Велике значення для ефективності супровідного повторення має планування навчального матеріалу. Тому необхідно домогтися такої послідовності у вивченні навчального матеріалу, у процесі якої кожний наступний крок буде охоплювати елементи вивченого, але ще не достатньо засвоєного навчального матеріалу. Наведемо приклад. Припустимо, що на уроці української мови учні навчилися виконувати морфемний аналіз простих за будовою слів. Однак протягом року вони ні разу не виконували таке завдання. Цілком зрозуміло, що учні втратять навичку, і коли знову виникне необхідність визначити у слові основу, закінчення, корінь, суфікс, префікс, учням доведеться не повторювати правила, а знову їх заучувати.
Ефективним способом організації супровідного повторення є порівняння. Застосування зазначеного прийому у процесі повторення сприяє кращому розумінню і запам'ятовуванню нового навчального матеріалу, неперервному і систематичному пригадуванню і закріпленню вивченого матеріалу, який для цього використовується. Порівняння допомагає створити в учнів уявлення про речі і явища, яких вони не бачили, виявити спільне і відмінне, встановити взаємозв'язки між явищами, що мають однакові закономірності і, з огляду на це, забезпечити наступність у навчанні.
На уроках природознавства необхідно застосовувати порівняння, щоб виявити характерні ознаки предметів або явищ, зробити відповідні висновки. Наприклад, вивчаючи трав'янисті рослини, варто порівняти їх з деревами, кущами. Вивчаючи тему "Дерева", учні розглядають таблиці із зображенням дерев, і вчитель пропонує порівняти сосну, що росте у лісі, із сосною, яка росте на просторі. Таке порівняння допомагає з'ясувати потреби сосни у світлі. Порівнюючи сосну і ялину, діти знаходять як спільні ознаки (хвойні дерева), так і ряд відмінностей (зовнішній вигляд, потреби у світлі та ін). Таким чином, систематично повторюється раніше вивчений матеріал і одночасно учні поступово усвідомлюють нові знання, роблять важливі висновки.
Плануючи уроки, необхідно враховувати, який навчальний матеріал можна закріпити супровідним повторенням, адже у тій чи іншій формі таке повторення можна застосовувати майже на кожному уроці. Супровідне повторення дає широкі можливості для використання різних схем, таблиць, малюнків тощо. Це привертає увагу дітей, викликає інтерес, розвиває активність і тому забезпечує велику результативність. Усі раніше здобуті знання й уміння, які пов'язуються з новими супровідним повторенням, є складовою програми, уроку і тому їх потрібно вимагати від учнів.
Іноді навчальний матеріал вимагає додаткового самостійного повторення. Самостійна робота учнів у процесі поточного повторення охоплює в собі:
добирання прикладів до вивчених правил і понять;
застосування певних правил для пояснення тих чи інших дій;
порівняння вивчених предметів і явищ;
систематизацію й узагальнення предметів та явищ за певними ознаками;
знаходження різних способів досягнення поставленої мети.
Самостійне повторення, що має своїм безпосереднім завданням зберегти в пам'яті учнів особливо важливі або спеціальні елементи знань протягом тривалого часу, називається спеціальним повторенням [2, 55]. У більшості випадків для такого повторення відводиться окремий час. Спеціальне повторення часто застосовується для вироблення навичок. Наприклад, на уроках української мови вчитель відводить час для відновлення в пам'яті учнів орфографічних правил тощо.
Практична дидактика пропонує такі прийоми роботи у процесі організації поточного повторення:
1. Закріплення на уроці: коротке повторення нового матеріалу; перегляд матеріалу в підручнику; виписування тез; акцентування уваги на основних положеннях; встановлення взаємозв'язків у вивченому матеріалі.
2. Специфіка домашніх завдань: з коментуванням; з вибором варіанта завдання (диференціація).
3. Домашня робота: читання підручника; використання плану; складання плану; письмові відповіді на запитання; формулювання запитань з вивченого матеріалу; аналіз структурно-логічних схем; взаємодопомога учнів.
4. Опитування на уроці: індивідуальне; з усним коментуванням; з використанням ТЗН; з попередньою підготовкою; з опорою на план; з опорою на унаочнення; фронтальне усне; у процесі бесіди; у процесі дискусії; із застосуванням взаємоконтролю учнів; письмове п'ятихвилинне; письмове, більш глибоке; письмове самодиференційоване; по картках та перфокартах; тестове альтернативне; тестове з конструйованими відповідями; шляхом взаємоперевірки домашніх завдань; шляхом самостійних робіт; шляхом аналізу допущених помилок [1, 48].
З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що поточне повторення виконує такі функції:
1. Запобігає забуванню вивченого.
2. Забезпечує тісний зв'язок нового навчального матеріалу з раніше вивченим, що уможливить відтворення і застосування знань у змінених ситуаціях, у нових зв'язках.
