Основними відмінностями (відмінними, специфічними ознаками) цих типів самовизначення є наступні:
1. Для професійного самовизначення характерні:
а) більша формалізація (професіоналізм відбивається в дипломах і сертифікатах, у трудовій книжці, у результатах праці й т.п.);
б) для професійного самовизначення потрібні "підходящі", сприятливі умови (соціальний запит організації, що відповідають, устаткування й т.п.).
2. Для життєвого самовизначення характерні:
а) глобальність, всеохоплення того образу й стилю життя, які специфічні для того соціокультурного середовища, у якому живе ця людина;
б) залежність від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;
в) залежність від економічних, соціальних, екологічних і інших "об’єктивних" факторів, що визначають життя даної соціальної й професійної групи.
3. Для особистісного самовизначення характерні:
а) неможливість формалізації повноцінного розвитку особистості (як ми вже відзначали, важко уявити собі на рівні здоровішої уяви, щоб у людини був диплом або сертифікат із записом про те, що "власник даного документа є… Особистістю");
б) для повноцінного особистісного самовизначення краще підходять не "сприятливі" в обивательській виставі умови, а, навпаки, складні обставини й проблеми, які не тільки дозволяють виявитися у важких умовах кращим особистісним якостям людину, але часто й сприяють розвитку таких якостей.
1.2 Форми і методи професійного розвитку
Форми профорієнтаційної роботи залежать від кількості учнів. Розрізняють колективні та індивідуальні форми роботи, в свою чергу колективні поділяються на групові та ланкові [28, c. 27-52].
Пряжников Н. С. умовно виділяє такі групи методів професійного самовизначення:
- інформаційно-довідкові;
- діагностичні (спрямовані на самопізнання клієнта);
- методи морально-емоційної підтримки клієнта;
- методи ухвалення рішення;
- побудови перспектив професійного розвитку клієнта.
Знання й володіння цими методами не тільки багато в чому забезпечують ефективність професійного самовизначення консультуємої людини, але й сприяють кращому розумінню змісту виконуваної роботи самого профконсультанта, тобто сприяють і його власному самовизначенню.
В педагогічній і психологічній літературі визначено різноманітні матеріали, за допомогою яких здійснюється професійне самовизначення. Пряжніков, зокрема, визначає наступні:
1) професіограми - короткі описи професій (проблема в тому, що традиційні професіограми із труднощами сприймаються багатьма школярами, тому важливо шукати більш компактні й зрозумілі форми опису професій);
Професіограма - це описово-технологічна характеристика різних видів професійної діяльності, зроблена за певною схемою й для розв'язку певних завдань.
Пряжніков Н. С. виділяє наступні типи професіограм:
- інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультаційній і профорієнтаційній роботі для інформування клієнтів про ті професії, які викликали в них інтерес);
- орієнтовно-діагностичні професіограми (слугують для виявлення причин збоїв, аварій, низької ефективності праці й організують на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності);
- конструктивні професіограми (слугують для вдосконалювання ергастичної системи на основі проектування нових зразків техніки, а також для підготовки й організації праці самого персоналу);
- методичні професіограми (слугують для добору адекватних методів дослідження даної ергастичної системи, тобто спрямовані на рефлексію й наступну організацію праці самого фахівця, що становить професіографічний опис конкретної роботи.
- діагностичні професіограми (добір методик для профвідбору, розміщення й перепідготовки кадрів.
А. К. Маркова аналізує й виділяє наступні основні види професіограм по їх змісту й структурі:
- комплексна професіограма (по К. К. Платонову, Ю. В. Котеловой і ін.), де враховується широке коло характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних і ін.). Також вказуються предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів і т.п.(Маркова);
- аналітична професіограма (по О. М.Івановій), де розкриваються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії й показники психологічної структури професійної діяльності.
- психологічно орієнтовані професіограми (по Е. І. Гарберу), де виділяються:
1) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка - фотографія робочий дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки й ін.;
2) внутрішня картина праці - типові реакції особистості на певні професійні ситуації, інтегральні утвори особистості працівника (здатності, структури навчання й досвід), психічні стани (інтелектуальні й емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам'ять, психомоторика);
- модульний підхід у професіографіруванні (по В.Є.Гаврилову). Сам психологічний модуль - це типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділений на основі спільності вимозі до людині.
