Психолого–педагогічні проблеми спілкування викладача та студента (стр. 4 из 7)

Ефективність педагогічної дії при дистанційній формі навчання за допомогою комп'ютерних телекомунікаційних мереж неможливо зрозуміти поза особливостями спілкування між повчальним і виучуваним. Тут поважно знайти дороги вирішення проблем, обумовлених тим, що:

· інформація в процесі спілкування не лише передається, але і формується, уточнюється, розвивається;

· вербальне спілкування реалізується за допомогою фактичного, інформаційного, дискусійного типів діалогів;

· органічним доповненням вербальної мови є вживання невербальних засобів спілкування, таких, як:

- кінесіка (жести, міміка, пантомимика);

- паралінгвістика (якість голосу, його діапазон, тональність) і екстра лінгвістика (включення в мову пауз, сміху, покашлювань і тому подібне);

- проксеміка (просторова і тимчасова організації спілкування - хронотипи "вагонного попутника", "лікарняної палати" і тому подібне);

- візуальне спілкування (контакт очима);

· інтерактивна сторона спілкування виявляється в спільній діяльності;

· в процесі спілкування має бути присутнім взаєморозуміння між його учасниками.

Залучає не лише можливість забезпечення оперативного зворотного зв'язку між виучуваним і повчальним на відстані по мережі, збільшення числа "мір свободи" у виборі "маршруту", темпу і вмісту навчання, засобів надання знань, але і постійна актуалізація учбового матеріалу з найменшими витратами. У зв'язку з ідеями індивідуалізованого і розвиваючого навчання, особливий інтерес представляють педагогічні для психологотипу функціональні можливості використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій в навчанні. На відміну від традиційного навчання, де виучуваний розглядається одночасно і як суб'єкт, і як об'єкт освітнього процесу, при дистанційному навчанні завдяки комп'ютеру він виступає лише як суб'єкт.

Найбільш ефективними є форми дистанційного навчання, орієнтована на розвиненіші компоненти самоосвіта: мережеві олімпіади, конкурси, мережеві спецкурси, конференції.

Для організації систем дистанційного навчання необхідно зважати на специфіку педагогічного для психологотипу чинника спілкування в мережі як особливого вигляду комунікації, що з'явився в умовах сучасного інформаційного середовища.

Специфічні бар'єри, що виникають в процесі людської комунікації, які носять соціальний або психологічний характер при дистанційному спілкуванні зникають зовсім, або зменшується їх значущість.

Оцінка ефективності комунікаційної взаємодії утруднена у зв'язку з відсутністю ряду "фонових" компонент, супроводжуючих звичайну комунікацію. Це наводить кінець кінцем до гальмування процесу корекції навчання.

Оскільки учбово-виховний процес єдиний, то актуальним є розгляд особливостей організації виховання при дистанційному навчанні.

7. Технологія організації продуктивної взаємодії викладача і студентів

В даний час, в обстановці гуманізації і демократизації суспільства відбуваються процеси перетворення і оновлення системи вищої освіти. Поступово система освіти, відмовляючись від установки на репродуктивне відтворення знань, орієнтується на розвиток особи студента, створення для нього можливостей займати не просто активну, але і суб'єктну позицію в учбовому процесі, пізнавати світ, вступаючи з ним в діалог. Діалогічний характер процесу навчання міняє схему учбової взаємодії, яка останнім часом трактується як двостороннє суб'єкт, – суб'єктне. У діалог повинна вступати особа, що володіє діалектикою і мистецтвом спора, відповідальна за актуалізацію своєї потенційності і самобутності, здатна оперативно поповнювати запас своїх знань шляхом звернення до засобів інформації. Найважливішою умовою становлення такої особи є підготовка майбутніх фахівців з розвиненим творчим потенціалом спілкування, здібністю до встановлення професійних і особових контактів. Особливе значення в цьому контексті набуває організація продуктивної взаємодії викладача і студентів у вузі в процесі навчання на основі діалогу.

Тенденція перетворення освіти, що намітилася, в чинник розвитку суспільства актуалізує гуманізацію педагогічного процесу, яка бачиться в зсуві акцентів на оптимальний розвиток діалогічності спілкування викладача і студентів як колег, як сосуб'ектів, об'єднаних спільністю цілей і завдань діяльності.

Головною одиницею учбово-виховного процесу є педагогічна взаємодія, яка передбачає взаємний і плідний розвиток якостей особи викладача і студентів на основі рівності в спілкуванні і партнерства в спільній діяльності.

