3. Слова, що позначають порівнювані предмети, дії чи поняття у фразі, думка якої побудована на порівнянні.
В коротких порівняннях, як правило, слова, які виражають те, з чим порівнюється, і слова, які виражають те, що порівнюється, збігаються при вимові, тобто вимовляються без паузи, отже, й наголошуються лише одні з них переважно ті, які виражають результат порівняння:
Як те море, / біле поле ...
У розгорнутих порівняннях слова, які виражають те, що саме порівнюється і ті, які виражають те, з чим саме порівнюється, розділені між собою ще певною кількістю слів і при вимові вимагають паузи, наголоси припадають як на перші, так і на другі:
Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, / тепла, / ясна,
Ніби дівчинка в вінку...
Перевагу слід надавати тим порівнюваним словам, які містять у собі більше смислового та емоційного навантаження. Також, слід пам'ятати, що порівнювані слова не завжди бувають головними у загальній фразі. Це значить, що інші слова можуть витіснити їх на другий план. І щоб не допустити в цьому помилки, необхідно враховувати контекст і при ньому перше правило «нового поняття». В таких випадках перевагу одному з пояснюваних слів надаємо тільки в межах їх пари з наголошенням не на шкоду для головних наголосів цілої фрази.
4. Слова, що в питальному реченні виражають суть питання:
— А хто, / хто в цій рукавичці?
Чи любить дівчинка свою бабусю?
В усіх цих прикладах суть запитання виражають слова «А хто, хто», «чи полюбить», хоч і характер самих запитань різний. Ця закономірність характеризується в першому прикладі самим питальним займенником, який для особливого підкреслення суті запитання повторюється. У другому прикладі — питальними частками «чи», які завжди пов'язані зі словами, що виражають суть запитання. У таких прикладах вони знаходяться у парному зв'язку.
Речення питальної структури досить різноманітні за своїм складом і характером питальної думки, і до визначення в них слів, які виражають суть запитання, треба підходити серйозно і не поспішаючи. В одних реченнях загальне запитання може об'єднувати дві і більше питальні думки, де кожна з них має свій логічний наголос:
Ходить гарбуз по городу, /
питається свого роду://
- Ой чи живі,) чи здорові/
всі родичі гарбузові?
Наголошуються слова «живі», «здорові». Вони і вказують на окремі питальні думки цілісних фраз.
В інших випадках зміст загального запитання може створювати лише одна питальна думка, але суть запитання можуть виражати не тільке одне, а й більше слів:
— А чого в тебе такі брудні руки? Ти(,) мабуть (,) не любиш воду / й мило?
У наведеному прикладі зміст однієї думки — мабуть, не любиш умиватися — виражають слова «воду» і «мило».
Питальні речення можуть одночасно об'єднувати в собі й інші, вже відомі правила визначення наголосу. В таких випадках необхідно визначати слова, які виражають суть запитання, і брати до уваги наголошені слова за іншим правилом. Наприклад, у такій фразі:
— Мамо, / чи кожна пташина /
в вирій на зиму літає?
виділяються слова «мамо» (звертання на початку фрази) і «кожна» (виражає суть запитання). Але такий порядок визначення наголосів стосується лише їх місця у фразі серед інших слів. Роль і місце головного наголосу визначається загальним змістом фрази. Правило виділення логічного наголосу в питальних реченнях не виключає все-таки загального правила контексту. В роботі над виразним читанням можуть зустрітися такі речення, в яких поза контекстом важко визначити суть запитання. Наприклад:
Це ж чиї цікаві очки
поглядають, сонця ждуть?
Найшвидше ми виділили б слово «чиї», оскільки це питальний займенник і відповідає правилу питальних речень. Проте контекст наступної фрази, яка побудована на запереченні:
То не очки, то листочки,
то берізки так ростуть,—
вказує на інше слово — очки.
5. Слова-звертання, що стоять на початку фрази:
Мамо, / іде вже зима, /
снігом травицю вкриває.
Звертання, що стоять на початку фрази і повторюються, наголошується кожне з них:
Морозе, / морозе, / йди до нас куті їсти.
Галю, / Петрику, / Кіндрате,
годі (,) ледарі (,) вам спати! (61)
Татусю, / татусю. / куди йдеш?
При поширених звертаннях, тобто при яких стоять пояснюючі слова, наголошуються тільки звертання:
Зоре моя вечірняя, / зійди над горою...
Коли на початку фрази виступає кілька звертань однорідних чи неоднорідних, об'єднаних сурядним зв'язком, то наголошуються за правилом кожне з них:
Синичко, / синичко, / зеленая птичко, / заспівай!
Також наголошуються на початку фрази і звертання з вигуками «Ой». Вигук вимовляється зі звертанням злито:
— Ой (,) Катрусю, / нікому ж не кажи про букваря!
Звертання в середині або в кінці фрази не наголошуються.
6. Слова, що виступають у реченні однорідними членами.
Прості однорідні члени наголошуються всі в однаковій мірі, бо вони перебувають в однаковому відношенні і до спільного для них члена речення:
День був ясний, / сонячний І та теплий.
