Знання як складовий компонент суб’єкта діяльності – це категорія, яка відтворює істотні моменти інтеріоризації та систематизації понять, суджень, умовиводів, концепцій, теорій, джерелом яких є навчання, а також накопичення усіма засобами життєвого досвіду.
Показниками якості опанування знань здебільшого вважають: масштабність і глибину засвоєних наук, пов’язаних з обраною професією, стійкі переконання й науково обґрунтований їх захист; поєднання теоретичних знань із професійною практикою, життям; динамічність знань, систематичне їх збагачення; висока пізнавальна культура. Уміння як складовий елемент структури суб’єкта діяльності відображає істотні моменти зв’язку між інтеріоризацією і екстеріоризацією, свідомістю і діяльністю, здібностями, знаннями і відповідними практичними діями. Саме «баланс інтеріоризації – екстеріоризації визначає людину як суб’єкта певних діяльностей» (Б. Ананьєв).
3. Освітньо-педагогічна характеристика вихователя-методиста
Щодо освітньої діяльності вміння являють собою сукупність найрізноманітніших способів практичних дій, зумовлених як конкретними педагогічними ситуаціями, так і функціями освітньої діяльності в цілому.
Педагогічні здібності, знання й уміння в певному їх розумінні значною мірою виявляють індивідуально-психологічні особливості фахівця освітньої галузі, ступінь його професійної компетентності, тобто кола питань, у яких він обізнаний, володіє досвідом, а також у своїй сукупності є основою для досягнення вищого рівня професійної діяльності – майстерності.
Характеристика фахівця освітньої галузі як суб’єкта педагогічної діяльності, зокрема методиста з виховної роботи, органічно пов’язана з комплексом якісних ознак, що визначають його як особистість. Цей взаємозв’язок зумовлений тим, що освітня діяльність, як і будь-яка інша суспільно значуща діяльність, здійснюється в системі соціальних зв’язків і відносин, що власне й характеризує людину як суспільну істоту, тобто – особистість.
4. Погляд психолого-педагогічної науки на формування особистості вихователя-методиста
Згідно з твердженням О.Леонтьєва, особистість – це якісно нове утворення, яке формується завдяки життю в суспільстві, тому нею може бути тільки людина за умови, якщо вона досягне певного віку.
На думку С. Рубінштейна, особистістю є людина з власною позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої роботи. У статусі особистості людина виступає як «одиниця» в системі суспільних відносин, як реальний носій цих відносин.
Виходячи із сутності особистості, педагог як особистість у науковій літературі характеризується здебільшого як динамічна, порівняно стала цілісна система інтелектуальних, соціокультурних і морально-вольових якостей, сформованих у процесі історично складених конкретних видів діяльності і які проявляються в індивідуальних особливостях його свідомості, ставленні до соціального середовища, до обраної професії.
Провідний сенс структурного підходу до особистості полягає в тому, що вона розуміється не як сукупність окремих психічних процесів, властивостей, станів, а як певне цілісне утворення, що включає в себе взаємопов’язані елементи. До того ж цілісність особистості з позиції структурного підходу передбачає функціонування її складових елементів у взаємозв’язку з провідною субстанцією, стрижневим психічним утворенням, специфічним для даної категоріальної характеристики людини.
Переконливою, на наш погляд, є думка про те, що цілісність особистості досягається завдяки гармонійній розвиненості всіх її духовних утворень, стрижнем яких виступають цінності (С.Анісімов, Л.Архангельський, М. Бахтін, І. Бех, О. Семашко, В. Соколов). У науковій літературі цінності як філософська, етична, естетична, культурологічна, соціально-психологічна, педагогічна та ін. категорія застосовується для визначення якісних властивостей об’єктів, явищ, а також абстрактних ідей, що містять у собі суспільні ідеали, у зв’язку із чим являють еталон належного.
Значення й місце цінностей особистості в її моральній цілісності визначається тим, що саме вони в багатьох випадках зумовлюють єдину спрямованість поведінки людини в різних сферах життєдіяльності: громадській, виробничій, побутовій, дозвіллєвій та ін. Як відзначає І.Бех, перспективним слід уважати той методологічний підхід, який розглядає природу особистісної цінності як суб’єкт-об’єктне утворення, що належить одночасно як суб’єктові, так і об’єктивному життєвому світу. Автор акцентує увагу на тому, що перспективним є підхід, згідно з яким в основу структури цінностей покладаються не на генетично ранні спонуки фізіологічного характеру, а генетично пізні утворення, які, будучи «вторинними» у генетичному плані, є «первинними» у структурному.
За визначенням І. Беха, система особистісних цінностей виступає адекватним індикатором розвиненості особистості, за допомогою яких вона пізнається. Особистісне зростання залежить від того, наскільки певна людина поєднується із загальноприйнятою системою духовних цінностей, якою мірою зміцнюється її духовна свідомість.
Особистість (її ціннісні орієнтації, ідеали), як вважає А.Маркова, визначає сутність педагогічної діяльності та спілкування: заради чого працює вчитель, які він ставить цілі та завдання, які обирає способи та засоби досягнення цілей і вирішення завдань. Тому, підкреслює автор, особистість – центральний чинник у праці вчителя.
При всій різноманітності та багатогранності характеристик особистості вихователя методиста, що існують у сучасній літературі, зокрема широко подані у праці Н. Гузій, дослідники здебільшого зосереджують увагу на морально-вольовому аспекті, який конкретизується й реалізується у спрямованості його професійної діяльності й у цілому – в його життєвих принципах.
Спрямованість особистості визначається як одна з найважливіших її властивостей, що відтворюється в її ціннісних орієнтаціях, цілях і мотивах поведінки, потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, установках. Саме з цих позицій розглядається й оцінюється, виходячи із загальновизнаних моральних критеріїв, педагогічна спрямованість фахівця освітньої галузі, зокрема методиста з виховної роботи в школі.
З точки зору А.Маркової, педагогічна спрямованість – це мотивація до професії вчителя, головне в якій – дієва орієнтація на розвиток особистості учня, яка не обмежується лише любов’ю до нього. Спрямованість особистості вчителя-вихователя проявляється як у всій його життєдіяльності, так і в окремих педагогічних ситуаціях, визначає його сприймання оточуючого світу та логіку поведінки, усе його моральне обличчя.
Вольовий аспект особистості вихователя методиста – це стійкі психологічні утворення, які зумовлюють його активність, здатність до самореалізації, усвідомленого мобілізуючого зусилля у подоланні труднощів, управління поведінкою в різних педагогічних ситуаціях. Морально-вольовий аспект особистості вихователя методиста є вихідним у формуванні інших професійно необхідних новоутворень, зокрема емоційно-вольової усталеності, емпатії, толерантності та ін.
У сучасній психолого-педагогічній науці приділяється значна увага до проявів нестандартних підходів до розв’язання завдань навчання й виховання, тобто до освітньої творчості. Отже, йдеться про складення у вихователя методиста цілісної сукупності оригінальних, самобутніх рис, властивостей, що характеризують його як індивідуальність.
У психології поняття «індивідуальність» (як і «особистість») має відношення до духовних вимірів людської реальності. Разом із тим, ці поняття фіксують різні виміри духовної сутності людини.
З точки зору філософії, індивідуальність – це інтегральне поняття, яке виражає особливу форму буття людини, в межах якої вона має внутрішню цілісність і відносну самостійність, що надає їй можливості активно (творчо) і своєрідним способом проявляти себе в оточуючому середовищі на основі розкриття своїх можливостей. Як індивідуальність, людина є автономним і неповторним суб’єктом свідомості і діяльності, здатною до самовизначення, саморегулювання, самовдосконалення в умовах суспільства.
За образним висловом Б.Ананьєва, якщо особистість – «вершина» всієї структури людських властивостей, то індивідуальність – це «глибина» особистості та суб’єкта діяльності. Одним з важливих індикаторів людської індивідуальності є активність майбутньої творчої діяльності людини, втілення, реалізація всіх можливостей історичної природи людини. У цьому контексті доречно вжити слово «неповторний», оскільки саме у продуктах творчої діяльності, яка змінює оточуючу дійсність, виражається неповторний внесок особистості в суспільний розвиток.
Висновок
Отже, існуючий у теорії підхід до вивчення людини в її цілісності є, на наш погляд, відправним у виборі принципу пізнання як вихователя методиста в цілому, так і конкретної спрямованості його виховної діяльності, зокрема діяльності методиста з виховної роботи у школі.
У формуванні особистості вихователя методиста важливу роль відіграє ставлення особистості до педагогічної науки в цілому та в її окремі аспекти – виховання. Таким чином ми можемо спостерігати процес формування особистості професійного педагога, діяльність якого в подальшій професійній діяльності має принести досить високі результати, особливо в тому випадку коли дана професійна діяльність особистості спрямована на задоволення потреб вихованців.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьев Б.Г. Личность, субъект деятельности // Избр. психолог. труды: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1980. – Т.2.
2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. – Кн.1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. видання. – К.: Либідь, 2003.
3. Климов Е.А. Образ мира в разнотипных профессиях. – М., 1995.
4. Леонтьев А.Н. Психологическая теория деятельности // Избр. психол. произведения: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1983. – Т.2.
5. Маркова А.К. Психология труда учителя. – М.: Просвещение, 1993.
6. Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпенко Н.І. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація. – К.,1997.
7. Педагогічна професія і особистість учителя: методичні рекомендації / Укладач Н.В.Гузій. – К., 2000.
8. Пидласый И.П. Педагогика: общие основы. Процесс обучения: В 2-х кн. – М.: ВЛАДОС, 1999. – Кн.1.
9. Психологический словарь / Под ред. Ю.Л.Неймера. – Ростов на Дону: Феникс, 2003.
10. Робота методиста / Упорядн. Л.Галіцина. – К.: Видавничий Дім Шкільний світ, 2005.
11. Рубинштейн С.Л. Теоретические вопросы психологии и проблемы личности // Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1976.
12. Савицкая Э.Я. Закономерности формирования модели культурного человека Вопросы философии. – 1990. – № 5.