Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах (стр. 2 из 14)

У мистецтві Середньовіччя важко зустріти портрети, художники повертаються до цього жанру тільки в епоху Відродження. Спочатку скульптурний портрет вінчав надгробок покійного. У подальшому з'являються замовники, які хочуть бачити прижиттєві зображення близьких. У епоху Відродження творили Донателло, Мікеланджело. Їх традиції продовжив Бенвенуто Челліні. Розвиваючись впродовж сторіч, скульптурний портрет не став масовим. Скульптурні портрети цікаві тим, що сам матеріал має величезні зображальні можливості. Він дозволяє зобразити характерність руху, мрійливість погляду, запальність натури, вдачу [68, 167].

Графічні портрети довгий час не мали самостійного значення, вони були лише начерками майбутніх живописних робіт. З XVI ст. у Франції виділився олівцевий портрет, визнаними майстрами якого були брати Дюмустьє. Такий портрет виконувався набагато швидше, ніж живописний, коштував дешевше, тому швидко завоював популярність. Незабаром олівцевий портрет став вельми поширеним, а в XIX в. його стали використовувати як сучасну фотографію — дарували на спомин, зберігали в альбомах. У творчості багатьох живописців графічні портрети, виконані олівцем, вугіллям, займають важливе місце, вони не менш цікаві, ніж живописні роботи. До графічних робіт, окрім малюнків, відносяться різні види гравюр, пастельні і акварельні твори.

Існує кілька принципів класифікації портретів. За характером зображуваного портрети ділять на жіночі, чоловічі і дитячі, за кількістю зображених персон — на індивідуальні (що зображають одну людину), подвійні (двох) або групові (більше двох осіб). Особливим різновидом є парні портрети: два портрети (як правило, подружжя), написані на окремих полотнах, але об'єднаних загальним фоном, композицією, колоритом і форматом. Залежно від розмірів виділяють портрети «в натуру», малоформатні, мініатюрні і т.д. За повнотою зображення фігури портрети можуть бути поясні, погрудні, поколінні, у повен зріст. Істотним є поділ портретів на парадні і камерні [81].

Парадні портрети виконувалися на замовлення, тому зображені на них в першу чергу монархи, знатні вельможі, державні діячі і воєначальники. Одягнені в парадні плаття, з багатими прикрасами, в блиску всіх своїх орденів і медалей вони постають у повен зріст. Фоном найчастіше є природний або архітектурний пейзаж. Такі зображення позбавлені психологічності, проникнення у внутрішній світ моделі. Це пов'язано з функціями парадного портрету — прославляння, піднесення над оточуючими, звеличення портретованого. Такі портрети прикрашали парадні зали королівських палаців і будинків титулованих персон, вони передавалися нащадкам, зберігали традиції минулого.

Камерний портрет з'явився в епоху Відродження і досяг розквіту в XVII ст. Він виконувався на замовлення, або міг бути написаний художником за власним бажанням. На таких портретах зображалися як впливові персони, так і простолюд. Перед художником стояло менше обмежень як у виборі моделі, так і в побудові самого твору. У камерному портреті немає пихатості і пишноти, надмірних лестощів. Камерний портрет, як правило, поясний або погрудний, модель зображена на нейтральному фоні. Такий портрет невеликий за розмірами, він зближує героя і глядача.

Також виділяють костюмовані портрети, історичні портрети та ін.

Докладніше проаналізуємо історію розвитку портретного мистецтва у західній цивілізації, зокрема у Стародавній Греції, Римі і країнах середньовічної Європи [79, 26-41].

Мистецтво Стародавньої Греції зробило величезний вплив на всі народи Європи, їх літературу, філософію. До зображення людини старогрецькі майстри звернулися в архаїчний період. Мистецтво архаїки пов'язане з ідеалом людини, прекрасної духом і тілом. Зображення людини і бога могли бути практично однаковими: хлопець з прекрасним тілом або жінка в драпіровці. Це зображення прекрасних людей, які позбавлені портретної схожості. Класичний період став часом розквіту грецької держави. Часті битви стали причиною появи численних зображень воїнів.

Рис. 1.1 Кресилай. Бюст Перікла. V ст. до н.е.

В подальшому зображення стають складнішими, майстри прагнуть створювати гострохарактерні портрети. Епоха еллінізму стала часом уваги до людини, її емоцій. У скульптури прийшли динамічність і виразність. Створювані статуї зберегли тіло ідеальної людини, але прагнули до портретної схожості. Поза людини допомагала розв'язати проблему статусу: сидячими зображалися поети і мислителі, вершники були аристократами. Античні скульптори ліпили тільки бюсти, але були і статуї на повний зріст, які встановлювали на постаменти[15].

