Не менш важливим і необхідним компонентом самовиховання школярів є виховання самоповаги, яка здатна об’єднати волю вихователя з волею вихованця. Наприклад, В.О. Сухомлинський, аналізуючи власний досвід виховної роботи, визначив необхідні умови утвердження дитячої самоповаги [7, 150].
По-перше, кожен вихователь повинен стежити за стилем свого виховного впливу на школярів, щоб у взаєминах між ними панували ласка й спокій. По-друге, педагоги мають серйозно підходити до проблеми оцінювання результатів праці своїх учнів, щоб бажання вдосконалюватись не перетворилося для них в гонитву за оцінками.
Виховна мета осмислюється й приймається вихованцем у результаті систематичного цілеспрямованого впливу з боку вихователя. У процесі самовиховання учень виступає як суб'єкт виховного процесу. Самовиховання перебуває в безпосередній залежності від змісту життя школярів, їхніх інтересів, відносин, характерних для того або іншого віку.
Дослідженнями встановлено, що потреба в самовихованні виникає в школярів уже в молодшому віці й може бути успішно використана в педагогічній роботі. Експериментально доведено, що форми самовдосконалення з обліком вікового й індивідуального розвитку школярів досить різноманітні й виражаються у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на дорослих, друзів і колектив однолітків.
Потреба в самовихованні є вищою формою розвитку особистості. Ця потреба не виникає одночасно у всіх учнів того самого віку, особливо якщо особистість не підготовлена до сприйняття пропонованих вимог.
Цілеспрямованість, свідомість і стійкість самовиховання залежать насамперед від ідеалів, суспільної спрямованості діяльності школяра, від вольових властивостей особистості, від тої значимості, що школяр надає середовищу однолітків. Важливою передумовою для виникнення й розвитку процесу самовиховання є формування самосвідомості учнів.
Провідним компонентом змісту самовиховання є формування вольових і моральних якостей. Існує тісний зв'язок між організацією самовиховання й самооцінкою відповідних якостей. Показниками цієї залежності виступають: сила суспільної думки, дієвість критики й самокритики, сприятливий мікроклімат у колективі допомога вчителі у виборі прийомів і засобів самовиховання.
Стосовно самовиховання школярів колектив виконує дві основні функції: створює загальні передумови й умови для самостійного й стійкого процесу самовиховання й організує цей процес.
Перша функція виражається в тім, що колектив формує в учнів позитивне відношення до соціально коштовних видів діяльності, розвиває прагнення й бажання брати активну участь у колективній діяльності, стимулює самостійність, громадський обов'язок, ініціативність і т.д.
Друга функція виражається в безпосередній організації самовиховання: у формуванні самосвідомості учнів, у стимулюванні позитивної мотивації для роботи над собою, у наданні допомоги при плануванні й оцінці результатів своїх зусиль [7, 159].
Індивідуальний розвиток учнів під впливом самовиховання благотворно діє на колектив. Розмаїтість інтересів школярів, широта їхнього кругозору, високий рівень загальної культури створюють умови для виявлення різнобічних похилостей і можливостей членів колективу, що у свою чергу збагачує колективні відносини, впливає на розвиток і вдосконалювання колективу в цілому.
Методи самовиховання.
Процес виховання дитини можна вважати ефективним тоді, коли в неї з'явиться потреба в самовихованні - у свідомій, планомірній роботі людини над собою. Ця робота спрямована на формування таких властивостей особистості, які відповідають вимогам суспільства й особистій програмі розвитку.
Самовиховання виникає тоді, коли дитина підготовлена до нього, коли вона починає усвідомлювати себе особистістю, замислюватися над своїм майбутнім, проявляти відому самостійність у практичному житті. Найбільш сприятливі умови для самовиховання створюються в колективі, коли дитина навчається коректувати свою поведінку з його вимогами.
Самовиховання може здійснюватися дитиною в різних сферах його розвитку - морального, фізичного, емоційно-вольового, естетичного й інтелектуального. Зміст і спрямованість самовиховання залежать від ряду обставин: від особливостей життєвого складу, від ідеалів школяра, від усвідомлення тих об'єктивних і суб'єктивних труднощів, з якими він зіштовхується.
До самовиховання школяра спонукають як зовнішні впливи (ідеологічні й моральні вимоги суспільства, вимоги колективу й окремої особистості), так і внутрішні (матеріальні й духовні потреби, інтереси людини). Процесу самовиховання сприяють змагання, прагнення відстояти честь класу, школи, критика й самокритика, приклад авторитетної людини.
У реалізації програми самовиховання молодшому школяру допомагають переконання в необхідності працювати над своїм характером і поведінкою, а також постійні вправи, тренування в певних діях або вчинках. Найбільш уживаними методами самовиховання є: особисті зобов'язання, самозвіт, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка [4, 57].
