Загальні поняття відповідальності та її страхування
Визначення об'єкта страхування. Крім особистого та майнового виділяється також страхування відповідальності, коли об'єктами страхування є «майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані ... з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі» (Закон України «Про страхування», стаття 4).
Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією та не залежить від фінансового стану страхувальника. Таке страхування захищає також і фінансовий стан самого страхувальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричиненою ним шкодою. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності з'явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, судновласників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'язковій, так і в добровільній формі.
В основу всіх видів страхування відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів. Для страхування становлять інтерес види відповідальності, що мають майновий характер і пов'язані з компенсацією завданої шкоди. До таких видів відповідальності належать цивільна, матеріальна та деякі види адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної , відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі-| ністративного правопорушення.
Деякі види страхування відповідальності на транспорті розглянуто в розділі 13 у складі морського й авіаційного страхування.
Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які виникли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, що її можна поставити йому у вину.
Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридичний наслідок невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених законом або договором заходів впливу (санкцій) майнового характеру. Ідеться про відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), компенсацію шкоди.Можливі випадки, коли для накладання відповідальності на заподіювана шкоди необхідна наявність його вини; або відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді не тільки випадок, але навіть дія непереборної сили не звільнює заподіювана шкоди від відповідальності; ураховується специфіка діяльності, під час здійснення якої заподіюється шкода. Цивільне право засновується на презумпції вини, згідно з якою, відсутність вини має доводитися самим правопорушником. Правопорушник вважається винним доти, поки він не доведе свою невиновність. Тобто для виникнення відповідальності потерпілий зобов'язаний довести факт здійснення проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.
Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, служать передбачені Кодексом торговельного мореплавства зобов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем співрозмірно до їх вартості.На спеціальних умовах будується відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у деяких інших випадках. Для виникнення цих видів відповідальності не вимагається наявності вини винуватця шкоди. Звичайно відповідальність, що виникає без вини, називається безумовною або суворою.Особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автотранспортних засобів і т. п.), зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Проте передбачені цивільним законодавством випадки відповідальності, незалежно від вини, не роблять її безмежною. В деяких випадках відповідальність не настає, якщо має місце умисел потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. У більшості ж випадків відповідальність знімається, якщо мала місце дія непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, що покладає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії непереборної сили.
Термін страхування. Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно можуть бути пред'явлені протягом кількох років, коли, можливо, страхувальник буде страхуватися вже в іншого страховика, виникають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності. Якщо період між можливою необережністю страхувальника та фактом шкоди незначний, то договір укладається на основі «прояву». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то доцільніше укласти договір із «заявленими позовами».Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на основі «прояву» (рис. 15.1). Це означає, що страхувальник несе відповідальність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, що їх припустився страхувальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення договору. При цьому, якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але шкода виявилася ще в момент дії договору, то ці збитки покриваються страховиком.
Останнім часом поширилися договори на підставі «заявлених позовів». Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог» (рис. 15.2). Тобто договір покриває позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб уникнути позовів «з довгим хвостом» (коли шкода виявилася через тривалий час), страховики вводять ретроспективну дату. Усі втрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже, страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що пом'якшує проблеми створення достатніх резервів, оцінки ризиків та розрахунки тарифів.
Рис. 15.1. Відповідальність за договорами на основі «прояву» збитків:
страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків;
страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитків А, С;
страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків D і Е;
страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В
Рис. 15.2. Відповідальність за договорами на основі «заявлених позовів»:
страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків;
страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитку С;
страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків А і Е;
страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В (попередній страховик не був повідомлений про збитки під час дії договору, умова продовженого періоду не діє). Збиток D буде відшкодовано за договором 98/99 року, якщо він виявиться після ретроспективної дати цього договору. Інакше страхувальник може залишитися без захисту за цим позовом.
Щодо збитку F, то в обох випадках його буде відшкодовано страховиками майбутніх років, залежно від часу подання позову
Проте існує проблема для страхувальника. Якщо на момент закінчення дії договору виникнуть обставини, які, можливо, призведуть до висування вимог проти останнього, то страховик може відмовитися переоформити поліс, а інші страховики не візьмуть ризик на страхування. У такій ситуації страхувальник опиниться без страхового захисту саме в той час, коли потенційно йому може бути пред'явлено позов. З цього приводу договори із «заявленими позовами» часто містять умову про продовжений період пред'явлення позовів — «умову останнього періоду». Навіть якщо страховик виконав свої зобов'язання щодо позовів, заявлених від ретроспективної дати і до закінчення строку дії договору, страхувальник має захист ще деякий обумовлений період (наприклад, кілька років). Цей захист діє лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховику до дати закінчення договору страхування.