Утворення уявлень значно розширює можливості орієнтування людини в просторі і часі, звільняє її від обмеженості безпосередньою ситуацією. Уявлення відображають переважно зовнішні боки, зв'язки і відношення, отримані нами безпосередньо від чуттєвого пізнання. В уявленні відображаються неістотні ознаки об'єктів. Уявлення може існувати і без слова.
Уявлення — це образ предмета, заснований на минулому сприйманні. Образи уявлень значно багатші за змістом наочних образів, оскільки вони передбачають інтелектуальне перероблення, виділення в предметі найістотніших ознак, віднесення його до певної категорії. Вони є наслідком не одного лише сприймання, а результатом складної внутрішньої діяльності.
Звичайно, коли йдеться про уявлення матеріальних об'єктів, явищ, то запитань не виникає, всім і так більш-менш зрозуміло. Однак у практиці та й у літературі можна зустріти такі вислови: уявлення про масу, уявлення про швидкість і т. ін. Чи має таке словосполучення сенс? Як це можна зрозуміти? У суворому психологічному розумінні вислів не має сенсу. Водночас не можна стверджувати, що він зовсім без сенсу. Наприклад, швидкість, маса, заряд тощо — це фізичні величини, які є кількісними вимірами певних істотних властивостей об'єктів, явищ чипроцесів. Ці властивості відображають реальні, чуттєві предмети, явища. Аз іншого боку, кількість завжди пов'язана з порівнянням, вимірюванням тощо. Тому в "уявленні про масу" закладено певний чуттєвий образ інертності, як істотної властивості тіла, суть якої в тому, що різним тілам потрібний різний час для зміни їх швидкості на одне і те саме числове значення при дії на них однакової сили. Можна говорити про уявлення щодо форми простого чи складного речення, про уявлення про площу поверхні і т. д.
6.4. Поняття.
Для кращого розуміння його природи спочатку розглянемо сутність мислення.
Мислити — це значить відображати безпосередньо приховані властивості й відношення об'єктів шляхом порівняння, аналізу й синтезу, абстрагування їх істотних ознак і узагальнення.
Мислення — це опосередковане й узагальнене відображення людиною об'єктивної дійсності. Воно спрямоване на пізнання безпосередньо не даних людині і водночас істотних для неї властивостей і відношень речей. Суб'єкт у думках розкладає об'єкти, щоб далі знову їх скласти, він абстрагує, тобто за допомогою слова відокремлює в об'єктах те, що в дійсності окремо не існує, щоб цим допомогти собі зрозуміти об'єкт у його конкретній цілісності. Він спирається на образи, уявлення про конкретні об'єкти і водночас звільняється від неістотних індивідуальних особливостей, щоб розпізнати в них загальне, типове, істотне, хоч і приховане. Думки, якщо вони правильні, відображають об'єктивну дійсність глибше, повніше і вірніше, ніж чуттєві образи. Результатом процесу мислення є думки, що складаються у формі суджень, умовиводів, понять, знань.
Поняття — результат розуміння нами певних об'єктів, який склався за допомогою слова і закріпився в нашому мозку. Це форма думки, яка відображає певний об'єкт або клас об'єктів у їх істотних властивостях. Поняття виникають на основі чуттєвого пізнання предметів і явиш об'єктивної дійсності. Багатство чуттєвого пізнання світу є необхідною передумовою змістових понять про його предмети й явища.
В уявленні відображаються й неістотні ознаки об'єктів, поняття ж відображає загальні, істотні їх ознаки, властиві всім предметам, які позначаються певним словом. Воно виникає не як злиття чуттєвих образів об'єктів, а як синтез низки суджень про них. Поняття як сукупність суджень є ніби "агрегатом асоціацій", основою якого є складна система тимчасових нервових зв'язків першосигнального і другосигнального характеру.
Уявлення може існувати і без слова. Поняття ж виникає, закріплюється, існує і виявляється в слові. Через нього воно повідомляєтьсяіншим людям, завдяки чому зберігається і збагачується. Без слова немає і не може бути поняття. Воно не утворює поняття, а є тільки засобом його утворення. Поняття — елемент думки, слово — елемент мови. У мові є слова, які не несуть у собі понять, це - прийменники, сполучники. Поняття виражаються часто не одним словом, а двома, трьома, кількома словами.
Обсяг поняття — це відображене у ньому коло об'єктів, а зміст — відображена у ньому сукупність їх істотних ознак.
Поняття поділяють на загальні й одиничні. Загальні - це ті, що відображають істотні властивості цілих груп предметів (меблі, рослини тощо). Одиничні поняття відображають істотні властивості одиничних об'єктів (поняття про будь-яку країну, місто, річку, людину).
6.4.1. Конкретні й абстрактні поняття.
Перші відображають певні предмети, явища з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями. Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об'єктів відокремлено від самих об'єктів (сила, вага, хоробрість, число, відносини тощо). Конкретні поняття утворюються внаслідок абстрагування загальних, істотних властивостей від інших (одиничних, часткових, другорядних) їх властивостей, а в утворенні абстрактних понять відбувається відокремлення цих властивостей і від самих їх носіїв.
Розкриття змісту поняття здійснюється через визначення поняття. Визначення — це результат або логічна дія, у процесі якої розкривається зміст даного поняття. Типові приклади допомагають виділити істотні риси об'єктів, абстрагуватися від неістотних ознак і зробити потрібні узагальнення, виражені в слові.
Важливим чинником успішного засвоєння понять учнями є структурна, системна організація навчального матеріалу, оптимальне співвідношення в ній фактів і узагальнень, зрозуміла логіка розгортання змісту.
Кожна система понять, що підлягає засвоєнню, пов'язана з системою відповідних операцій. Учні повинні бути підготовлені для її засвоєння, у них мають бути сформовані певні уміння.
Показником успішного засвоєння понять є їх застосування в подальшій пізнавальній і практичній діяльності, яке вимагає включення їх у нові системи зв'язків.
У пізнанні світу визначальна роль належить активності суб'єкта. Навіть готові знання, здобуті іншими людьми, суб'єкт не може просто взяти. Він повинен активно ними оволодівати. Розуміння нового, невідомого здійснюється за допомогою старого, відомого. Співвідношення аналізу і синтезу на різних етапах процесу розуміння буває різним. Аналіз підготовлює, а синтез завершує процес розуміння. Результат цього процесу складається у формі судження або низки суджень.
Судження — це думка, характерною рисою якої є те, що в ній ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність певних властивостей, відношень. У судженні виявляється рух мислення від часткового до загального, від частини до цілого, і зворотний, від явища до його причини тощо. Судження претендує на істинність, тобто відповідність його змісту об'єктивній дійсності. Судження бувають і помилковими, тобто такими, що неправильно відображають об'єктивні властивості й відношення.
Із суджень складається поняття. Поняття — це синтез суджень про об'єкт. Судження існують й виявляються в реченні. Вони виникають як відповідь на певне запитання, як результат розв'язання будь-якої пізнавальної, інколи навіть невеличкої задачки. Це особлива форма аналітико-синтетичної діяльності нашого мозку. Стверджуючи наявність одних відносин у пізнаних нами об'єктах, ми тим самим заперечуємо наявність інших. Заперечуючи одні, ми водночас визнаємо існування інших.
Судження є асоціацію асоціацій. У ньому виявляється рух нашого мислення, а саме, ототожнення й диференціація його об'єктів, переходів від часткового до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого. Формою існування судження є речення.
Судження не тільки виявляється, а й формується в реченні. Судження є акт мислення, що відображає зв'язки, відношення речей, а речення їх фіксує і відображає. Відповідність суджень об'єктивній дійсності перевіряють практикою або зіставленням їх з іншими судженнями, правдивість яких уже доведено досвідом, перевірено практикою.
6.5. Умовиводи.
Міркування є низкою пов'язаних між собою суджень, спрямованих на з'ясування істинності якої-небудь думки, доведення або заперечення, відстоювання її в суперечці з іншими людьми. Типовим його проявом є доведення будь-якої думки. Це складна розумова дія, у процесі якої встановлюється відповідність дійсності певної думки, обґрунтованої за допомогою інших думок, істинність яких доведено практикою.
Умовиводом називають розумову дію або форму мислення, в якій з одного або кількох, певним способом пов'язаних суджень, що відображають зв'язки й відносини предметів чи явищ об'єктивної дійсності, виводиться нове судження, яке дає нам нове знання про ці предмети або явища.
Індуктивний умовивід відображає рух думки від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень. В інших випадках ми йдемо протилежним шляхом, від уже встановлених загальнихсуджень до суджень про певні групи або поодинокі об'єкти. Такий умовивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких, називають дедуктивним. Крім індукції і дедукції, ми користуємося ще такою формою умовиводу, як аналогія.
Аналогія — це умовивід, що ґрунтується на подібності деяких ознак тих чи інших об'єктів.
6.6. Теорія.
У науковому пізнанні виділяють два рівні — емпіричний і теоретичний.
Емпіричний рівень знань — відображення об'єкта пізнання на основі безпосереднього практичного досвіду діяльності з ним. Цей рівень існує у формі звичайного знання, заснованого на життєвому досвіді, та у формі описової науки.