Педагогічні ідеї Гринченка (стр. 5 из 6)

Важливою рисою педагога, на наш погляд, є також рівень його науково-педагогічного мислення, глибиною якого відзначався Б. Грінченко. Цей талановитий педагог творчо опрацював та узагальнив вітчизняний і зарубіжний досвід навчання й виховання, засвоїв народну основу педагогічних систем, що полягає в урахуванні мови, культури, характеру, побуту, історії конкретної нації, і створив власну педагогічну систему, головним принципом якої є принцип національного. Педагогічна система Б. Грінченка ґрунтується на глибокому знанні й розумінні спадщини Яна Амоса Коменського, Джона Локка, Й. Г. Песталоцці, Д. Дістервега, М. Корфа, В. Водовозова, К. Ушинського.

Грінченко науково обґрунтував необхідність створення національної школи. У праці «Народні вчителі і вкраїнська школа» він писав, що ще 1863 р. Ушинський називав московську школу мало не «адом» для вкраїнської дитини, казав, що така школа робить в українському селі «гірше, ніж нічого» і тільки задержує натуральний розвиток дитини». Така системи освіти денаціоналізує народ, а деонаціоналізація, як відомо, призводить до деморалізації. втрачаючи рідне коріння, людина відрікається від найсвятішого — любові й поваги до народних традицій, звичаїв, моралі. Втрата відчуття національної приналежності, співвіднесення себе з певним етносом більшістю його представників перетворює народ у натовп, свідчить про глибоку й всебічну деградацію нації. Б. Грінченко розумів, що, лише пробудивши в народу національне самоусвідомлення, можна сподіватися на його національне, політичне й соціально-економічне самовизначення. Тому Грінченко вважав загальну освіту на національному ґрунті наріжним каменем розвитку кожної нації [2].

У свідомості кожної особистості повинен існувати національний образ світу, який ми визначаємо як систему поглядів і уявлень, відношень і оцінок, у яких народ та окремий індивід як активний суб'єкт його життєдіяльності відображає дійсність. По суті, йдеться про формування національного типу, який визначається мовною, світоглядною, культурною приналежністю до українського етносу. Вся дійсність відображається в національному образі в її відношенні, впливові на життя, долю, благополуччя перш за все цього народу. У національному образі світу суспільство, природа і сама людина постають крізь призму національних цінностей, що сформувались історично й закріпились у мові й культурі.

Формування окремих елементів національного образу світу починається із засвоєння мови, народної творчості, звичаїв тощо. Але найпослідовніше він складається в умовах організованого навчання й виховання, яке повинно здійснюватися в національній школі.

Висуваючи високі вимоги до вчителя, Б. Грінченко перш за .все прагнув їм відповідати і сам. Працюючи в Олексіївці, він та його дружина навчали не лише дітей, а й дорослих [4].

Треба зазначити, що Б. Грінченко надавав дуже великого значення ролі книжки в житті людини, а особливо дитини. Результатом творчого пошуку педагога була вміло організована робота з книжкою в процесі навчання й виховання. Читання українських книжок на уроці було заохоченням і нагородою за самостійно й заздалегідь виконані завдання. Ця робота продовжувалася комплексом позакласної: учні писали рецензії на прочитані книжки, на твори однокласників. В Олексіївській школі діяв своєрідний літературний і гурток. Здібні школярі писали рідною мовою власні літературні твори. Упродовж 1888—1889 рр. у школі видався рукописний журнал «Думка», куди записувалися перші літературні спроби учнів, а також фольклорні матеріали, зібрані у своєму селі. На заняттях із старшими учнями практикувалися навіть лекції з українознавства, які передусім формували національну самосвідомість.

РОЗДІЛ 3. Педагогічні ідеї Б.Грінченка в сучасній школі

Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. Педагогічні інтереси Грінченка стосувалися насамперед дидактики. Свої дидактичні принципи педагог втілював у власній педагогічній діяльності, пропагував у науково-педагогічних і публіцистичних працях. У справі національної освіти Б.Грінченко був цілком послідовним, ніколи не відмежовувався від справ національного виховання, творив, писав українською мовою, яка лунала в його піснях, думах, в його серці, віддавав усі свої сили справі національного й соціального визволення рідного народу. Носіями цієї ідеї є й герої багатьох його оповідань ("Дзвоник", "Екзамен", "Непокірний" тощо).

Етапи становлення національної свідомості:

Етап етнічного самоусвідомлення. Етнічне самоусвідомлення є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду її життя - в сім'ї, яка завжди визначається певними національними рисами, особливостями. Фундаментальне значення в процесі етнізації мають рідна мова й природа.

Роль: фольклор, звичаї, традиції, ігри, вертепи, народний театр, спілкування з природою.

Етап національно-політичного самоусвідомлення. Цей етап припадає на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частки нації, своєї причетності до неї як явища політичного. До особливо важливих моментів виховання на цьому етапі належить відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності. Роль: література, історія, народна творчість, історія культури тощо; громадські організації, політичні партії, їх програми.

Структура виховної системи. Виховна система в гімназії - це цілісний організм, який виникає в процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного духу школи [8].

Серцевиною виховного процесу є особистість - її нахили здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самосвідомість, характер.

Одним із визначальних принципів виховної системи гімназії є взаємозв'язок впливів, відносин учня - родини. Родина, її цінності є складниками суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих добрих началах, що допомагають розкрити творчий потенціал дитини.

Залучення до співпраці управлінської, духовної, культурно- мистецької еліти та громадських інституцій столиці, держави та зарубіжжя створює унікальне середовище координації та інтеграції всіх ланок виховної системи. Розуміючи українську національну систему виховання, як самобутнє і водночас споріднене з вселюдським культурно-історичним явищем, ми акцентуємо увагу на усвідомленні педагогами кінцевого результату своєї праці - виховання свідомого громадянина, патріота. Вчитель гімназії разом зі своїми вихованцями повинен досліджувати, розробляти, впроваджувати державотворчі ідеї, сприяти розвитку толерантного, висококультурного, духовного оточення, прищеплювати повагу до людини, її світоглядних орієнтацій, віросповідання й естетичних смаків, реалізуючи таким чином основний морально-етичний принцип філософії української родинності. Повагу до людини, що усвідомлює цінність свого "Я" й, інших людей своєї та інших націй.

Висновки

Борис Дмитрович Грінченко - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання.

Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Дуже велику увагу приділяє Б.Д. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників.

Б.Д. Грінченко у праці "Народні вчителі і вкраїнська школа" показує роль русифікації в денаціоналізації українського населення. Негативно ставився педагог до тих діячів освіти і культури, які виявляли нігілізм у ставленні до мови навчання, не бачили шкоди, якої завдає російськомовна школа українським дітям. Б.Д. Грінченко показує неймовірні труднощі, які має українська дитина в російській школі. Долає їх вона шляхом великих нервових зусиль. Б.Д. Грінченко зазначав, що нова школа має надати освіті розвивальний, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Педагог у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляючи їм навчальну роботу, що розвивала образне й абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Він залучав до самостійного читання, написання учнем рецензій на прочитані книги, обговорення прочитаного.

Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. На необхідності розвитку мережі українських шкіл наголошував ще Борис Дмитрович Грінченко.

В. Грінченко вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов'язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою у своїх діях.

Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. В сучасній системі освіти досить багато уваги в останній час приділяється саме народній педагогіці, тому педагогічні ідеї Б.Грінченка досить актуальні.