Цікаву типологію самовизначення запропонував М.Р. Гінзбург, який виділяє життєве поле особистості, у рамках якого й розвертається професійне й життєве самовизначення. При цьому саме життєве поле визначається їм як "сукупність індивідуальних цінностей, змістів і простору реальних дій - актуального й потенційного, -, що охоплює минуле, сьогодення й майбутнє" [6, c. 21-22].
Аналогічно виділяються психологічні простори для минулого й майбутнього. Зокрема, минуле, що існує як "досвід", по вертикалі (у ціннісно - значеннєвої площини) представлене установками й відносинами, а в горизонтальній площині (просторово-тимчасовий) - досвідом у його традиційнім розумінні. Відповідно психологічне майбутнє ціннісно - значеннєвої площини презентовано уявною проекцією себе в майбутнє, а в просторово-тимчасовій площині - конкретним плануванням своєму життя в часі, тобто життєвими й професійними планами [6, c. 23].
Типи особистості вченого, виділені Г. Селье [30,c. 35-45]:
1. "Делатели", які підрозділяються на:
а) "збиральників фактів" (звичайно вони начисто позбавлені уяви, але їх праця корисна для інших вчених);
б) "удосконалювачів" (постійно намагаються "поліпшити" апаратуру й методи дослідження, вони досить оригінальні й захоплені своєю роботою).
2. "Думатели" підрозділяються на:
а) "книжкових хробаків" (чиста форма теоретика, власника енциклопедичними пізнаннями, звичайно безжалісні на іспитах, які використовують в основному для демонстрації своїх пізнань);
б) "класифікаторів" (на відміну від "збирача фактів" прагнуть вибудувати із цих фактів систему);
в) "аналітиків" (намагаються докопатися до "першооснови", але часто забувають як знову "зібрати" речі й досліджувані об’єкти, тільки що розібрані на складові).
3. "Чувствователи" підрозділяються на:
а)"великих босів" (головна мета - успіх заради успіху, у тому числі й у науці; люблять працювати в "співавторстві", уміють "натискати на важелі" і перекладати свою роботу на інших; звичайно постійно беруть участь у застіллях "із сильними миру цього" і засідають у різних комісіях);
б) "клопотунів" (прагнуть зробити усе швидше; часто вони не люблять Природу, а "лише насилують її");
в) людей типу "риб'яча кров" (демонстративно незворушні скептики, епітафією кінця їх професійного шляху могла б служити напис: "Ні досягнень, ні спроб, ні помилок");
г) "висушених лабораторних дам" (різкі, недружелюбні, владні й позбавлені уяви жіночі двійники "риб'ячої крові");
д) "самолюбователей" (втілення чистого егоцентризму, що перебувають у постійному захваті від своїх талантів і готові на будь-які жертви для їхньої реалізації);
е)"агресивних суперечників" (у школі вони були "розумними багатознаними", а в науці - це небезпечний різновид "самолюбователя");
є) "першорядних акул" (головна їх ціль - вставити своє прізвище в можливо більше число публікацій);
ж) "святих" (це воістину Лицарі Добра й Справедливості, але нерідко їх "самозневажливий альтруїзм" перешкоджає успіхам у науці, хоча в практиці вони могли б виявитися досить корисними працівниками);
з) "священника" (це митецька святенницька імітація справді "святого" типу);
и) "добрячков" (у школі це звичайно мазунчики вчителя, але їх "прісна безвинність, повна відсутність уяви й ініціативи роблять їхніми непридатними для творчого наукового дослідження".
4. "Ідеальні" типи:
а) "Фаусти - ідеальні вчителі й керівники";
б) "фамулуси" - ідеальні учні й співробітники (на відміну від Фаустів у них усе ще попереду).
При цьому сам Г. Селье відзначає, що "ідеали створюються не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб указувати шлях". [6, c. 45].
Представлені вище варіанти "просторів" самовизначення й виборів дозволять розглядати професійні вибори, що не тільки традиційно розуміються (наприклад, вибір "от цієї", даної професії або місця роботи), але й вибір того, якою людина прагне стати в ході своєї трудової діяльності, заради чого взагалі на загал варто трудитися.
Слід відмітити, що простори самовизначення можуть бути як суб'єктивними (представленими у свідомості даного людини), так і загальноприйнятими або об'єктивними (як реально існуючі можливості виборів, усвідомлювані різними людьми).
Проблема професійного консультування полягає ще й у тому, щоб зробити предметом спільного обговорення й суб’єктивні простори, виділювані й "бажані", що й реально існують простори професійних виборів, які людина спочатку може й не усвідомлювати (або не ухвалювати як значимі для себе).
