Довільна увага необхідна для виконання людиною будь-якого складного завдання. Вона виникає там, де предмет уваги є непривабливим для людини, де праця є рутинною. За участю довільної уваги відбувається регуляція активності, прогнозування, контроль і корекція діяльності. Цей вид уваги завжди є опосередкованим, бо ґрунтується на операціях, що опосередковують мислення. Будь-який акт уваги, для того, щоб стати актом довільної, свідомо спрямованої уваги, повинен насамперед перетворитися на інтелектуальну, опосередковану операцію.
Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв’язки і взаємопереходи. Довільна увага виникає на основі мимовільної, але вона може перейти у мимовільну при зміні мотивації діяльності, зокрема при виникненні інтересу до неї [65, 368].
Післядовільна увага, будучи цілеспрямованою, виступає як спрямованість на кінцевий результат діяльності. Людина, виробивши мету, передбачає кінцевий результат, планує способи його досягнення, проте не здійснює контролю за процесом діяльності. Цим даний вид уваги нагадує мимовільну. Її виникнення збільшує тривалість зосередження на діяльності, сприяє зменшенню втоми і підвищенню продуктивності праці. Післядовільна увага є оптимальною у всіх видах діяльності, але найефективніша у розумовій роботі [65, 368; 11, 680-681].
Перехід довільної уваги у післядовільну полегшує роботу, позбавляючи людину необхідності витрачати зусилля на те, щоб зосереджуватись на даному об'єкті, і водночас підвищує її продуктивність. Тому є важливим питання організації усякої діяльності так, щоб забезпечувати цей перехід. Особливо це є актуальним для навчальної діяльності. Слід керувати навчанням так, щоб воно самим своїм змістом забезпечувало перехід довільної уваги учнів у післядовільну, що сприяло б підвищенню ефективності засвоєння учнями знань.
Примусово викликати післядовільну увагу неможливо: шлях до неї лежить через захопленість справою, через пробудження інтересу до діяльності.
Мимовільна, довільна і післядовільна увага можуть розглядатися і як рівні уваги.
Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів та явищ навколишньої дійсності та в їх відображенні у нашій свідомості. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об’єкт сприймання і спостереження, в зосередженні на діючих органах тіла - руках, ногах, та їх напруженні. Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто взаємодії органів чуття - зору, слуху, нюху, дотику.
Вона зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або "структурою зовнішнього поля". Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість уваги суб'єкта за умови, що подразник відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії. У разі, коли дія подразників у певний час урівноважена, жоден із них не домінує, виникає коливання уваги. Напрям зовнішньої уваги змінюється під впливом новизни об'єктів та їх структурної організації. Важко сприйняти велику кількість предметів, якщо вони розкидані, подані без будь-якого порядку, і навпаки, ми легко це зробимо, коли вони будуть організовані в певні структури.
Внутрішня увага суб'єкта пов'язана зі структурною організацією його діяльності. Увага індивіда може бути прикутою до потреб, що діють як мотиви, до мотивів, коли вони усвідомлюються, коли індивід намагається виробити мету, спланувати її виконання, прийняття рішення тощо [11]. Під час діяльності увага може переноситись на уявлення пам'яті, думки, почуття, які індивід переживає, виявляючи певне ставлення до своєї діяльності. У процесі діяльності внутрішня увага може бути більш і менш напруженою. Це залежить від досвіду суб'єкта, від складності мети тощо.
Здатність зосереджуватись на внутрішній, психічній діяльності, має велике практичне значення. Таке зосередження зв’язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. У ньому велику роль відіграє внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб’єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.
Під час внутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина не помічає оточуючих, не чує звертань до себе, відволікається від виконуваної діяльності. Тому в будь-якій діяльності - навчальній, трудовій, спортивній - недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу. Не потрібно, наприклад, давати учням розв’язувати подумки завдання і водночас демонструвати засоби унаочнення, сприймати написане на дошці, спостерігати, стежити за дією приладу. Це потребує досить розвиненої здатності розподіляти увагу між зовнішньо та внутрішньо спрямованою діяльністю.
Внутрішня увага сприяє підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Моральний, розумовий та естетичний розвиток особистості неможливий без її формування. У діяльності зовнішня і внутрішня увага чергуються.
