Пізнавальна самостійність може формуватися у різних навчальних ситуаціях, серед яких можуть бути: готова подача матеріалу, спрямована пізнавальна активність, дослідницька пізнавальна діяльність. Поєднувати навчальні ситуації різного типу можна внаслідок використання різних систем організації пізнавальної діяльності. Сформована пізнавальна самостійність дасть змогу педагогу організувати різні види пізнавальної діяльності учнів та вміло поєднати керівництво і самоврядування.
Логіко-пошукова пізнавальна діяльність нерозривно пов’язана з констатуючою пізнавальною діяльністю. Але цей вид діяльності потребує більш високого інтелектуального напруження, вміння логічно мислити та користуватися знаннями, що накопичилися, сприяє розумовому розвитку учнів.
Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-пошукового типу при використанні ігор на заняттях, продумане керівництво нею з боку педагога викликає з учнів інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно і свідомо усвідомлюючи явища дійсності, учні вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні, глибокі знання, елементи наукового світогляду.
Внаслідок застосування ігор виконується один з основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб’єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності учнів, тобто через їхню власну активність, коли вони – суб’єкти навчання.
Ігрові завдання становлять основний методичний апарат навчання предмета на етапі активізації навчального матеріалу, який раніше подавався іншими способами. Виняткове значення ігрового методу організації навчальної діяльності пояснюється ще й тим, що гра реалізує в розгорнутому вигляді психологічний механізм самої пізнавальної діяльності. У вирішенні питання про можливість на основі ігрових завдань побудувати цілісну систему навчання необхідно також виходити із здатності ігрової діяльності розвивати мотивацію специфічної навчальної діяльності.
У грі ефективне включення функції орієнтування забезпечується на основі адекватної мотивації ігрової діяльності, що обумовлена її природою, чим і пояснюється більш висока продуктивність ігрового способу навчання.
Отже, ігрова навчальна діяльність необхідна, вона відкриває широкі можливості для навчання предмета.
2.2 Ігрові методики та їх роль у моральному вихованні учнів молодшого шкільного віку
Дослідження проблеми морального виховання свідчить, що в звичайних умовах нерідко виникають розбіжності між правильним вербальним відтворенням моральних знань і реальною поведінкою. Аналіз психолого-педагогічної літератури, присвяченої цій проблемі, показав, що досить часто це пояснюється недостатністю практичного досвіду особистості щодо втілення наявних у неї теоретичних знань у власні поведінкові акти.
В процесі дослідно-експериментальної роботи було встановлено, що вступаючи в міжособистісні взаємини різних рівнів (з однолітками, вчителями, батьками, іншими людьми), беручи участь у тій чи іншій спільній діяльності, виявляючи своє ставлення до оточуючих, молодші школярі часто залишаються байдужими до змісту висловлювань, у них відсутня та почуттєва основа, яка необхідна для справжнього співпереживання іншій людині, розуміння її проблем, прагнення надати допомогу, виявити співчуття.
Саме тому варто наголосити на важливості формування в учнів емоційного ставлення до морально-етичних принципів, на основі чого будуватимуться їхні взаємини з оточуючими людьми, розвиватиметься відповідне сприймання подій, учинків, явищ. Для вирішення цього завдання було виокремлено два основні аспекти. Перший із них передбачав формування у молодших школярів емоційної орієнтації на іншу людину, другий – забезпечення експресивної виразності спілкування, яка дозволяла б оволодівати мовою почуттів як засобом міжособистісних стосунків.
Нині в теорії виховання відомий широкий набір методів, прийомів, засобів, за допомогою яких можна вирішити виховні завдання, досягти виховних цілей. Нами досліджувалися різноманітні ігрові методики як один із таких методів.
Важливість ігор, як справедливо зазначає Н. Сазоньєва, полягає в тому, що вони виступають самостійним явищем культури і не потребують вироблення штучної мотивації. До того ж, «ігри мають давню традицію регламентації і творчого перетворення соціальних взаємин у ціннісно-естетичному і функціональному планах».
У чому ж полягає суть застосування ігрових методів у формуванні моральних переконань молодших школярів? Що саме сприяє пробудженню їхніх емоційних почуттів, розвитку вмінь їх проявляти? Які типи ігор є найбільш ефективними в цьому процесі? Які принципи мають бути покладені в основу їх організації з метою ефективного розв’язання поставлених завдань?
Серед найефективніших ігрових методів – сюжетно-рольова гра. Її використання дуже актуальне в зв’язку з введенням 12-річного терміну навчання в загальноосвітній школі. Сучасні першокласники – це діти шестирічного віку, для яких ігрова діяльність є близькою і зрозумілою. Звичні й знайомі з дошкільного віку стосунки полегшують залучення до гри, що є важливою передумовою включення молодших школярів до відповідної діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж під час будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.