3. Забезпечує ясність і глибину розуміння набутих знань, їх переосмислення.
4. Подовжує процес відтворення вивченого навчального матеріалу в різноманітних зв'язках.
5. Зберігає в пам'яті учнів найважливіші елементи знань протягом тривалого часу.
Таким чином, поточне повторення забезпечує перехід інформації з короткочасного "сховища" пам'яті у довготривале, але залишає нерозв'язаною таку проблему: велика кількість невпорядкованої інформації у довготривалому "сховищі" заважає швидкості відтворення [1, 49]. Отже, інформація повинна бути систематизована. Саме це завдання і виконує закріплювальне повторення.
Повернення до вивченого матеріалу відразу після його сприйняття або відтворення раніше сприйнятого навчального матеріалу з метою його систематизації, закріплення в пам'яті та вироблення певних умінь і навичок називається закріплювальним повторенням, яке найчастіше проводиться у кінці уроку.
Закріплювальне повторення, вважають дослідники, необхідне і для того, щоб пов'язати нові знання з раніше набутими. Цей вид повторення схожий на апперцептивний у тому, що в його основі лежить логічний зв'язок: у першому випадку раніше вивчений програмовий матеріал пов'язується з новим, а в другому, навпаки, новий навчальний матеріал пов'язується зі старим.
Установлено, що незалежно від якості викладу навчального матеріалу вчитель, повинен перевірити ступінь засвоєння його учнями і організувати закріплення здобутих знань і вмінь. Закріплення знань і вмінь учені вважають одним із найважливіших засобів забезпечення міцності їх засвоєння, який необхідно застосовувати на всіх уроках. Таким чином, закріплення - це керована вчителем діяльність учнів, спрямована на остаточне засвоєння навчального матеріалу. Відомо, що закріплення знань відбувається уже в процесі сприймання, усвідомлення й осмислення нового навчального матеріалу.
Однак, як показує практика, навіть зрозумівши сутність виучуваного навчального матеріалу, учень не завжди може відтворити його зміст, застосувати у практичній діяльності. Тому на уроках необхідно виділяти спеціальний час для закріплення знань, умінь і навичок учнів. Тобто важливо забезпечити діяльність, спрямовану на запам'ятовування, своєрідне присвоєння інформації. Необхідною умовою закріплення знань, умінь і навичок є повторення, яке передбачає не просте відтворення раніше вивченого навчального матеріалу, а його систематизацію і запам'ятовування на основі осмислення й усвідомлення зв'язків наявних знань зі щойно засвоюваними новими знаннями.
Оскільки тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі головного мозку учнів у процесі сприймання нового навчального матеріалу слабкі і несталі, необхідно забезпечити їх своєчасне підкріплення. Експериментальними дослідженнями встановлено, що процес забування найінтенсивніше відбувається відразу після засвоєння. З метою тривалого утримування в пам'яті нової інформації важливо з самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом організації повторень у перші години, дні після її отримання. Далі, з часом, процес забування дещо уповільнюється. З огляду на це закріплювальне повторення особливо необхідно організовувати на кожному уроці вивчення нового навчального матеріалу. Це пояснюється ще і тим, що іноді учні можуть мати знання з відповідної теми, тобто знати правило, визначення, а застосувати їх на практиці не вміють.
Отже, метою зазначеного виду повторення є закріплення отриманих на уроці знань, їх систематизація. Як правило, цей вид повторення забезпечує закріплення основних, істотних елементів знань, висновків, термінів і складних частин. Після закріплення теоретичних знань необхідно організовувати закріплення знань і умінь шляхом їх практичного застосування. З цією метою у процесі закріплювального повторення пропонуються відповідні вправи і завдання для усного чи письмового відтворення засвоєних знань і вмінь, вироблення навичок. На думку вчених, цінність таких вправ і завдань полягає у тому, що вони сприяють одночасно закріпленню й удосконаленню вивченого навчального матеріалу, оскільки нові поняття і правила розглядаються з різних сторін, установлюються логічні зв'язки між різними темами, що вимагає виконання мислительних операцій на більш високому рівні [2].
Ефективним способом організації закріплювального повторення є тренувальні вправи, призначення яких учені вбачають у закріпленні та повторенні теоретичного матеріалу; в закріпленні первинно набутого уміння і формуванні навички [2]. Крім того, тренувальні вправи є одним із основних способів розвитку пам'яті; готують учнів до творчої діяльності, оскільки вони є базою для оволодіння складними уміннями; виховують уважність, зібраність, бо передбачають орієнтацію на зразок [3].
Залежно від ступеня пізнавальної діяльності, самостійності та творчої ініціативи учнів у процесі роботи тренувальні вправи поділяють на: вправи за зразком; вправи за інструкцією, вправи за завданням.