Отже, увага регулює напруження в реалізації того чи іншого етапу діяльності, але виявляє в кожному з них свою специфіку. Також вона спрямована на активний пошук та аналіз інформативних ознак і ретельне планування. Усі види уваги залежать від потреб, інтересів, цілей, цінностей особистості, які скеровують увагу, визначають її напрям, глибину та стійкість.
Увага обслуговує усі психічні процеси і є умовою їх виникнення і функціонування, характеризуючи динаміку їх перебігу. Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості (див. Додаток А). Дослідження властивостей уваги виконувалися під керівництвом М. Добриніна [26], В. Страхова [77], Ф. Гоноболіна [23]. Особливий інтерес становить розгляд властивостей уваги на основі діяльнісного (П. Гальперін [21]) та особистісного (В. Страхов [77]) підходів.
Історично сформувалися різні властивості уваги (див. табл.1.6) [60, 48].
Таблиця 1.6. Властивості уваги та їх характеристика
| Властивості | Характеристика властивостей |
| стійкість | визначається часом, упродовж якого людина зберігає цілеспрямовану інтенсивну увагу на певному об’єкті, виді діяльності, явищі, події. |
| відволікання(нестійкість) | виявляється у відвертанні чи відволіканні уваги іншими об’єктами, у зміні під їх впливом спрямованості діяльності людини. |
| концентрація | визначається мірою зосередженості людини на певному об’єкті. Що більш концентрована увага, то більшою мірою гальмуються впливи побічних стимулів, то продуктивнішою є діяльність. |
| коливання(флуктуація) | виявляється у періодичних короткочасних (від 2-3 до 10-12 с) мимовільних змінах ступеня інтенсивності уваги щодо певного об’єкта або діяльності. |
| обсяг | визначається кількістю об’єктів, які людина може водночас охопити увагою за короткий проміжок часу. |
| розподіл | здатність людини одночасно виконувати два і більше різних видів діяльності чи одночасно контролювати кілька об’єктів. |
| переключення | виявляється у навмисному свідомому перенесенні уваги з одного об’єкта чи виду діяльності на інший. |
Розглянемо прицільніше окремі із зазначених властивостей.
Стійкість - це цілеспрямоване утримання уваги на предметі чи діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги [11, 683]. Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість тих співвідношень процесів збудження і гальмування, які утворюються в корі великих півкуль під впливом певних умов. Стійка увага є тривалою, висококонцентрованою. Особливо важливим є вміння зберігати цю властивість за несприятливих умов, коли діють різні подразники.
Стійкість уваги залежить від особливостей об'єктів, на які вона спрямована. Так, її підвищують такі об'єкти, які можна сприймати з різних сторін, і навпаки, одноманітні - не сприяють підтриманню уваги. Ця властивість підтримується поступовим ускладненням об'єкта сприймання, мислення або почуттів. Проте складний об'єкт, що не відповідає пізнавальним можливостям, швидко викликає втому і знижує увагу до себе.
Посилюється стійкість уваги тоді, коли зміст діяльності викликає зацікавленість, коли ми щось робимо з об'єктом зосередження, постійно виявляємо в ньому нові особливості. Вона є і умовою, і наслідком цілеспрямованої діяльності людини [89]. Увага до об'єкта викликає необхідність дії, а дія ще більше зосереджує увагу на об'єкті, що, у свою чергу, є неодмінною умовою мобілізації розумових сил для подолання труднощів. Помірні труднощі, які долаються у процесі діяльності, посилюють стійкість уваги.
Стійкість уваги залежить не лише від особливостей об'єктів, а й від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб'єкт надає об'єктові чи діяльності важливого значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв'язанні перцептивних та мисленнєвих завдань [43].
Проте стійкість уваги не означає її статичності. Вона знижується за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від міри втоми, стану здоров’я. Стійкість тісно пов’язана з динамічними характеристиками уваги.
Стан, протилежний стійкості, називається нестійкістюуваги.
Нестійкість виявляється в її відвертанні, або відволіканні, іншими об'єктами, тобто в зміні під їх впливом спрямованості діяльності людини [11, 683]. Що менш стійка увага, тим частіше і легше вона відволікається другорядними зовнішніми і внутрішніми чинниками, унаслідок чого така діяльність тимчасово або й зовсім припиняється. Відволікають увагу ті ж агенти, що її мимовільно привертають, а саме: раптові, сильні, різкі, динамічні зовнішні подразники, а також різкі зміни стану організму та емоційно діючі фактори.