Перевірка і оцінювання результатів навчання інформатики (стр. 2 из 3)

Важливо пам'ятати, що завданням викладача є швидке створення умов, за яких позиції зацікавленості, відкритості, відповідальності студентів у навчанні та їх особистісні риси можуть розвиватися й усвідомлюватися. Цьому сприятимуть:

включення до пріоритетів оцінювання самого процесу навчання, тобто перебігу роботи студента, на відміну від оцінювання кінцевих результатів роботи;

оцінювання студентів має спиратися на чіткий критерій, що дає змогу студентові брати на себе відповідальність за роботу та її результати й уможливлює самооцінку роботи та її результатів. При цьому бажано, щоб в студентів була можливість ознайомитися з критеріями оцінки перед початком роботи, а не після її виконання;

оцінювання досягнення повинно відбуватися незалежно від того, значні вони чи скромні. Головне, щоб вони були результатом справжніх зусиль студента;

оцінювання зусилля, що їх студенти докладуть до співпраці, й заохочувати їх допомагати один одному в роботі;

обговорення вправ і завдань, у процесі яких студенти зможуть замислитися щодо власного способу вчитися. Приділяти увагу емоціям, що в них виникають під час роботи, взаємовідносинам з іншими студентами;

пропонування індивідуальних і групових завдань, які студенти виконуватимуть самостійно, проходячи етапи пошуку, добору і критичного аналізу, узагальнення і записування результатів своїх досліджень;

заохочування студентів до самооцінки, внаслідок якої вони краще пізнають себе, свої можливості та сфери, які потребують розвитку (почуття власної цінності, що ґрунтуються на реальному баченні своєї особистості);

ініціювання дискусій, що вможливлюють формування в студентів власних поглядів і модифікування їх;

підтримування ініціатив та ідей, запропонованих студентами самостійно.

Бажано оцінювати також міру участі студента у навчальній діяльності — його активність на занятті, спосіб спілкування з одногрупниками, готовність до співпраці і покладання на себе відповідальності, дотримання правил обміну думками та інших норм поведінки на заняттях.

При визначенні навчальних досягнень студентів аналізові підлягають:

характеристики відповіді студента: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь і навичок;

рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

ступінь самостійності студентів у навчальній діяльності;

досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми);

самостійність оціночних суджень.

Вказані орієнтири покладено в основу виділених чотирьох рівнів навчальних досягнень студентів: початкового, середнього, достатнього, високого.

У загально дидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками:

І рівень — початковий. Відповіді студента при відтворенні навчального матеріалу елементарні, фрагментарні, зумовлюються нечіткими, розрізненими уявленнями про предмет вивчення; вміння не сформовані, рівень самостійності навчальної діяльності низький.

ІІрівень — середній. Знання неповні, поверхові. Студент відтворює основний навчальний матеріал, але недостатньо осмислено, не вміє самостійно аналізувати, робити висновки. Здатний розв'язувати завдання за зразком. Володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

ІІІрівень — достатній — характеризується знаннями істотних ознак понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними. Студент самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, синтезом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь студента повна, правильна, логічна, обґрунтована, проте без елементів власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності.

IVрівень — високий — характеризується глибокими, міцними, узагальненими, системними знаннями студента з предмета, вміннями застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Види оцінювання

При навчанні інформатики застосовуються такі види оцінювання: попереднє, поточне, повторне, періодичне, тематичне, підсумкове.

Попереднє оцінювання має діагностичні задачі і здійснюється на початку вивчення курсу. Мета попереднього оцінювання — зафіксувати початковий рівень підготовки студента, його фактичні знання, вміння і навички, які пов'язані з майбутньою навчальною діяльністю. Попередня діагностика потрібна для визначення прирощення навченості студента за певний період часу.

Поточне оцінювання — це систематична перевірка і оцінювання освітніх результатів студента з конкретних тем та на окремих заняттях. До поточного оцінювання належать: опитування; використання тестів; розв'язування задач; робота з комп'ютерною програмою; взаємоконтроль студентів в парах або групах; самоконтроль студента.

Повторне оцінювання передбачає перевірку знань паралельно з вивченням нового матеріалу, що сприяє міцності і системності знань студентів.

Періодичне оцінювання здійснюється щодо цілого розділу або модуля. Мета — діагностування якості засвоєння встудентом структурних основ і взаємозв'язків розділу, його особистих освітніх прирощень. Завдання періодичного оцінювання — навчаюче, оскільки студенти навчаються систематизації, узагальненню, цілісному баченню крупного блоку навчальної інформації і пов'язаної з нею діяльності.

Підсумкове оцінювання проводиться в кінці вивчення навчального курсу. Воно може мати форму: контрольної роботи, заліку, екзамену, захисту творчої роботи. Даний тип контролю передбачає комплексну перевірку освітніх результатів з усіх ключових цілей і напрямів.

Форми оцінювання

На заняттях інформатики використовуються різні форми оцінювання знань:

усна форма перевірки знань або усне опитування;

письмова форма перевірки знань або письмова робота;

лабораторна або практична робота на комп'ютері;

інтерв'ю;

тестування;

самооцінка;

ігрові методи оцінювання.

Усне опитування — найпоширеніша форма вимірювання знань в навчально-виховному процесі. Тому саме її частіше мають на увазі, коли говорять про традиційне оцінювання знань. Педагогічний досвід та проведені дослідження переконливо доводять, що усна форма оцінювання знань найчастіше не відповідає критеріям об'єктивності, надійності та валідності, а методика оцінювання є грубою з малою розпізнавальною здатністю.

При усній формі оцінювання не забезпечується ні об'єктивність процесу вимірювання, ні об'єктивність інтерпретації результатів вимірювання. Як результат — одна і та сама особа по-різному оцінюється різними викладачами. Тому усну форму оцінювання знань, як педагогічний метод діагностики, доцільно використовувати лише при вимірюванні знань, пов'язаних із знанням та розумінням основаних термінів та понять, що вивчаються на заняттях з інформатики.

Мета проведення письмової роботи є пошук більш точних, ніж при усній формі контролю, методів вимірювання та оцінювання знань. Цей метод з точки зору об'єктивності, а саме уніфікації вимірювання, де б забезпечувалась більша об'єктивність процесу вимірювання та опрацювання даних, дійсно дає позитивніші результати, але процес вимірювання фактично залишився таким самим, як і при усній формі оцінювання, а саме — далеким від об'єктивності при інтерпретації результатів.

Письмова форма оцінювання знань, як педагогічний метод, може використовуватись частіше при вимірюванні знань, пов'язаних із оцінюваннямкогнітивногорозвитку та проблемного мислення.

Опитування в формі інтерв'ю (часто його називають співбесідою) є також однією із традиційних форм оцінювання знань, яка сьогодні дуже активно використовується. Від бесіди воно різниться тим, що самому процесу інтерв'ю передує фаза ретельного планування цієї бесіди. Інтерв'ю може проходити в письмовій та усній формах, але воно, як правило, лише доповнює тестування.

Розрізняють контроль викладачем, товаришем, за допомогою комп'ютера, самоконтроль.

Специфіка контролю в інформатиці полягає в наступному: неправильний результат може відчужуватися студентом, який говорить, що не він помилився, а «так машина порахувала»; через комп'ютер в тій або іншій формі пред'являється результат, що допомагає студентові усвідомити процес своєї діяльності.

Крім традиційного контролю викладачем, корисний контроль товаришем. Контролюючий вчиться розуміти хід чужої думки, пояснювати те, що знає сам, переводити свої знання у зовнішню мову.

Контроль за допомогою комп'ютера «загострює» помилки і привертає до них увагу, підводячи до наступного етапу — самоконтролю. Це вища і складна форма контролю. Людина взагалі схильна собі довіряти, а заодно зберігати самооцінку. Вміння здійснити самоконтроль, нехай і за допомогою комп'ютера, свідчить про високу міру самостійності мислення, рефлексії, самокритичності.

Важливо також усвідомлювати, що саме контролюється — результат чи спосіб дії. Простіше контролюється результат, але за правильним результатом може приховуватися помилка в способі дії. Контроль останнього є набагато важливішим.