Продуктивна взаємодія будується, охоплюючи сферу діалогічного спілкування, як спільні обговорення ситуації і спрямованість на дозвіл проблем всіма його суб'єктами. Активність при цьому направлена на предмет спілкування, а не на особу одного з учасників, і само спілкування опосередкує, перш за все предметом, як який можуть виступати всі сфери людської діяльності і пізнання: внутрішній світ людини, міжособові стосунки, соціальне оточення, учбові заняття, творчість і тому подібне

В процесі діалогу досягається розуміння на рівні встановлення єдиного смислового простору. Діалог – це взаємодія двох суб'єктів, що творчо створюють єдине відношення до того або іншого об'єкту дійсності, значимого для обох. Це ситуація двосторонньої дії, яка має на увазі активну роль всіх сторін, що беруть участь в спілкуванні. Співпраця і співтворчість в процесі діалогічного спілкування передбачають відмову від позиції, ніби твоя думка, підхід єдино правильні, і передбачають затвердження іншого типа стосунків: обопільного пошуку, принципового, але доброзичливого спільного аналізу результатів.

Для організації продуктивної взаємодії викладача і студентів вузу в умовах діалогу була розроблена відповідна технологія (Рис. 1), яка включає методи і засоби навчання, форми і етапи організації педагогічної взаємодії.

Рис. 1. Технологія організації продуктивної взаємодії викладача і студентів вузу на основі діалогу

При організації взаємодії із студентами викладач вузу повинен уміти відбирати найбільш продуктивні методи навчання, які відображають особливості взаємодії суб'єктів процесу навчання. До них можна віднести методи активного навчання, комунікативний метод і метод переконання.

Методи активного навчання орієнтовані на сучасну побудову процесу навчання, відмову від шаблонної організації учбових занять, активну взаємодію викладачів і студентів, інтенсифікацію учбово-пізнавальної діяльності. Вони передбачають не механічне запам'ятовування учбової інформації, а її осмислення і продумування, рух від монологу викладача до діалогу в навчанні, розкриттю свого внутрішнього «Я», розширенню проблемних бесід, обговорень, емоційної чуйності студентів. Як методи активного навчання розглядаються такі, як ігри, у тому числі ролеві і ділові, ігрове проектування, аналіз конкретних ситуацій, тематичні дискусії, створення проблемних ситуацій і ін.

Будучи технологією активного навчання, інтерактивне навчання є можливістю взаєморозуміння, самоактуалізація, «прориву» особи один до одного. Найважливішою особливістю взаємодії на основі такого навчання є здатність педагога і студентів «приймати роль іншого», уявляти, як їх сприймає партнер по спілкуванню і відповідно інтерпретувати педагогічну ситуацію, конструювати власні дії. Інтерактивна взаємодія передбачає систему взаємодій: з боку педагога – планованих, з боку студентів – ситуативних і несподіваних, в процесі яких створюються умови оптимального розвитку їх суб’єктності. Воно найуспішніше здійснюється в студентській групі на практичних заняттях в діалозі або у формі «круглого столу», що поєднує в собі монолог і діалог.

Комунікативні методи займають провідне положення в навчанні. Слово викладача, підручники – давні атрибути учбового процесу. Проте в останні десятиліття наголошується необхідність зміни такого підходу: слово викладача перетвориться з монологічного в діалогічне. Викладач вузу повинен володіти методами бесіди, дискусії, постановки проблемних питань. Він рідко розповідає сам, частіше веде жваву бесіду із студентами, заохочуючи їх до висловів своєї думки.

Головною умовою виникнення діалогу, на мій погляд, є комунікативна інтенція, потреба в спілкуванні, а також проблемна ситуація, тобто для реального діалогу необхідно, щонайменше, дві передумови: певна загальна основа і певні відмінності у вирішенні тієї або іншої проблеми між тими, хто веде її обговорення.

Суть діалогу полягає в «признанні унікальності один одного кожним партнером, їх взаємної рівності по відношенню один до одного, у відмінності і оригінальності точок зору, в орієнтації кожного на розуміння і активну інтерпретацію його точки зору партнером, в очікуванні відповіді і його передбаченні у власному вислові, взаємному збагаченні партнерів діалогу, емоційній і особовій розкритій партнерів, довірчості, щирості вираження відчуттів і стану».

Наступний метод організації продуктивної взаємодії - метод переконання - є способом різносторонньої дії на свідомість, відчуття і волю студента з метою розвитку мотиваційної - потрібності сфери діяльності. Засобами методу переконання можуть служити учбова робота, бесіди (індивідуальні і колективні), різні форми поза аудиторних робіт.