- задачно-особистісний модульний підхід до професіографірування. Загальна схема задачно-особистісного професіографірування припускає аналіз професії. Сам модуль професії розуміється в цьому випадку як сукупність одиниць об'єкта й суб'єкта трудової діяльності.
До складу модуля входить, таким чином, з'єднання не просто окремої нормативної трудової дії й бажаної психологічної якості, а комбінація певного завдання праці й пов'язаних з нею предмета, умов, дій, результатів з рядом психологічних якостей. При цьому доцільно виділяти:
1) пріоритетні, ядерні, стрижневі професійні завдання;
2) похідні, допоміжні завдання [17, с. 23-24].
А. К.Маркова перераховує основні вимоги до професіограми:
1) чітке виділення предмета й результату праці (на що спрямовані головні зусилля людини);
2) виділення не окремих компонентів і сторін праці, а опис цілісної професійної діяльності;
3) демонстрація можливих ліній розвитку людину в даній професії;
4) показ можливих перспектив зміни в самій професії;
5) спрямованість професіограми на розв'язок практичних завдань (професіограма як основа профвідбору, професійного навчання, раціоналізації праці й ін.);
6) виділення й опис різних некомпенсуючих професійних психологічних якостей (ПВК), а також тих якостей,які можуть бути компенсовані.
2) довідкова література (за умови вірогідності такої довідкової інформації) - це література, мета якої надати читачеві можливість швидкого наведення довідки про те, що цікавить його в цей момент: питання в галузі науки, техніки, політико-організаційної, господарської, культурної, практичної діяльності. Від суміжних видів літератури, спеціальної, виробничої, навчальної, науково-популярної, відрізняється тим, що призначена не для суцільного читання, а для користування час від часу в міру виникнення потреби в наведенні відповідної довідки для одержання відповіді на конкретні у читача питання.
Довідкова література - це енциклопедії, словники, довідники.
3) інформаційно-пошукові системи – ІПС (для оптимізації пошуку професій, навчальних закладів і місць роботи). ІПС підрозділяються на:
- ручні варіанти ІПС (наприклад, карткові, бланкові, у вигляді картотек і т.п. );
- комп'ютеризовані ІПС (банки інформації в ЕОМ)
- електронні ІПС - але для їхньої ефективної роботи потрібні не тільки підготовлені програмісти, але й реальні контакти профконсультаційних центрів із зацікавленими організаціями й установами.
4) професійна реклама і агітація - (за умови вірогідності, оперативності й привабливості для тих, кому така реклама призначена);
Агітація - це посилена діяльність, яка здійснюється за допомогою буклетів, телебачення, радіо і т.д.
Реклама (фр. reclame, від лат. reclamo - викрикую) - розповсюджувана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація.
5) навчальні фільми і відеофільми - на сьогоднішній день дуже проблематично для України, тому що показувати практично немає що, у відмінності від закордонних роликів;
6) використання засобів масової інформації (ЗМІ) - може бути досить ефективним. Але при обов'язковому обліку їх специфіки (специфічного жанру спілкування з телеаудиторією динамічного викладу, що вимагає не тільки, суті питання, але й уміння зробити враження на саму різну аудиторію, а також неминучість скорочення обсягу професіографічної інформації й спокійного відношення до різного роду редакторських виправлень і цензурі).
Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи спільної діяльності вчителя та учня, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення.
Від застосованих методів в значній мірі залежить ефективність професійної орієнтації.
За структурними компонентами форми і методи профорієнтації можна розділити на три групи: форми і методи ознайомлювальної роботи; форми і методи професійної орієнтації, яка активізує діяльність учнів у підготовці до вибору професії; методи вивчення особистості школярів в цілях профорієнтації.
Пряжніков визначає наступні форми професійного самовизначення:
1) екскурсії школярів на підприємства та в учбові заклади (за умови завчасного добору й підготовки кваліфікованих ведучих і екскурсоводів);
2) зустрічі школярів з фахівцями різних професій (за умови спеціального відбору й психолого-педагогічної підготовки таких фахівців із професії);
3) пізнавальні й просвітницькі лекції про шляхи вирішення проблем самовизначення;
4) профорієнтаційні уроки зі школярами, як система знань (а не як окремі заходи);