Було створено величезну кількість скульптурних портретів з різних матеріалів: мармуру, бронзи, срібла, золота, слонячої кістки. Багато творів мали не тільки художню, але і матеріальну цінність, що і стало причиною їх загибелі – їх руйнували, переплавляли. Статуї правителів руйнувалися зі зміною влади в країні.

Історія Давньоримської держави налічує 12 сторіч — від піднесення Риму в 754 р. до н.е. до падіння Західної Римської імперії в 476 р. н.е. Інтереси держави поєднувалися у римлян з увагою до людини, до її індивідуальності, роздумували про права і обов'язки, про залежність і свободу. Це визначало розвиток правдивого скульптурного портрета [81].

Римляни постають одягненими в парадний одяг — тогу. Портрет покликаний прославити знатність роду, а пізніше був пов'язаний з обожнюванням особи імператора. Ранні зображення передають силу і стій-кість характеру. Розвитку римської скульптури сприяв стародавній звичай робити посмертні маски і зберігати в будинку створені по них бюсти знаменитих предків, що передавалися з покоління в покоління. Збереглося зображення римського аристократа з портретами предків (рис. 1.2.).

У другій половині II ст. римський портрет досяг вершини свого розвитку. Скульптори тепер стали звертати увагу не тільки на зовнішню схожість з моделлю, але і на розкриття її душевного стану. Це привело до зміни техніки зображення очей — на зміну інкрустації і розфарбовуванню прийшли пластичні прийоми. Портретисти того часу прагнуть до максимально точної передачі характеру, оголення найважливіших рис особи, суперечливих [15].

Рис. 1.2. Патрицій з портретами предків. Кінець III ст. до н.е.

Самостійним жанром мистецтва портрет став у часи середньовіччя. Фламандець Ян ван Ейк був одним з перших художників, що зробили портрет самостійним жанром. За переказами, він був також автором техніки масляного живопису. Однією з перших робіт ван Ейка став розпис Гентського вівтаря. Серед персонажів є і замовники роботи — так звані донатори (дарувальники), люди, що жертвували гроші на облаштування церкви. Традиція включати в релігійні композиції портрети замовників картин існувала ще за часів Середньовіччя. Митець не просто включає фігури донаторов в композицію творів, а прагне розкрити їх характери. Використання масляних фарб дозволило художнику добиватися м'яких переходів тонів, зберігши чіткість малюнка [71].

Одна з найзнаменитіших картин ван Ейка — портрет подружжя Арнольфіні. Молоде подружжя дає клятву вірності і любові. На стіні над дзеркалом видно напис «Johannes de Eyk fuit hie» («Ян ван Ейк був тут»), а в дзеркалі, крім наречених, відображається ще хтось. Можливо, художник зобразив тут самого себе — перед нами прихований автопортрет. Глядач побачить на картині безліч деталей, які можуть показатися випадковими, але це не так. Кожна деталь важлива. Так, яблука символізують райське блаженство, домашні туфлі — подружню вірність, а щітка — чистоту.

Одним з основоположників мистецтва Відродження в Німеччині був Альбрехт Дюрер. Роботи живописця і графіка стали великим внеском у розвиток портретного жанру. Портрети Дюрера вирізняє увага до неповторної індивідуальності моделі. Їх герої енергійні, розумні, повні достоїнств, енергії і сил. Художник працював в різних жанрах, як живописних, так і графічних [84]. У портретах художник прагнув передати не тільки зовнішню схожість, але і характер моделі.

Рис. 1.3 А. Дюрер. Автопортрет. 1484 р.

Автопортретам Дюрер надавав особливу увагу, що для того часу було явищем незвичним, прагнув знайти індивідуальні риси, те, що відрізняє одну людину від іншого. Велику увагу Дюрер надавав деталям, вони допомагали йому не просто розкрити особу, а показати в герої портрета людини свого часу.

Багато портретів серед графічних робіт Дюрера, створених в різні роки. Вугіллям і срібним олівцем виконані портрети ученого Еразма Роттердамського, художника Луки Лейденського і інших. Одночасно Дюрер працював в техніці гравюри на міді. Портрети Дюрера представляють нам не ідеалізовані образи, властиві епосі Відродження, а живих людей з різними долями і характерами [85].

В епоху Відродження портрет став першим самостійним живописним жанром. З'явившись в другій чверті XV ст., він швидко став популярним. Головним завданням портрета стало відображення постаті видатного сучасника. Художники зображали не благочестивих і покірливих донаторів – їх героями стали вільні особи, не тільки всебічно обдаровані, але і здатні на рішучі вчинки.