як і інші, ця партія також мала утаємничений характер, члени якої, подібно до СТП. у своїй роботі користувалися прізвиськами, шифрували листи. їхнім друкованим органом була «Сіоністсько-Соціалістична думка». На думку ДПУ, це була найбільш стійка, активна та небезпечна політична організація серед всього сіоністського руху на Україні.

Політичне забарвлення мала організація Югенд, яка об'єднувала сіоністсько-соціалістичну молодь і пропагувала соціалістичні ідеї серед єврейської молоді та намагалася у них виховувати національну самосвідомість. Вона здійснювала роботу у галузі економіки, зокрема, нею створювалися виробничі артілі, здійснювалася співпраця у цьому напрямку із Гехалуц.

Окремо потрібно відзначити сіоністсько-соціалістичну федерацію «Дройр», яка прагнула об’єднати всі молодіжні єврейські організації в єдиний союз сіоністсько-соціалістичної молоді. Центр її знаходився у Варшаві, а на Україні діяло низка її розгалужень, зокрема, її групи працювали у Київській, Одеській, Подільській губерніях.