Молодіжні організації в Україні.
Чи впливають вони на українську молодь?
Упродовж останнього десятиліття у нашій державі виникла принципово нова ситуація в дитячому та молодіжному русі. Дитячі громадські організації набувають ознак суб’єктивності та починають виступати активними учасниками виховного процесу.
Життя ставить перед шкільною молоддю нову мету – глибше розуміти економічні, політичні, моральні цінності. Підготовка освіченої людини в сучасних умовах значною мірою залежить від її вихованості.
Сьогодні проблема дитячого і молодіжного рухів в Україні, їх вплив на виховання підростаючого покоління набуває особливого значення. Адже дитячі об’єднання завжди були важливим чинником у залученні шкільної молоді до суспільного життя, громадянської діяльності, виховання патріотизму, формування загальнолюдських цінностей, оптимізму та впевненості школярів, підготовці юних до участі в політичному та економічному житті країни. У періоди, коли “все змінюється”, найбільшу ймовірність успішно адаптуватися та сповна використати свій позитивний особистісний ресурс мають діти.
Молодіжні організації та об’єднання через постійну і добровільну співпрацю у творенні суспільства, нації, держави є школою громадянського духу. Молодіжний та дитячий рух, незважаючи на складну політичну та соціально-економічну ситуацію в Україні, продовжує відроджуватись. Він дедалі більше відмовляється від стереотипів минулого, стає більш демократичним. Різні за напрямами діяльності, цілями, структурою, матеріальною базою, за історією та традиціями молодіжні та дитячі організації знаходять своє місце у соціально-політичній системі суспільства. Дитячі об’єднання України можна поділити на об’єднання екологічного, культурологічного, патріотичного, спортивного, туристичного, краєзнавчого спрямування.
Найбільш потужні об’єднання у процесі діяльності ставлять за мету системну виховну роботу з дітьми, що передбачає трансляцію певної системи цінностей, на основі якої вибудовується діяльність організації. До об’єднань такого типу належать і організації, які функціонують у нашій школі – це «Сокіл» та «Пласт».
«Сокіл» виник уперше у Празі у ІІ половині ХІХ століття. Однією із перших організація була створена у селі Купчинці на Тернопільщині у 1894 році. А у 1995 році у Копичинецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 було створено молодіжне товариство «Сокіл», яке об’єднало 30 юнаків і дівчат. Воно вбирало в себе єдність і різноманітність особистісних і громадських інтересів, співробітництво індивідів, їх організації, співтворчість, співчуття, взаємовимогливість, взаємодопомогу. Основною метою діяльності «Сокола» є формувати національну свідомість на основі християнської моралі, сприяти підготовці молоді до служби у Збройних силах, підвищувати якість знань і вихованість учнів школи, створити таку навчально-виховну атмосферу, при якій не може виникнути і розвиватись правопорушення, формувати у всіх школярів розуміння, що становлення особистості проходить у колективі, і життя його має будуватися на ініціативі, самодіяльності його членів.
На сьогоднішній день у школі є 35 соколів. Це учні 11Б, 9А та 9Б класів. Членство одинадцятикласників в організації – це ціла сторінка їхнього життя. Бо починали вони із сьомого класу, коли у соколах були, в основному, учні десятих класів, а їх було прийнято як молоду зміну,щоби вчилися, набирались досвіду. Протягом кожного навчального року, з метою реалізації основної мети діяльності організації, соколами проводиться ряд зборів чоти та станиці. Соколи нашої школи об’єднанні у чоту, дві чоти, тобто ми та сусідня школа (НВК – гімназія) утворюють станицю на чолі зі станичним Тарасом Г. (учнем 11-Б класу нашої школи). