Логіка проведеного дослідження обумовила структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, додатків, таблиць.
У вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу і завдання дослідження, вказано його наукове і практичне значення.
В І розділі висвітлено стан проблеми дослідження в психолого-педагогічній літературі, проведено теоретичний її аналіз, визначено суть понять «наступність» , «інтерес», «художній інтерес».
В ІІ розділі на основі вивчення програм з образотворчого мистецтва в дитячому садку і початковій школі, навчальних та методичних посібників, методики роботи вихователів і вчителів визначено досягнення і недоліки в проведенні занять з образотворчого мистецтва, проведено дослідження рівнів художніх знань і вмінь та інтересів дошкільнят і молодших школярів.
ІІІ розділ присвячений шляхам реалізації принципу наступності в образотворчій діяльності і формуванню художніх інтересів першокласників на основі наступності.
У висновках сформовані теоретичні результати роботи, показана їх практична значимість.
Додатки включають таблиці, розробки уроків з образотворчого мистецтва для 1 класу.
Апробація.Основні положення дипломної роботи заслуховувались та обговорювались на засіданні секції образотворчого мистецтва кафедри культурології та українознавства, розроблені уроки проведено з учнями під час проходження педагогічної практики.
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКЛАДАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА
І.1 Сучасні наукові підходи до організації навчального процесу з образотворчого мистецтва
Реформування середньої загальної освіти ставить перед вчителем проблеми, які пов'язані з організацією та здійсненням навчального процесу. Нового осмислення вимагають такі питання: «для чого навчати?» (цілі та завдання освіти); «чому навчати?» (зміст освіти); «як навчати?» (методи та форми навчання); «реальний результат навчального процесу?» (контроль, корекція та оцінювання навчальних досягнень учнів).
Традиційна система освіти головним чином спрямована на підготовку виконавця, життєдіяльність якого повинна відбуватися у відносно стабільних умовах. Теперішній час має інші ознаки, а саме: інформаційну насиченість, постійні зміни соціальних і політичних умов, конкурентність. Тому сьогодні від середньої загальної освіти суспільство чекає формування не тільки високоосвіченої особистості, а випускника, здатного до самоорганізації, саморозвитку, реалізації власних здібностей і потенціалу, здатного жити та працювати в умовах нестабільності, адаптуватися до внутрішніх та зовнішніх умов.
Важливе значення для здійснення такої мети має курс образотворчого мистецтва в початковій школі, під час вивчення якого закладаються основи образотворчої грамоти і відповідно відбувається:
- початкове знайомство з вітчизняною та світовою художньою культурою;
- розвивається почуття гармонії та естетичного смаку;
- формується особистісно-ціннісна оцінка світу;
- відпрацьовуються вміння висловлювати власні почуття та думки засобами образотворчого мистецтва та розуміння художньо-образних творів;
- розвиваються творчі здібності, нестандартне мислення.
Якостями творчої людини є нелінійне (мислення в кількох напрямках) та нестереотипне (не за звичним штампом) мислення, сприйняття навколишньої дійсності, вміння фантазувати. Фантазія уявлення — це здатність людини створювати раніше не бачене. Але для цього необхідно мати запас знань, спостережень, переживань. Завдання вчителя — створити умови для засвоєння нових знань та вмінь, розвитку та саморозвитку творчих задатків учнів. Для виховання творця вчитель має сам бути творчою
Для реалізації навчального процесу вчителю недостатньо тільки добре знати свій предмет й освітню галузь, до якої він належить, бути творчою особистістю і мати високий рівень загальної ерудиції. Вчителю ще треба йти в ногу з часом, орієнтуватися у сучасних концепціях та напрямках розвитку освіти, збагачувати свій досвід новими технологіями та методиками, що з'являються в теорії та практиці навчання. Для управління якістю навчання йому необхідно знати і вміти те, що необхідно «педагогу» — тому, хто веде за собою. А саме:
- визначати цілі навчання з урахуванням вікових особливостей дітей;
- планувати сумісну діяльність з учнями і підготувати календарно-тематичне планування навчального матеріалу з відбором його змісту;
- організовувати здійснення навчального процесу, підібравши доцільні методи та форми навчання;
- використовувати різні способи мотивації для активного сприйняття та результативної роботи учнів;
- здійснювати контроль за навчальними досягненнями учнів як результату навчального процесу, для чого необхідно визначити критерії та інструментарій оцінювання результатів навчання;
- вносити необхідні корективи у навчальний процес за аналізом одержаних результатів відповідно до встановлених цілей.
Вчителю слід пам'ятати, що навчальний процес являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, яка містить цілі, зміст, форми, методи, результат навчання. Тому реалізація одного з її елементів вимагає системного, комплексного підходу до реалізації інших елементів у певній взаємодії, відповідно до внутрішніх та зовнішніх умов системи.
Шкільна практика частіше вказує на те, що вчитель початкової школи рідко прагне до науковості в своїй педагогічній діяльності. Але саме наука та відповідна їй теорія містять теоретичне обґрунтування, узагальнення досягнень практики, вказують на перспективні шляхи її розвитку; роблять діяльність вчителя свідомою, організованою на відміну від простого функціонування.
В наш нестабільний час швидких змін актуальним стає звертання до синергетичного підходу, який з'явився в середині XXст. На рубежі століть ідея розвитку, еволюції проникає не тільки в усі галузі природних явищ, але й розповсюджується на соціальну сферу. Цей факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового напрямку, який спрямований на вивчення механізмів самоорганізації складних систем в умовах нестабільності — синергетики.
Вченими було визначено, що природні системи (до яких відноситься людина) здатні до самооновлення, пристосування до мінливих умов. У соціальних системах (до яких відноситься школа і навчальний процес) самооновлення відбувається важче.
Одне із завдань синергетики — вивчення механізмів самоорганізації та саморозвитку в природі і перенесення їх на людське суспільство.
Засновниками цього філософського напрямку є І. Пригожий, Г. Хакен, С.П., Курдюмов та ін.
Синергетика походить від грецького «синергос» — сумісно діючий. Користуючись головними положеннями синергетичного підходу, можна визначити такі найбільш суттєві умови для здійснення процесу самоорганізації педагогічної системи:
1. Педагогічна система повинна бути відкритою для взаємодії та взаємообміну інформацією і «енергією» із оточуючим середовищем.
2. Педагогічна система повинна мати активну «енергетичну» основу — ініціативу до самовдосконалення та самоорганізації педагогів та учнів.
3. Педагогічна система повинна мати вибір шляхів розвитку без здійснення на неї тиску ззовні.
4. Педагогічна система повинна мати «енергетичний» вихід, а саме, одержання емоційного задоволення від позитивних змін, результатів реалізованих ініціатив.
5. Педагогічна система повинна бути зорієнтована на цілі саморозвитку учнів, формування у них ціннісних орієнтирів.
6. Основу педагогічної системи складає людина, з її неповторністю, як постійне джерело стихійності й в той же час розвитку.
7. Виділяється новий тип соціальних відношень — взаємодія, взаємокоординація, співробітництво і співтворчість перед невідомим майбутнім.
8. Виникнення необхідності діалогу і сумісного творчого пошуку спеціалістами різних галузей знання.
Кожному педагогу слід пам'ятати, що нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності та заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібностей учнів, самовизначення у діяльності та спілкуванні, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мислити, говорити, діяти, а у підсумку — знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. У процесі засвоєння знань та умінь основ образотворчої грамоти учням необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації, тобто набуття учнями нових здібностей, нових способів дій з науковими поняттями, матеріальними об'єктами, а також навичками спілкування і самоаналізу. В даному, конкретному аспекті роботи вчителя початкових класів (у напрямі образотворчого мистецтва) надзвичайно важливу роль відіграє системний підхід до зазначеної шкільної дисципліни.
Сучасна наука має тенденцію аналізу і дослідження не окремих сторін об'єкта вивчення, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їх місцем і роллю в цілісній системі.
Поняття «система» походить від грецького слова, що в перекладі означає — ціле. За визначенням філософського словника система — це об'єднання деякого розмаїття в єдине і чітко поділене ціле, елементи якого стосовно до цілого та інших частин займають відповідні їм місця.
Системний підхід — являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що слабо формалізуються, мають більш кількість факторів, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані.