Якості читання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читаннявпливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати [73; С. 165]. Так, усвідомлено можна читати лише при правильному читанні, що забезпечується, в свою чергу, розумінням слів, речень. Від правильного читання залежить швидкість його. Основою виразного читання стає свідоме сприйняття тексту, що диктує знаходження пауз, логічних наґолосів, прискорене чи уповільнене прочитування твору. Разом з цим успіх виразного читання залежить і від правильного та швидкого читання. Незаперечний і зворотній вплив виразного читання на глибоке усвідомлення прочитуваного.
Програма з рідної мови передбачає формування у молодших школярів таких видів мовленнєвої діяльності, як аудіювання, говоріння, читання, письмо. Серед занять, які сприятимуть розвитку цих видів мовлення, чільне місце в шкільній практиці належить читанню [19; С. 29-30]. Важливим завданням уроків читання є активне і цілеспрямоване збагачення і удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів.
Формування навичок читання починається з 1 класу в добукварний період. Молодші школярі вчаться працювати над різними видами текстів, кожен із яких має свою дидактичну мету, яка і визначає методику цих занять. Але головним є навчання школярів зв'язного мовлення [2; С. 39].
З допомогою вчителя молодші школярі мають визначити тему і основну думку тексту, встановити логічний зв'язок, усвідомити композицію тексту, словом, оволодіти змістом, структурою і мовою тексту перед тим, як переказувати його. Крім цього, в процесі роботи учні оволодівають і "контекстовими" уміннями: вчаться висловлюватись на тему, підпорядковуючи висловлювання основній думці вихідного тексту, відбирати матеріал, визначаючи в ньому головне і другорядне, використовувати відібраний матеріал у потрібному порядку.
Формування мовленнєвої діяльності - не тільки принцип, але й складова частина змісту навчального курсу читання. Розвиток зв'язного мовлення на уроках читання - це вся робота, що проводиться вчителем спеціально і у зв'язку із вивчанням шкільного курсу для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також висловлювали свої думки в усній формі, користуючись потрібними мовними засобами у відповідності до мети, змісту і умов спілкування [37]. За умови спеціально організованого систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться правильно розмовляти, але й самостійно розв'язувати і творити мовленнєві завдання, правильно висловлювати думки, спостереження залежно від мети, місця й ситуативних обставин.
Методичними засобами, що сприятимуть розвиткові мовлення учнів, його творчих здібностей, мислення, є розмова, усна імпровізація, художнє слово. Бесіда від примітивного діалогу вчителя й учня повинна поступово переходити в зв’язне, логічно побудоване оповідання. Поволі ускладнюючи сюжети та конструкції своїх розмов, учитель стежить за тим, щоб у запитанні не ховалася готова відповідь, щоб думка учня була образна, виразна і правильна.
Однією з умов вільного володіння усним іписемним мовленням є достатність активного лексичного запасу. Збагачуючи словник молодшого школяра, важливо не лише розширити словник учня, але й розвинути уміння користуватися виражальними можливостями слова для точної передачі думки. З цього приводу Т. Г. Рамзаєва зазначає, що, оскільки слово почерпує свою життєву силу, своє значення в більш або менш широкому контакті й обов’язково в процесі мовлення, то дуже важливим засобом з’ясування значення і ролі його є включення слова в словосполучення, речення, а ще краще - у зв’язне висловлення, в текст, хай то буде усна чи писемна форма мовлення [72, с. 58].
Збагачення словникового запасу дітей не мислиме без тлумачення лексичних значень вже відомих учням та нових слів. Часто, зустрічають нову лексему в тексті, вчителі за браком часу обмежуються неповним з’ясуванням її лексичного значення, підведенням під більш широке поняття, без стилістичних та емоційно-експресивних ремарок. Це позбавляє дитину можливості відчути красу слова, уявити зримо картини, описані автором.
1.3. Можливості уроків читання у формуванні мовленнєвих умінь і навичок учнів початкових класів
Розвиток мовлення у молодшого школяра виявляється в тому, що в нього виробляється навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їх поєднань і перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, звукосполучення, тобто у слова.
У різних видах і формах роботи з мовленнєвим матеріалом розвиваються логічне мислення і зв'язне мовлення школяра. У цьому процесі істотне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і спеціальних термінів та мовних зворотів. Знання навчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи потрібна складна розумова діяльність, насамперед аналіз, абстрагування й узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову [41; С. 21].
Особливе значення для розвитку мови має перехід учнів 2—4 класів до літературного читання. Після пояснювального читання в 1—2 класах, метою якого є насамперед удосконалення техніки читання і розширення кругозору, діти переходять до ознайомлення з книгою як літературним художнім твором [22; С. 12]. До цього вони готуються і на уроках позакласного читання, коли, слухаючи художній твір (повість, вірші), ознайомлюються з багатством і красою рідної мови й мовлення.
Крім вивчення рідної мови й формування навичок читання, школярі засвоюють математику, природознавство та інші навчальні предмети. Вони постійно займаються малюванням і співами, працею і фізкультурою. Кожний навчальний предмет має свій зміст і термінологію, засвоюючи яку учень збагачує словник і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогу спеціально розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас.
Джерелами збагачення словникового запасу учнів на цьому етапі стають: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанок та інших підручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями [69; С. 9]. Вже протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школа і шкільне навчання (назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальне приладдя — колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо); суспільно-політична лексика; лексика, пов'язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; види транспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутова лексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо.
У цей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, засвоєними під час читання, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими [34].
Важливим є те. що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України—Київ, рідна мова, український народ, великий український письменник, видатна українська поетеса та ін.). Статті для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей міста й села, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і з позаурочний час. Особливе значення в цій діяльності належить дитячій книзі.
Найважливіше завдання початкової школи — навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. Специфіка роботи на уроці читання потребує від дітей багаторазовою перечитування слів, речень, текстів, яке швидко набридає, стомлює. Щоб зробити урок читання цікавим кожному учневі, слід керуватися такими правилами: логічне поєднання всіх видів роботи; неможливість виконання наступного завдання без опрацьованої попередньої вправи; чітка установка щодо роботи: для чого? Як робити? Скільки часу витратити? Підбір вправ для різних груп має здійснюватися з урахуванням індивідуальних особливостей школярів [18; С. 15].
Кожен урок має формувати в учнів свідоме, правильне, виразне читання з відповідною для кожного віку швидкістю. А для цього учні мають чітко розуміти лексичне значення і бачити ціле слово, а згодом -словосполучення, смислову фразу, речення. Тому велике значення на уроці надається словниковій роботі, яка органічно випливає із завдань упродовж цілого уроку. На уроках читання вона спрямовується на збагачення активного словника учнів, на розвиток словотворчих навичок, уміння бачити в тексті художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з граматики.
У ході роботи необхідно працювати й над розвитком швидкості читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам'яті, удосконаленням артикуляційних навичок [16; С. 27]. Завдання на класифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під час цієї роботи вчать дитину логічно мислити. А це вміння є невід'ємною умовою успішного подальшого навчання.
Теоретичних відомостей з лексики учні початкових класів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а словник збагачують практичними вправами у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1—4 класів. Тому словникова робота має пов'язуватися з усією системою навчання дітей у школі. Розрізняють пасивний та активний словники. Активний — це слова, які учень вживає у мовленні, пасивний — слова, значення яких дитина розуміє, але не використовує [18; С. 18].