Окрім того, під час гри діти молодшого шкільного віку почувають себе вільно і комфортно. Причому це стосується всіх учнів, які мають різні психологічні особливості (і здібних, і не дуже, і активних, і пасивних). У процесі гри «навіть інтелектуально пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайній життєвій ситуації, тому що тут не існує тієї «жорсткої смуги оцінювання», до якої потрапляє молодший школяр із перших днів перебування в школі, а отже, знижується його тривожність, напруження, негативне ставлення до навчальної діяльності» [5, с.19–20].
Водночас зауважимо, що сюжет та зміст гри не завжди є тими чинниками, що викликають емоційні співпереживання. Адже сюжет гри може бути нейтральним, таким, що не зачіпає почуттів дитини. А майстерне виконання ролі ще не сприяє внутрішньому, особистісному її сприйняттю. Звідси випливає необхідність моделювання таких соціальних ситуацій, зміст яких спрямовувався б на опанування учнями досвіду побудови морально зумовлених взаємин і розв’язання конфліктів на основі морально-етичних норм. Тобто сюжетно-рольові ігри «мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання і само-активності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя» [5, с.29].
Роль сюжетно-рольової гри у формуванні моральних переконань молодших школярів визначається багатьма об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Але саме участь у грі ще не сприяє набуттю дитиною необхідних якостей, розвитку її емоційно-почуттєвої сфери, вмінню виявляти своє, глибоко усвідомлене на особистісному рівні, ставлення.
Розглянемо умови, які забезпечують виховний вплив гри на молодших школярів.
Структура сюжетно-рольової гри (за Д. Ельконіним) містить такі взаємопов’язані компоненти: ролі, які виконують діти, та ігрові дії, за допомогою яких ці ролі реалізовуються. Окрім того, у грі виокремлюють реальні стосунки між учасниками, що, на відміну від рольових, визначаються вибірковістю стосовно партнера, тобто, за висловом Л. Виготського, «гра – це арифметика соціальних відносин». У ній практично моделюються взаємини, в які люди вступають при виконанні своїх соціальних обов’язків і функцій, «гра є першою формою усвідомленої поведінки, що виникає на основі інстинктивного та емоційного. Вона – найкращий засіб цілісного виховання всіх цих різних форм і встановлення правильної координації і зв’язку між ними» [4, с.107]. Таким чином, гра для дитини – це доступний спосіб орієнтування у мотивах і моральних правилах, які визначаються суспільством.
Функції гри та розгортання сюжету детермінуються ігровими правилами. Між роллю, ігровими діями і правилами будь-якої сюжетно-рольової гри існують певні взаємозв’язки, за допомогою яких можна здійснювати корекцію тих чи інших недоліків, формувати необхідні якості. Спостереження за поведінкою дітей молодшого шкільного віку дозволили проаналізувати процес засвоєння моральних норм поведінки, наприклад того, як треба допомагати іншим у спільній діяльності. Під час експериментальної роботи було виявлено, що в реальних ситуаціях майже 61,4% учнів початкових класів не дотримуються цього правила. Так, дітям була запропонована гра: їх поділили на кілька команд, які одержали завдання, що передбачало виконання певної сукупності дій кожним її членом. При цьому було наголошено, що робити все треба уважно, акуратно і швидко. Якщо хтось припускався помилки, то «штраф» накладався на капітана. Узагальнюючі бали виставлялися залежно від якості виконання завдання, а також з урахуванням кількості «штрафів». Цей прийом мав назву «робота для іншого».
Мета гри полягала у виявленні способу поведінки дітей: чи будуть вони намагатися «вберегти» свого капітана від «штрафу» (одна з умов присвоєння більшої кількості балів, а, отже, і забезпечення виграшу). Дії учнів засвідчили, що кожного турбувала лише його особиста діяльність, пріоритетне значення мало оцінювання власного результату. Тобто учні працювали поруч, але окремо один від одного.
Це зумовлено тим, що, граючись, виконуючи певні ропі, діти зазвичай орієнтовані на відтворення необхідної сукупності дій і взаємин зовнішнього характеру. Після зміни умов, які моделювали ситуацію (за можливі помилки одного з учасників «штраф» накладався на всю команду, а одержуючи три «штрафи», команда вибувала із гри у повному складі), змінилося і ставлення учнів до виконуваних дій. За цих умов майже 78,5% молодших школярів вже самостійно, без нагадувань пропонували свою допомогу тим, хто відставав, не міг акуратно виконати доручену йому справу.