Підводячи підсумки сказаному, варто підкреслити, що охарактеризовані вище загальні методи виховання не вичерпують усього багатства способів педагогічного впливу на учнів. Педагогічна наука й практика, відповідаючи на запити життя, шукають і знаходять шляхи вдосконалювання виховного процесу. При цьому жоден, навіть самий досконалий засіб не може дати гарних результатів, якщо не враховувати індивідуальних особливостей дітей, їхнього віку, рівня вихованості, конкретної обстановки, якщо його застосовувати обособленно від всієї системи впливу на дитину дорослими.
Успіх виховання залежить від того, наскільки педагогічно доцільно вчитель застосовує той або інший засіб, метод або прийом впливу на учнів, наскільки цей засіб включений у систему виховання даного класного колективу, наскільки застосовувані засоби й методи виховання відповідають поставленим завданням і цілям виховання [4, 61].
3. Розробити правила керівництва самовиховання молодших школярів
Робота з морального самовиховання результативна при системному підході, що припускає:
педагогічну діагностику;
використання різноманітних методів самовиховання;
включення самого себе в соціальні й внутрішньо-колективні відносини;
інтенсивне залучення до діяльності з обліком наявних у себе позитивних якостей і здатностей;
формування об'єктивної самооцінки;
навчання методиці самостимуляції позитивної поведінки (самонавіяння, самосхвалення, самоосуд).
У молодшому шкільному віці границі самовиховання визначаються появою нового виду діяльності - навчання. Воно спрямовано на розвиток вольових якостей, відповідальності, колективізму й пов'язане із приученням дитини до регулярного й сумлінного виконання навчальних завдань.
Існують правила «сприятливого» самовиховання:
П'ять “треба”:
1. Завжди допомагати батькам.
2. Виконувати вимоги вчителів учитися сумлінно.
3. Бути чесним.
4. Підкоряти особисті інтереси колективним.
5. Завжди й усюди проявляти сумлінність.
П'ять “можна”:
1. Веселитися й грати, коли робота зроблена на “відмінно”.
2. Забувати образи, але пам'ятати, кого й за що ти скривдив сам.
3. Не сумувати при невдачах; якщо захотіти – все вийде!
4. Учитися в інших, якщо вони краще тебе трудяться.
5. Запитувати, якщо не знаєш, просити допомогти, якщо не справляєшся сам [4, 84-85].
Це потрібно тобі самому!
1. Бути чесним! Сила людини в правді, слабість її - неправда.
2. Бути працьовитим! Не боятися невдач у новій справі. Хто завзятий, той з невдач створить успіх, з поразок викує перемогу.
3. Бути чуйним і турботливим! Пам’ятай, до тебе будуть добре ставитися, якщо ти до інших також добре ставишся.
4. Бути здоровим і охайним! Займайся ранковою гімнастикою, загартовуйся, мийся до пояса холодною водою щодня, стеж за чистотою рук, годину в день виділяй на прогулянки й ще годину віддай праці або спорту.
5. Бути уважним, тренуй увагу! Хороша увага оберігає від помилок у навчанні й невдач у грі, праці, спорті.
Цього робити не можна!
1. Учитися без старання, ліниво й безвідповідально.
2. Грубити й битися з однолітками, кривдити молодших.
3. Терпіти в себе недоліки, інакше вони тебе самого знищать. Будь сильнішим своїх слабостей.
4. Проходити повз, коли поруч кривдять маля, знущаються з товариша, нагло брешуть в очі чесним людям.
5. Критикувати інших, якщо сам страждаєш подібним же недоліком.
П'ять “добре”:
1. Уміти володіти собою (не губитися, не боятися, не виходити із себе через дрібниці)
2. Планувати кожний свій день.
3. Оцінювати свої вчинки.
4. Спочатку думати, а потім робити.
5. Братися спочатку за найважчі справи.
В.Ґете твердив: “Розумна людина не та, хто багато знає, а хто знає самого себе”.
Що дає людині знання самого себе?
1.Об'єктивно оцінити себе, свої можливості й здатності. Виходячи із цього, визначити цілі життя.
2.Не допускати помилок, розчарувань, необґрунтованих претензій, катастрофи життєвих планів.
3. Визначити своє покликання, безпомилково вибрати професію.
4.Не претендувати на особливу увагу до себе з боку навколишніх; скромність і достоїнство - показники об'єктивної самооцінки.
5. Шукати причини неприємності в собі, а не в інших [4, 89-92].
Для керівництва самовихованням, на мою думку, учителеві необхідно представляти структуру компонентів цього процесу, мотиви, які спонукають молодшого школяра працювати над собою, важливо допомогти знайти таку діяльність, у якій вихованець займав би активну позицію, що виявляло б недолік якихось важливих якостей і, тим самим, спонукало б до роботи над собою.
Класні керівники, що працюють у школі багато років мають свої програми по керівництву процесом самовиховання.
Так, наприклад один класний керівник ставить перед собою наступні завдання: