Як показали дослідження, дитина приходить до школи з широкими соціальними мотивами, домінуючими серед яких є самовдосконалення та самовизначення. Все це створює особистісну готовність до навчання у школі. Навчально-пізнавальні мотиви не займають провідного місця в мотивації початкового школяра. І це природно, адже дитина ще не виконувала навчальної діяльності, в якій виникають ці мотиви. Дана група мотивів (інтерес до процесу, змісту та способів засвоєння знань) формується у процесі навчальної діяльності, а не передує їй (М.В. Матюхіна).
Вважається загальновизнаним, що навчальна діяльність молодших школярів може спонукати як зовнішніми, так і внутрішніми мотивами.
Мотиви, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести позитивне ставлення дітей до школи, довіру до вчителя, готовність виконувати його вказівки, прагнення бути дорослими. Внутрішні мотиви пов’язані безпосередньо із самим процесом учіння, його результатами.
Учбова мотивація, як і будь-який її вид, системна. Вона характеризується спрямованістю, стійкістю і динамічністю і спонукається ієрархією мотивів, в якій домінуючими є або внутрішні мотиви, пов’язані із змістом учбової діяльності та її виконанням, або широкі соціальні, пов’язані з потребою дитини зайняти певну позицію в соціальній системі. При цьому з віком відбувається розвиток взаємодіючих потреб та мотивів, зміна провідних домінуючих потреб та їх ієрархізація.
Відповідно при аналізі мотивації учбової діяльності необхідно не лише визначити домінуючий мотив, але й врахувати усю структуру мотиваційної сфери людини, у якій А.К. Маркова виділила такі ієрархічні рівні: потреба в учінні, смисл учіння, мотив учіння, мета, емоції, ставлення та інтерес [43].
Учбова діяльність спонукається, насамперед, внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба поєднується з предметом діяльності – виробленням узагальненого способу дії – і “опредмечується” в ньому [13]. У той же час вона спонукається найрізноманітнішими зовнішніми мотивами, наприклад, самоутвердження, престижності, обов’язку, необхідності, досягнення і т. ін.
Для учбової діяльності особливо важливими є мотиви інтелектуально-пізнавального характеру [21]; вони усвідомлюються людиною як потреба в знаннях, необхідність у їх засвоєнні, прагнення до розширення світогляду, поглиблення, систематизації знань. Це саме та група мотивів, що співвідноситься із специфічно людською пізнавальною діяльністю, інтелектуальною потребою позитивного емоційного забарвлення [14]. Керуючись такими мотивами, школяр, не звертаючи уваги на втому, час, інші спонукання, розв’язує учбову задачу.
Для аналізу мотиваційної сфери учіння школярів важлива характеристика їхнього ставлення до нього. А.К. Маркова визначає три типи ставлення – негативне, нейтральне та позитивне, чітко диференціює останнє на основі включеності учня в навчальний процес, що дуже важливо для управління учбовою діяльністю школярів. Автор поділяє позитивне ставлення до учіння на:
а) позитивне, наявне, активне (готовність учня вчитися);
б) позитивне, активне, пізнавальне;
в) позитивне, активне, особистісно-пристрасне[42].
Іншими словами , мотиваційна сфера суб’єкта учбової діяльності не лише багатокомпонентна, а й різнорідна та різнорівнева.
У дослідженнях проблеми учбової мотивації відзначається зв’язок рівня розумового розвитку учнів та розвитку і формування їх мотиваційної сфери. На матеріалі дослідження молодших школярів М.В. Матюхіна виявила розвиток мотивації, що корелює з психічним розвитком. Це дає змогу стверджувати, що “високий початковий рівень розумового розвитку є, з одного боку, важливою умовою реалізації початкового рівня мотивації дитини, з іншого – умовою формування позитивної мотивації в процесі учбової діяльності” [44, с.27]. При цьому встановлюється пряма залежність між високим рівнем розумового розвитку та позитивними мотиваційними тенденціями, і навпаки. У той же час виявлено залежність між мотивацією як передумовою учбової діяльності та успішністю навчання дітей з високою та середньою мотивацією.
Стійкість учбової мотивації досліджувалась на матеріалі вивчення школярів в рамках концепції А.К. Маркової [41-43]. психологічно стійкість визначається як здатність підтримувати необхідний рівень психічної активності при широкому варіюванні факторів, що діють на людину. Стосовно учбової мотивації її стійкість – це така динамічна характеристика, яка забезпечує відносну тривалість і високу продуктивність діяльності як в нормальних, так і в екстремальних умовах. Ґрунтуючись на системному визначенні стійкості, дослідники [5,17,58 та ін] розглядають її в комплексі з такими характеристиками учбової мотивації, як сила, усвідомленість, дієвість, сформованість смислоутворюючого мотиву діяльності, орієнтація на процес і т. д.
Таким чином, сформованість мотивації учіння школярів є передумовою засвоєння знань, умінь і навичок, всебічного розвитку особистості.
1.2 Прояви мотиваційної готовності дитини до навчання у школі
Під час кожної реформи системи освіти проблема шкільної готовності постає знову й знову як одна із найактуальніших. Причиною цього явища не в останню чергу й те, що, попри всі зміни в системі освіти, не міняється основне – взаємовідносини дитини і школи. Зараз, як і багато років тому обговорюється те, яка дитина відповідає вимогам школи, хоча, можливо, доцільніше було б перейти до вирішення питання, які інколи або навчальні системи могли б задовольнити потреби нормальної, фізично і психічно здорової дитини. Однак, поки стоїть проблема дитини для школи, а не школи для дитини, доти актуальною залишається і проблема готовності дошкільника до навчання у школі.
Водночас, визнаючи наявність проблеми, педагогам і психологам слід чітко визначити мету підготовки дитини до школи [20, 154]. Адже саме по собі визнання дитини готовою чи неготовою до шкільного навчання не тільки позбавлене сенсу, але й соціально небезпечне, оскільки може ставати і, на жаль, досить часто стає, засобом штучної селекції дітей, що базується, зокрема, на хибному уявленні частини педагогів про фатальну зумовленість низького ріння готовності дитини до навчання спадковими факторами. На основі визначення рівня готовності практикується відбір до «елітних» шкіл, «ліцейних», «гімназійних» і «особливих» класів. При цьому абсолютно не враховується те, що мозок дитини з 6-7 років перебуває в стадії стрімкого і нерівномірного розвитку, а критерії готовності, які не розкривають потенціал у дитини, відбивають лише актуальний рівень тренованості ментальних умінь, що в свою чергу залежить як від біологічно обумовлених (меншою мірою), так і біологічно не обумовлених (значно більшою мірою) соціальних чинників. Саме рівень і якість виховного впливу на дитину в дошкільний період відіграє провідну роль у її готовності до шкільного навчання.
З переходом дітей до шкільного навчання змінюється загальна спрямованість їх особистості і, отже, значення основних мотивів у їх діяльності. Якщо в дошкільному віці провідними були ігрові мотиви, то в шкільному вони змінюються навчальними[20, 156]. Ця зміна відбувається не раптово, а готується за допомогою цілого комплексу навчально-виховних заходів, що здійснюються з дітьми в старшому дошкільному віці. Основна мета цих заходів – формування у дитини психологічної готовності до шкільного навчання[9, 23]. Одним з найважливіших серед них є виховання у дитини бажання вчитися, позитивного ставлення до навчання і школи[50]. Передумовою цього є виникнення нових суспільно значущих мотивів дій та вчинків (почуття обов’язку, відповідальності) і схильності до суспільно корисної діяльності.
Наприкінці дошкільного віку у дітей виникає потреба в новій, більш серйозній і відповідальній діяльності, а також потреба зайняти нове, відповідне до їхніх зрослих фізичних і духовних можливостей місце у житті. У дітей формується певна настанова на шкільне навчання, на пізнавальну діяльність, прагнення до набуття знань[59, 45]. Дошкільники з цікавістю грають у школі, відтворюючи в ігровій ситуації деякі моменти шкільного життя і учнівські обов’язки, наслідуючи те, що вони вже чули і бачили.
В цей період формується готовність дитини до школи, а саме її мотиваційний компонент, який не рівнозначний мотивам учіння, оскільки потребами, що спонукають дитину іти до школи, окрім пізнавальних, можуть бути: престижність (підвищення соціального статусу), прагнення до дорослості, бажання називатися школярем чи бути “як усі”, не відставати у виконанні соціальних ролей від однолітків та ін. Тому метою відвідування школи може бути як навчання, так і формальні ознаки. “Наявність у дошкільників лише соціально-рольових мотивів відвідування школи і відсутність мотивів учіння свідчить про неготовність до школи” [8, 16].
У структурі психологічної готовності прийнято виділяти такі її компоненти: інтелектуальна, особистісна, соціально-психологічна, мотиваційна та вольова готовність[18, 13-14]. Про мотиваційну готовність шестирічних дітей до шкільного навчання свідчить їхнє ставлення до учбової діяльності як до серйозної, значущої справи, бажання опанувати нові знання та вміння, готовність до нових обов’язків та відповідальність перед батьками, учителем і класом[22, 19].
Отже, ставлення до навчання як до суспільно значущої діяльності, є основним у дітей, які приходять до школи. Проте учні 1 класу ще чітко не уявляють, для чого їм потрібно вчитися. Їм зрозуміло, що всі діти їхнього віку і старші вчаться, ходять до школи, тому і вони повинні вчитись. Якщо діти до цього підготовлені і добре обізнані з тим, як дорослі ставляться до навчання і учнів, у них не виникає сумнівів у важливості навчання в школі.
Перехід до школи підносить дітей на новий щабель і їх житті – у них з’являються свої обов’язки, своє громадське обличчя (становище школяра), своє шкільне життя. Дорослі ставляться до них інакше, ніж до дошкільнят. Все це відіграє важливу роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності і є джерелом виникнення повноцінних мотивів навчання[56, 127].