Характерними ознаками молодшого шкільного віку (6—9 років) є імпульсивність характеру, емоційність, чутливість на фоні емоційності. Провідною діяльністю є спілкування з дорослими. Головне для малюка — дія, а не результат. Це типовий вік для становлення особистості. При викладанні образотворчого мистецтва вчителю краще спиратися на емоційність, змістовність розкриття навчальної теми. Навчальна діяльність у молодшому шкільному віці спрямована на формування відносно вірного розуміння наукових понять.
Сприйняття художнього твору в цьому віці відбувається через сюжет, події, що зображені, емоційне ставлення. Але дитину втомлює тривале сприймання. Оцінка естетичних явищ визначається конкретною ситуацією.
Як для молодших, так і для учнів-підлітків характерне те, що кожен з них має свою переважну форму сприйняття. Хтось краще сприймає зміст на слух, хтось — зорове, комусь необхідно все спробувати тактильне, засвоїти через практичну дію. Тому вчителю треба задовольняти такі особливості, використовуючи і наочність, і слово, і практичну діяльність, яка в свою чергу є найбільш ефективною. Особливостями психофізичного переходу до підліткового віку (10—14 років) є:
- активний фізичний розвиток;
- статеве визрівання;
- почуття дорослості;
- прагнення до самоствердження (наявність об'єктивної самооцінки, так як вона формується через оцінку дорослих);
- прагнення до самовиховання, цінність вольових якостей (стійкість, упертість, завзятість);
- загострене почуття справедливості.
В цей період підліток робить спроби проникнути в зміст художнього твору з точки зору відомих суспільних критеріїв, оцінити явища життя і твори мистецтва самостійно та вибірково.
Розуміючи проблеми віку, справжній вчитель знайде необхідну манеру та тон спілкування, надасть можливості учням самовиразити себе та творчо розвиватися.
І.3 Питання наступності та художнього інтересу в психолого-педагогічній літературі
Матеріалістична діалектика розглядає наступність як необхідний прояв безконечного процесу саморозвитку матерії, як об'єктивну закономірність буття, що відображається в процесі розвитку пізнання.
Наступність виступає як одна із найважливіших сторін закону заперечення, проявляється в природі, суспільстві і мисленні як об'єктивний та необхідний зв'язок між новим і старим в процесі розвитку.
У науковому пізнанні наступність базується на тому, що в кожній відносній істині містяться зерна абсолютної істини. Будучи загальним законом наукового пізнання, наступність в кожній науці, мистецтві і культурі має свої специфічні риси.
Наступність є характерною рисою розвитку взагалі, його особливістю, так як вона служить загальною чи філософською категорією. Умовою дії наступності є наявність процесу розвитку. Тому ті фактори, які викликають процес розвитку, породжують і наступність, як об'єктивний зв'язок між елементами розвитку.
Недотримання наступності, ігнорування досягнень минулого є серйозною перепоною на шляху прогресу пізнання.
Встановлення взаємозв'язку між новими і раніше сформованими знаннями є покращенням якості знань, розвитку інтересу до занять. Наступність здійснюється при переході від уроку до уроку, від одного року навчання до другого, від одного навчального предмету до суміжного з ним.
Основні положення про наступність, розкриті Б.Г. Ананьєвим і П. Павловим, одержали дальший розвиток в працях Л.А. Венгнер, П.Я. Гальтрина, В.В.Давидова, А.В. Запорожця. Вони пов'язують наступність в навчанні з проблемою розвитку особистості, зокрема з її мисленням і мовою.
Друга група дослідників: М.П. Ашмутайте, А.М. Кухта , Ш.І. Палємін, Ю.А. Самарій - вважають, що для наступності у навчанні характерна опора на пройдений матеріал, на старі знання і вміння у вивченні нового. Підкреслюється роль повторення як відтворення нового, яке порівнюється чи співставляється із старим. Тим самим здійснюється перехід від лінії повних знань до більш повних.
Третя група - (М.М. Данилов, Б.П. Єсіпов, А.В. Тєкучєв, А.П. Сафронов ) вважають наступність обов'язковою і найважливішою умовою організації навчально-виховного процесу, яка забезпечує перехід учня із класу в клас.
«Наступність - це така опора на пройдене, таке використання та дальший розвиток наявних у дітей знань, умінь та навичок, коли в них створюються різноманітні зв’язки, розкриваються основні ідеї навчання, взаємодіють старі і нові знання, в результаті чого у дітей створюється система міцних і глибоких знань» (Ш.І. Ганелін).
Здійснюючи взаємозв’язки нових і раніше отриманих знань, учні не тільки зберігають в пам’яті раніше засвоєні знання, але й розвивають, вдосконалюють і поглиблюють їх.
В педагогічній літературі відмічається, що принцип наступності пов'язаний з різними дидактичними принципами, в тому числі з принципом систематичності і послідовності.
Кожне нове положення чи нове задача базується на знаннях і навиках, засвоєних раніше. Ускладнення повинно бути поступовим. Процес засвоєння знань передбачає безперервність між наступними знаннями та попередніми, пов'язує новий матеріал з пройденим, послідовно розширює та поглиблює ці знання.
«Новий навчальний матеріал викликає в пам’яті те що раніше засвоєне, уточнює його і доповнює. Систематичність і послідовність - це логічний зв'язок розміщення навчального матеріалу;коли наступне базується на попередньому і зумовлене ним» (М.М. Ростовцев).
Наступність між дитячим садком і школою забезпечується загальним охопленням дітей 6-7років підготовкою до школи. Зі сторони дитячого садка наступність виражається в підготовці дітей до навчання з врахуванням вимог сучасної початкової школи, а зі сторони школи - у використанні того, що набула дитина у садочку, для здійснення навчання на більш високому рівні.
Наступність забезпечується також узгодженістю вимог програми підготовчої до школи групи дитячого садка і першого класу. Вихователям дитячого садка необхідно знати програму першого класу, а вчителям початкової школи - програму виховання в дитячому садку . Це дасть можливість вихователям підготовчої групи враховувати в своїй роботі вимоги школи, а вчителям першого класу повніше використовувати знання, уміння і навички вихованців дитячого садочку .
В працях А.В. Запорожця, А.М. Мушиної, А.А. Люблінської і ін. говориться, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи народної освіти.
Але, співвідношення між виховною та навчальною роботою змінюється на різних вікових етапах. Якщо для роботи д/с характерна виховуюче-навчальна робота, то в школі вона перебудовується в навчально-виховну. При цьому виховна сторона єдиного процесу підпорядковується навчальним завданням.
Як відмічає А.В. Запорожець, мислення дошкільнят та школярів різне, в зв'язку з чим їх навчання теж повинно бути різним і за формою ,і за змістом, але однак це не означає, що між ними не може бути встановлений внутрішній зв'язок розумового розвитку та виховання.
Дослідженнями А.В. Запорожця, А.А. Люблінської та ін. встановленого в процесі переходу дитини з дитячого садочку в школу відбувається перебудова в видах її діяльності, різко виростає значення навчання. Так основною формою навчання в дитячому садку є навчальне заняття, а в школі - урок. Відмінна і структура навчання і компоненти, які до неї входять: методи, зміст, організаційні форми. Відбувається перебудова основних ланок системи взаємовідношень із однолітками.
Для встановлення взаємозв'язків наступних і попередніх ланок Люблінська розрізняє 5 ліній наступності :
1. Єдність мети і завдань навчально-виховного процесу, які визначають напрям, зміст і методи роботи вчителя з дітьми на всіх ступенях їх розвитку;
2. Спільність розуміння показників розвитку;
3. Спільність розуміння законів розвитку;
4. Спільність розуміння всіма вихователями психофізичних особливостей та потенціальних можливостей дітей різних вікових груп;
5. Спільність розуміння вчителями молодших і старших класів теорії і практики свого навчального предмету.
Розкриваючи лінії наступності, Люблінська відмічає, що основою зв'язку наступності між дитсадком і школою є потреба єдиного виховного впливу на дітей і вважає, що необхідно ширше використовувати раніше набутий досвід дітей в нових умовах, використовуючи світогляд дітей і постійно ускладнювати вимоги до всього навчально-виховного процесу, так як відсутність таких вимог веде до втрати раніше набутого.
Дитячий садок здійснює більш широку і різноманітну, ніж початкова школа, систему роботи в естетичному вихованні.
«Забезпечення наступності в цій області повинне досягатись шляхом збагачення роботи в школі, враховуючи рівень розвитку дітей, що був досягнутий в дитячому садку». (А.В. Запорожець, І.Л. Гусарова ).
Основним положенням психолого-педагогічних досліджень є :вимога єдиного навчально-виховного впливу на дітей; необхідність використання раніше набутого досвіду і знань дітей в нових умовах; поглиблення і удосконалення змісту і методів навчання; взаємодія нових і набутих знань; врахування перспективи найближчого періоду розвитку особистості дитини.
Питання наступності в образотворчому мистецтві ставились П.П. Чистяковим, В.М. Захаровою, В.С. Кузіним, А.Т. Антоновичем, М.М. Ростовцевим.
В.М. Старостіна вважає, що наступність в малюванні між дитячим садком і першим класом встановлюється шляхом послідовного і постійного ускладнення змісту програмових завдань і методів навчання у всіх видах малювання. Це ґрунтується на тому, що школу і садочок об'єднують єдина мета і завдання в навчанні дітей основам образотворчого мистецтва.