Дефектною є продукція, безпечність якої не відповідає рівню, на який має право розраховувати споживач з огляду на всі обставини (призначення продукції, зовнішній вигляд, упаковка, наявність інструкцій та правил експлуатації і т. ін.). Під дефектом розуміють також недоліки конструкції, виробничі огріхи, помилки в інструкції, недоліки контролю за якістю продукції.
Особливості відповідальності. Питання про вину виробника не порушується - відповідальність виникає із самого факту шкоди, заподіяної позивачеві. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробника кінцевого продукту або комплектуючих, використаних у виробництві зазначеного продукту, й на тих, хто пропонує продукт як "свій" (наприклад, супермаркети та фірмові магазини несуть відповідальність за продукцію з нанесеним власним фірмовим знаком або своєю назвою). Продукція, перш ніж потрапити до споживача, може пройти через багатьох людей - безпосередніх виробників, постачальників, імпортерів, продавців. Кожний із цього ланцюга може нести відповідальність перед клієнтами за заподіяння шкоди, якщо не назве іншої особи, винної у шкоді. Тобто термін "виробник" трактується досить широко. Директива ЄС дозволяє обмежувати відповідальність виробника за тілесні пошкодження або смерть, до яких призвела неякісна продукція, сумою 70 млн екю. Деякі країни ЄС, наприклад Велика Британія, не установлюють ліміту відповідальності взагалі.
Способи захисту виробника. У разі висунення позову тягар доказів (тобто збір та надання доказів у свій захист) повністю лягає на виробника. При цьому він може знизити відповідальність, довівши таке:
o він ужив усіх необхідних кваліфікованих заходів до виключення дефектів у продукції на етапі виробничого процесу, або діяв згідно з певним законодавчим актом;
o він не передав дефектну продукцію у сферу збуту;
o поставка здійснювалась не у ході бізнесу з метою отримання прибутку (наприклад, подарунок);
o він виготовив тільки частини продукту, а дефектною виявилась вся конструкція, або причиною стала інструкція, надана на наступному етапі;
o на момент передання товару у збут він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових та технічних знань того періоду (так званий ризик "розвитку"; не всі члени ЄС прийняли цей вид захисту);
o дефект настав у результаті неправильного, необережного використання продукту або ремонту, а також недотримання правил обережності та інструкцій, що додаються до продукту.
Директива зберігає право виробника на регрес або відхилення розміру заявленого збитку за умови, що потерпілий сам винний у заподі-; юванні шкоди.
Позовна давність. Позивач, за своїм вибором, може подати позов або у країні виготовлення, поставки продукції, або у країні, в якій настав факт завдання шкоди. Це право позивача закріплене Брюссельською конвенцією ЄС "Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень по цивільних та комерційних справах". Позивач має право подати позов протягом 10 років з моменту завдання шкоди. Протягом трьох років позов має бути вирішений.
Такі основні моменти, що визначають відповідальність виробника та його стосунки з потерпілою особою. Виходячи з правових норм, формуються умови страхування відповідальності виробника за якість продукції. Слід відзначити, що при невеликих ризиках виробника (виходячи з природи його діяльності), таке страхування може бути включене до полісу страхування цивільної відповідальності. Проте страховики цивільної відповідальності неохоче надають це покриття, і такі ризики дедалі все частіше страхуються за окремим полісом. Поліс відповідальності виробника за якість продукції не покриває ризики, пов'язані з використанням транспортних засобів, літаків, суден, які страхуються окремими договорами з урахуванням специфіки цих ризиків та наявної практики страхування. Наприклад, відповідальність власників транспортних засобів покривається договорами транспортного страхування. Відповідальністю за якість авіапродукції займається ринок авіаційного страхування.
Умови страхування. За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити за:
o випадкові пошкодження, спричинені здоров'ю, включаючи смерть, якої-небудь особи;
o випадкові знищення та (або) пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географічних межах та причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, відремонтована, перероблена або перевірена ним).
Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування, у зв'язку з продукцією, що покривається договором. При цьому продукція повинна перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі, поза приміщеннями, що належать або займаються страхувальником.
Страхувальник повинен знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шкода, якої завдано самим товарам, не компенсується. Наприклад, страхувальник розмістив промислову установку у приміщенні замовника. Під час експлуатації через дефект в установці відбувається пожежа. Страховик виплатить компенсацію за шкоду через травму, за втрату майну замовника, але вартість самої установки, вартість її заміни або ремонту звичайним полісом не покривається.
Страховики у своїх договорах конкретно визначають номенклатуру продукції та ризики, що страхуються. Як правило, визначається тара, маркування та упаковка продукції, оскільки вони можуть стати причиною пошкодження. (Наприклад, шкода, заподіяна фарбою, яка витікає з банки.) Деякі обмежуються тільки ризиками, пов'язаними з дефектом виробничого характеру.
Взагалі, страховики більш охоче беруть на себе ризики продавців та посередників, ніж безпосередніх виробників, через можливість використовувати право суброгації (пред'явлення регресного позову) проти виробника.
Винятки з договору страхування. Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), викликану продукцією, у зв'язку:
o з радіацією, радіоактивним зараженням, ядерними вибухами;
o з страйками, політичними актами, військовими діями та розпорядженням військових та громадянських влад;
o з дефектами, які були відомі страхувальнику до реалізації продукції;
o з неправильним зберіганням на складі страхувальника;
o з транспортуванням продукції (цей ризик вноситься до інших полісів, наприклад, за відповідальністю перевізника);
o зі шкодою нематеріальним активам: патентам, знакам для товарів, ліцензіям і т. ін.
Як правило, виключається відповідальність, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей або якщо шкода здоров'ю та майну вважається неминучою. Це можливо при навмисних діях або грубій необережності страхувальника.
Деякі з указаних ризиків вносяться до розширеного страхового покриття.
Територіальні межі страхування. Більшість договорів надають захист по всьому світу. Але страховик може внести умову, що обмежує територію страхування. Наприклад, страховики неохоче надають захист для продукції, що експортується в США, оскільки американські суди присуджують більш високі суми компенсацій.
Якщо продукція поставляється з філій підприємства-страхувальника, розташованих у інших країнах, то доцільніше цей ризик застрахувати у місцевих страховиків. Вони краще знають місцеві закони, що допомагає уникнути багатьох проблем під час судових розглядів.
Для підприємства, що має поставки за кордон, краще оформити поліси за місцем збуту, а також основний поліс у своїй країні з покриттям по всьому світу та на основі "диференціації умов". Тоді всі позови, що не покриваються локальними полісами, будуть покриватись основним полісом. У такому разі страхувальник централізовано контролює претензії, що виникають, і може до того ж скористатися перевагами локальних полісів.
Ліміт відповідальності страховика. Договір страхування передбачає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Це захищає страховика від катастрофічних збитків і водночас дозволяє уникнути суперечок у суді про те, що вважати одним випадком. Можуть також установлюватися ліміти щодо окремих груп продукції.
Над зазначений ліміт страховики покривають витрати, пов'язані з розслідуванням та задоволенням позову, у тому числі судові витрати. Проте популярнішим стає включення таких витрат до сукупного ліміту. Саме такий підхід застосовується в договорах "із заявленими позовами".
Андеррайтинг. Ризик оцінюється на підставі анкети-заяви. Страховикові потрібна така інформація:
o Особа страхувальника. Коли страхувальник представляє кілька юридичних осіб, то важливо, як будуються взаємини з урегулювання позовів між ними, хто має пріоритет. Ім'я у своєму бізнесі може мати певну репутацію, що є покажчиком рівня ризику.
o Адреса страхувальника та територія з активним здійсненням його бізнесу дозволяють визначити країни з найбільш можливою кількістю позовів та врахувати специфіку законодавств цих країн.
o Одним з істотних моментів, що впливають на величину премії, є опис бізнесу страхувальника. На цьому етапі страховик визначає, до якого типу ризиків належить бізнес страхувальника - ризик виробника, ризик імпортера, ризик оптового постачальника, ризик роздрібного торгівця. Ризики, пов'язані з виготовленням продукції, вважаються найсерйознішими, оскільки здебільшого відповідальність у кінцевому підсумку припадає на виробника. Ризик імпортера може прирівнюватися до ризиків виробника, якщо в імпортера немає змоги перенести відповідальність на виробника, наприклад через відсутність такого законодавства у країні виробництва. Оскільки споживач контактує безпосередньо з роздрібним торгівцем, то, імовірніше за все, він спрямує свій позов саме роздрібному торгівцю. Тому для страховика важливо знати права торгівця (на одержання страхового відшкодування або висунення регресу до постачальника), що випливають з відповідних контрактів продавця. Найпривабливішим для страховика є ризик оптового постачальника, оскільки судові розгляди, як правило, минають його.