Також наголошуються і поширені однорідні члени речення, що мають при собі залежні слова. А залежні від них слова не наголошуються:
Ми любимо весну, /
зелену, / чудесну, /
грімницю у тучі,/
і дощик співучий, /
і луки широкі, і
і ріки глибокі,/
і поле веселе, /
і рідні оселі, /
і цвіт у маю —//|
всю землю свою.
7. Іменники в родовому відмінку, що сполучаються з іншими іменниками і керуються ними, але без явного чи прихованого протиставлення:
Вмить приніс відро води /
і полив аж два ряди.
У даних прикладах іменники в родовому відмінку стоять на другому місці. Не втрачають вони наголосу, якщо стоять і на першому місці. Така перестановка найчастіше властива віршованій мові:
Острогів хижий дзенькіт, / зима/ і вітру свист …
8. Іменники, що стоять після одиничних прикметників і пояснюються ними:
Білая береза і
за моїм вікном /
під пухнастим снігом /
спить холодним сном.
Коли іменник з прикметником поміняти місцями, то наголос може перейти на прикметник:
Хлюпоче синя річка —/
ой річка, ой ріка! //
Юрба нас невеличка, зате ж бо гомінка!
Такий перехід наголосу не слід вважати правилом, бо у поетичній мові перестановка іменника на місце прикметника нерідко обумовлена законами поезії (інверсією) і в таких випадках іменник зберігає наголос.
Якщо перед іменником або й після нього є не один, а кілька прикметників, які, перелічуючи ознаки предмета характеризують його з якогось боку і цим самим розкривають головну суть фрази, то наголошуються прикметники за правилом однорідних членів речення:
Білий, / прибраний, / чистий стоїть ліс.
9. Пояснення при дієслові:
Зимонько-снігурочко, /
наша білогрудочко, /
не верти хвостом, /
а труси тихесенько, /
рівненько, / гладесенько /
срібненьким сніжком.
10. Слова, що повторюються в реченні:
Ой ходить Іванко, / блукає. / блукає. /
він свою сестричку шукає. / шукає.
Ходить. / ходить / зима гаєм...
Пурхала. / пурхала. / потім опустилася на край канапи...
Визначення наголошених слів за цим правилом не складає труднощів. Але щоб не допустити помилок, то треба одночасно і над паузами працювати, передусім правильно членувати текст на мовні такти.
Послідовність роботи, виходячи з попередніх, визначає вчитель.
Для правильного визначення головних наголошених слів у реченні, тексті, що є завершальним станом роботи та змістом речень у контексті, застосовують контекстуальний шлях у єдності з мелодикою і темпом прямим або непрямим зв'язком. Але учні ще теоретично не ознайомлені з емоційним змістом тексту, мелодикою і темпом мовлення, а мають лише певні уявлення про них як про компоненти виразності. Тому в практичній роботі треба спиратися в основному на такі уявлення, не забуваючи про глибоке усвідомлення, розуміння учнями того, що:
1. серед тактових наголошених слів у реченні обов'язково є одне головне;
2. головним наголошеним словом завжди завершується зміст речення;
3. неправильно визначене головне наголошене слово веде до зміни здіісту речення, отже, такі слова треба вміти визначати;
4. позначається на письмі головне наголошене слово двома рисками шзу і спадною мелодикою над наголошеним його складом;
5. через такі слова найповніше передається зміст і почуття кожного речення в тексті[36, с.73-74].
Роботу можна розпочати з розгляду короткого абзаца прози зі спробою визначити головне наголошене слово у першому реченні самостійно, виходячи зі змісту наступних речень.
На закріплення у теоретично-практичному плані умінь визначати тактові і головні наголошені слова в тексті можна запропонувати учням самостійно опрацювати приклад із переліком рівноправних за змістом тактових наголошених слів, з яких останнє завершує собою зміст речення, наприклад:
Навесні
Надійшла весна / прекрасна. /
многоцвітна, / тепла, / ясна. /
ніби дівчинка в вінку. //
Ожили луги, / діброви. /
повно гомону. / розмови /
і пісень в чагарнику.
Розкриття дітям поняття «емоційна функція наголошених слів: або, інакше кажучи, емоційний заряд тексту, який у процесі читання передається в основному через наголошені слова — це своєрідне продовження роботи над змістом наголошених слів. Термін не вживається. Його можна замінити словами: емоційний заряд (забарвлення, навантаження, насичення) наголошеного слова, слів, речення, тексту, пояснивши значення слова «емоційний» (такий, що викликає переживання).
Учні розуміють ще з попередніх вправ на інтонування речень, читання їх із різними намірами, а також із роботи над паузами, наголошеними словами, що одне і те ж речення може виражати повідомлення з різним розумінням змісту, виражати наміри, настрої, почуття. Але теоретично вони ще не обізнані з тим, що наголошені слова в реченні, тексті є носіями не тільки змісту певного повідомлення, розповіді, але й певних почуттів, переживань того змісту; які саме почуття, переживання, що позначаються словами, можуть виражати наголошені слова; що ті почуття, переживання змісту треба уміти визначати в тексті, а в процесі читання відтворювати їх, знати також, як саме відтворювати.