У сучасному суспільстві актуально й гостро постає проблема конкретної психологічної допомоги людям у їхньому професійнім самовизначенні. Завдання профконсультантів у цій ситуації полягає в тому, щоб дати людині психологічні засоби дозволу його особистісних проблем, пов’язаних із професійним самовизначенням. Вони можуть на основі діагностики цих психологічних проблем допомогти людині в здійсненні професійного вибору, або забезпечити передумови до здійснення цього вибору в майбутньому.
Для вирішення психологічних проблем у професійнім самовизначенні особистості недостатньо дати рекомендації про те, яка професія підходить, а яка не пасує індивідові. Психолог-консультант повинен забезпечити умови, що стимулюють ріст людини, як результат – консультуємий сам міг би обрати на себе відповідальність за той або інший професійний вибір.
Психологічне консультування насамперед допомагає людині побачити й усвідомити свої проблеми, стимулює розвиток особистості, окреслює зону можливих дій для дозволу проблем, висвітлює сильні й слабкі сторони індивідуальності, намічає реальні кроки до успіху.
Найважливішим моментом професійного консультування є пошук індивідуального впливу, адекватного конкретної психологічній проблемі кожної людину. Визначення зони найближчого професійного розвитку є психологічною підставою для вибору способів і методів. Насамперед необхідно визначити, наскільки запит консультуємого (тобто те, і чому він бачить свою проблему) відповідає реальній проблемі професійного самовизначення людину, а потім підвести його до цієї реальності [35, c. 153].
Для діагностики психологічних проблем,пов'язаних із професійним самовизначенням, іноді буває досить бесіди профконсультанта з консультуємим, але в більшості випадків потрібне проведення комплексного діагностичного обстеження за допомогою психологічних методик, що дозволяють визначити:
- ціннісні орієнтації й установки;
- найближчі і перспективні життєві плани, професійні наміри;
- рівень сформованості вистав про професію;
- рівень розвитку самооцінки;
- здібності, схильності й інтереси;
- рівень розвитку професійної мотивації;
- особистісні особливості;
- реальні життєві умови (сімейні відносини, здоров'я, матеріальне забезпечення та ін.).
Інформації, отриманої в результаті такого комплексного обстеження, як правило, буває досить, щоб визначити специфіку психологічних проблем даного індивіда. Іноді попередня бесіда з консультуємим дозволяє обмежити коло необхідних діагностичних методик для виявлення передбачуваної психологічної проблеми. Тут важливим є спостереження за поведінкою консультуємого під час спілкування й обстеження (що йому цікаво, що нецікаво, що важко, що незрозуміло, у чому проявляється його пізнавальна активність, емоційне відношення, відмови і т.д.).
Можна виділити ряд типових психологічних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням особистості. До них насамперед відносяться:
1. Неузгодженість ідеального й реального образу професії, яку обирають.
2. Вистави про свої особисті ціннісні орієнтації не відповідають своїм виставам про цінності, що забезпечують успіх у професійній діяльності в нових економічних і соціальних структурах.
3. Неузгодженість реальної й ідеальної мотивації професійного вибору.
4. Неадекватна самооцінка.
Вирішення будь-яких психологічних проблем пов’язане насамперед з усвідомленням і прийняттям цих проблем, з розвитком самосвідомості людину. Люди, які стоять на порозі професійного вибору, мають особливий психологічний настрій до самопізнання. Для них характерні: прагнення розібратися в собі, оцінка своїх можливостей у сучасному світі, у тому числі й у професійному, прагнення оцінити, які умови можуть сприяти, а які заважати входженню у світ професії.
Найбільшої сенситивності в розвитку професійної самосвідомості мають люди старшого шкільного і юнацького віку, для яких проблема професійного й особистісного самовизначення є насущної й актуальною.
В умовах професійного консультування, поряд з використанням класичних методик, спрямованих на вивчення особистісних особливостей, інтересів, схильностей і здібностей, особливої уваги слід приділити методикам, що досліджують самосвідомість і самооцінку людину.
Знання найбільш значимих і актуальних параметрів самосвідомості й самооцінки дозволяють у певній мері визначити способи психологічного впливу.
Існують наступні основні типи самовизначення: професійне, життєве й особистісне. Виникає питання, як ці типи між собою співвідносяться? На вищих рівнях свого прояву ці типи майже взаємопроникають один в одному.
Наприклад, професіонал, який виявив у роботі головний зміст усього свого життя, безсумнівно реалізує себе і як особистість. В іншому випадку, людина у своєму хобі (наприклад, при творі пісень і віршів) досягає таких висот, яким міг би позаздрити "професіонал", та й навколишні говорять про таку людину, як про "справжнього поета".