виробничої собівартості реалізованої у звітному періоді продукції (робіт, послуг);
нерозподілених постійних загально-виробничих витрат;
наднормативних виробничих витрат.
Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, крім положень про віднесення витрат, за класифікаційними ознаками визначають:
методи обліку витрат і калькулювання виробничої собівартості продукції;
облік у допоміжних (підсобних) виробництвах, цехах, калькулювання продукції (робіт, послуг) допоміжних підприємств і списання цієї продукції (робіт, послуг) на виробництво основної продукції;
облік незавершеного виробництва;
витрати, що не входять до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
порядок визначення ціни та рентабельності виробництва продукції. Окремо в Рекомендаціях наведені:
номенклатура статей витрат на утримання та експлуатацію устаткування;
номенклатура статей загально-виробничих витрат;
розрахунок розподілу загально-виробничих витрат;
перелік супутньої продукції в окремих галузях промисловості;
зведений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг);
перелік основних калькуляційних одиниць;
калькуляційні одиниці для цехів допоміжних виробництв;
зразки Відомості зведеного обліку витрат на виробництво, калькуляції виробленої продукції (виробничої) та калькуляції відпускної ціни.
Положення, визначені у Рекомендаціях, є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання.
План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій визначає, на яких рахунках узагальнюється інформація про витрати.
Для відображення у розділі II Звіту про фінансові результати операційних затрат за елементами підприємства використовують рядки 80-84. Інші витрати, які не обліковані на рахунках 80-84, у цьому розділі Звіту не відображаються і можуть бути відразу списані на рахунки класу 9 (відповідно до Інструкції № 291). Підприємства, які використовують для обліку витрат тільки рахунки класу 8, ці витрати відображають по дебету рахунка 85. Малі підприємства і підприємства, які не ведуть комерційної діяльності, для обліку витрат можуть застосовувати тільки рахунки класу 8.
Надалі затрати перегруповуються за видами діяльності.
По дебету рахунка 23 "Виробництво" у кореспонденції з кредитом рахунків 80-84 відображають прямі витрати (матеріальні, на оплату праці й пов'язані з ними відрахування, на амортизацію та ін).
По дебету рахунка 91 "Загально-виробничі витрати" у кореспонденції з кредитом рахунків 80-84 відображаються витрати на управління виробництвом.
Відповідно до проведеного розподілу частина загально-виробничих накладних витрат щомісяця (щоквартально) списується з кредиту рахунка 91 у дебет рахунка 23 "Виробництво" (субрахунок "Витрати основного виробництва"), а частина на витрати періоду, тобто входить до собівартості реалізованої продукції і списується в дебет рахунка 90 "Собівартість реалізації".
Фактична виробнича собівартість готової продукції, обробка якої завершена, яка пройшла випробування, приймання, комплектацію згідно з умовами договорів із замовником і відповідає технічним умовам і стандартам, з кредиту рахунка 23 списується в дебет рахунка 26 "Готова продукція".
Слід зазначити, що рахунки 91,26 торговельними підприємствами не використовуються. Відповідно до Інструкції № 29 торговельні підприємства на рахунку 23 відображають усі затрати на здійснення діяльності з продажу товарів. Однак рахунка 23 торговельні підприємства можуть і не застосовувати, а фактичну собівартість реалізованих товарів списувати в дебет рахунка 90 з кредиту рахунка 80 "Матеріальні витрати".
Витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, які не входять до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), розподіляються по рахунках 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".
При проведенні аудиту витрат на виробництво, собівартості виробленої і реалізованої продукції вивчаються процеси і явища, відображені документально і пов'язані з виробничою діяльністю суб'єкта господарювання. Предметна область дослідження включає інформацію, за допомогою якої аудитор відтворює ланцюг взаємопов'язаних фактів виробничої діяльності. Дослідження не обмежується вивченням бухгалтерських документів, оскільки рамки відображення господарських операцій значно ширші.
До предметної області дослідження в першу чергу слід віднести інформацію про:
технологію виробництва;
виробниче обладнання;
структуру виробничого управління.
Детальному вивченню підлягають також:
посадові інструкції персоналу;
звітність (фінансова, статистична, оперативна);
регістри обліку;
первинні документи;
пояснення та інформація персоналу суб'єкта господарювання;
наказ про облікову політику.
У наказі про облікову політику обов'язково вивчають такі питання:
1) методи обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості ви робленої продукції;
2) перелік та склад статей калькулювання виробничої собівартості;
3) методи нарахування заробітної плати;
4) методи списання виробничих запасів на виробництво;
5) методи списання МШП та відображення зносу необоротних МШП;
порядок розподілу загально-виробничих витрат;
методи оцінки незавершеного виробництва;
методи розподілу витрат між основною і супутньою продукцією;
методи оцінки зворотних відходів.
При проведенні перевірки слід зосередити свою увагу на потоках інформації:
а) з відображення витрат на виробництво;
б) з оприбуткування продукції;
в) з калькуляції собівартості виробленої продукції.
Облік витрат на виробництво є зведеною (вторинною) ділянкою обліку щодо розрахунків з оплати праці, обліку виробничих запасів, основних засобів, розрахунково-фінансових операцій тощо.
Він ґрунтується майже на всіх документах первинного і зведеного обліку фінансово-господарської діяльності підприємства.
Документація, що використовується при цьому, повинна забезпечити можливість розподілу витрат на виробництво за економічними елементами, місцями їх виникнення, статтями калькуляції та об'єктами калькулювання - замовленнями, виробами.
При перевірці ведення облікуі розподілу прямих витрат аудитор аналізує дані, які містяться у відомостях розподілу і розрахунках, до яких належать:
Відомості розподілу нарахованої заробітної плати за рахунками і шифрами витрат;
Відомості розподілу витрачання матеріалів за напрямками виробничих витрат;
Розрахунок зносу основних засобів; розрахунок зносу нематеріальних активів;
Розрахунок зносу МШП;
Зведені дані за розрахунками із постачальниками і підрядчиками;
Листки-розшифровки та інші регістри розподілу витрат за напрямками витрат.
Інформацію, що міститься в наведених регістрах, звіряють із відповідними даними за кореспондуючими рахунками, порівнюють із шифрами витрат і при встановленні помилок і розбіжностей з'ясовують їх причини. Далі перевіряють, як організований облік і розподіл непрямих (накладних) витрат (відомості розподілу і таблиці за рахунками 23 "Допоміжні виробництва", 91 "Загально-виробничі витрати". Аудитор повинен перевірити, як здійснювався розподіл цих витрат та їх списання в дебет рахунка 23 або безпосередньо в дебет рахунка 90.
За обліком втрат у виробництвіаудитор повинен перевірити, як вівся облік браку продукції, за рахунок кого відшкодовувалися суми втрат від простоїв, нестач тощо. Облік втрат від простоїв організовують за допомогою спеціальних документів - листків обліку простоїв. Втрати від простоїв із внутрішніх і зовнішніх причин обліковують на рахунку 24 "Брак у виробництві".
Облік нестач і надлишківу виробництві здійснюється, як правило, в ході інвентаризації. Нестачі є результатом недоліків оперативного контролю, крадіжок та інших причин.
Аудитор перевіряє, чи правильно віднесені ці витрати на рахунок 947 "Нестачі і витрати від псування цінностей", яких заходів було вжито з метою відшкодування заподіяних збитків за рахунок винних осіб.
Досить трудомісткою роботою є перевірка даних з обліку незавершеного виробництва. Якщо на підприємстві ведуться інвентаризаційні відомості незавершеного виробництва, то аудитор з'ясовує, як проводиться оцінка залишків незавершеного виробництва, як складаються і розраховуються зведені дані, які використовуються для зведеного обліку витрат на виробництво.
При перевірці зведених даних обліку витрат на виробництво в цілому по підприємствуаудитор перевіряє інформацію, що міститься в журналах-ордерах. Вони порівнюються з Головною книгою і відповідними регістрами.
При автоматизованому обліку замість журналів-ордерів перевіряють відповідні відомості оборотів за рахунками витрат.
Підсумковим етапом аудиту обліку витрат на промислових підприємствах є контроль розрахунків із калькулювання собівартості продукції.
Калькулювання собівартості продукції (за кожним виробом або групою однорідних виробів) - це визначення фактичної собівартості одиниці продукції та порівняння її з плановою (кошторисною) або нормативною собівартістю. На практиці використовують різноманітні види калькуляції: планові, кошторисні, нормативні й звітні.
Завдання аудитора полягає в перевірці звітних калькуляцій, виявленні застосовуваних статей витрат, аналізі даних. За результатами перевірки складаються висновки про відповідність способу калькулювання, що застосовується, визначеному в обліковій політиці.
Передусім необхідно перевірити, чи дотримуються на підприємстві положень прийнятої облікової політики. Поряд із цим аудитор повинен ознайомитися з організаційними і технологічними особливостями підприємства, типом виробництва, видами продукції, що випускається, ресурсами, що використовуються.