Творча обдарованість.
Перш за все, продовжуються скперечкии про саму необхідність виділення цього виду обдарованості. Суть розбіжностей полягає в наступному. Одні фахівці вважають, що творчість, креативність є невід'ємним елементом всіх видів обдарованості, які не можуть бути представлені окремо від творчого компоненту. Є лише один вид обдарованості — творча: якщо немає творчості, безглуздо говорити про обдарованість. Інші дослідники відстоюють правомірність існування творчої обдарованості як окремого, самостійного виду. Одна з точок зору така, що обдарованість породжується або здатністю продукувати, висувати нові ідеї, винаходити або ж здатністю блискуче виконувати, використовувати те, що вже створене.
Разом з тим дослідження показують, що діти з творчою спрямованістю нерідко володіють рядом поведінкових характеристик, які їх виділяють і які викликають зовсім не позитивні емоції у вчителів і навколишніх людей: відсутність уваги до умовностей і авторитетів; велика незалежність в думках; тонке відчуття гумору; відсутність уваги до порядку і організації роботи; яскравий темперамент. (4; с. 76)
Соціальна обдарованість.
Це виняткова здатність встановлювати зрілі, конструктивні взаємини з іншими людьми. Соціальна обдарованість виступає як передумова високої успішності в певних областях. Вона припускає здібності розуміти, любити, співпереживати, ладнати з іншими, що дозволяє бути хорошим педагогом, психологом, соціальним працівником. Таким чином, поняття соціальної обдарованості охоплює широку область проявів, що характеризуються легкістю встановлення і високою якістю міжособистісних відносин. Ці особливості дозволяють бути лідером, тобто проявляти лідерську обдарованість, яку можна розглядувати як один з проявів соціальної обдарованості.
Існує безліч визначень лідерської обдарованості, в яких можна виділити загальні риси: інтелект вище середнього; уміння ухвалювати рішення; здатність до з абстрагування, з планеруванням майбутнього, з тимчасовими обмеженнями; відчуття мети, напрями руху; гнучкість; здатність пристосовуватися; відчуття відповідальності; упевненість в собі і знання себе; наполегливість; ентузіазм; уміння виражати думки.
Перераховані види обдарованості виявляються по-різному і зустрічають специфічні бар'єри на шляху свого розвитку залежно від індивідуальних особливостей і своєрідності оточення дитини. (4; с. 84)
Роберт Стернберг, психолог, з Єльського університету виділяє «практичну обдарованість», яка так рідко визнається школою, що не розглядається як обдарованість взагалі. Майбутній менеджер або підприємець може мати в школі репутацію дуже посереднього учня без будь-яких особливостей.
Люди, які з успіхом застосовують інтелект в пізнанні навколишньої дійсності, не обов'язково відрізняється в роботі з абстрактними поняттями, і академічні вимоги не завжди сприяють прояву їх таланту. Ключовою особливістю практичної обдарованості Р. Стенберг називає знання своїх слабких та сильних сторін і здатність використовувати ці знання. Наприклад, для компенсації слабих сторін дитина виробляє свої способи, включаючи залучення інших людей для виконання того, що він не може робити добре, Очевидно, що цей вид обдарованості має загальні риси з соціальною (лідерською) обдарованістю, можливо, включає її. (6; с. 12)
Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:
· часто “перескакують” через послідовні етапи свого розвитку;
· у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні;
· рано починають класифікувати і категорувати інформацію, що надходить до них;
· Із задоволенням віддаються колекціонуванню. При цьому їхня мета – не приведення колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових підстановках;
· мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття;
· можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, що відбуваються навколо них;
· дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять будь-яких обмежень свої досліджень;
· у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні висновки;
· можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально “занурюються” в своє заняття, якщо воно їм цікаве;
· мають сильно розвинуте почуття гумору;
· постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;
· визначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно;
· часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію;
· їм бракує емоціонального балансу, вони часто нетерпеливі та поривчасті;
У діяльності з такими учнями потрібно використовувати творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:
· повага до бажання учнів працювати самостійно;
· вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;
· надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів досягнення мети;
· індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;
· заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;
· виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;
· схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання випробувати себе в інших галузях діяльності;
· підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;
· надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і у зв’язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;
· добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;
· терпиме ставлення до можливого безладдя;
· заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності;
· переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом. (9; с. 236)
При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих дітей:
· неприязнь у школі часто з’являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;
· ігрові інтереси – обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники. Як наслідок – дитина опиняється в ізоляції;
· заглиблення у філософські проблеми – для обдарованих дітей є характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування набагато частіше, ніж для інших дітей;
· невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком – обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню із дітьми старшого віку. Через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;
· прагнення до досконалості – для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості – вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;
· почуття незадоволеності – вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;
· нереальні цілі – вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають;
· надмірні чутливість, вразливість;
· потреба в уважному ставленні дорослих;
· нетерплячість, зневажливість у відношенні до дітей, які стоять нижче від них в інтелектуальному розвитку. (9; с. 27)
1.3 Світовий і вітчизняний досвід роботи з обдарованими дітьми
У нашій країні з 60-х років існують спеціалізовані класи і школи куди відбираються діти на основі їх схильностей і більш високого рівня здібностей. Навчання певним предметам ведеться по спеціально розроблених програмах. Дані по цих класах показують, що в цілому успіхи цих дітей набагато вищі ніж їх однолітків, що навчаються в звичайних школах).
За кордоном існують і інші форми організації. Одна з них — виділення всередині одного класу груп з різними рівнями розумової обдарованості. Обдаровані дістають можливість вчитися в своєму класі, але в групі однолітків, близьких їм по рівню здібностей. В тому разі коли такі учні займаються за спеціально розробленою програмою ефект дуже високий. Якщо ці діти навчаються в групі за тією ж програмою, що і весь клас ефект особливого розумового розвитку дуже невеликий.
Позитивний, але не такий помітний ефект дає ще одна форма організації — створення груп з високим рівнем інтелекту на основі декількох класів.
Отже вплив навчання в однорідних групах на академічні успіхи обдарованих дітей позитивний, але тільки в разі спеціальних розроблених програм.
Разом з тим серед педагогів на Заході багато хто критично відноситься до спеціалізованих шкіл для обдарованих дітей. Найчастіше висловлюється побоювання, що навчання серед собі подібних створює у дітей з високим розумовим потенціалом відчуття приналежності до еліти, формує завищену самооцінку. Проте дані досліджень переконують в протилежному. Навчання разом з іншими дітьми, що мають високий розумовий рівень сприятливо впливає на самооцінку — адже в такій ситуації необхідно вчитися з повною віддачею сил, відчуваючи постійну стимуляцію з боку товаришів по навчанню. Що ж до дуже здатних дітей, які вчаться в звичайних класах, то вони часто зарозуміло відносяться до однолітків, які, на їх думку, насилу засвоюють навчальний матеріал.
Складність полягає в тому, що опинившись серед інших обдарованих, з таким же рівнем розвитку і вище, деякі з цих дітей починають страждати від самолюбства, від зниження свого групового статусу. Не для всіх обдарованих ситуація постійного інтелектуального змагання цілком сприятлива.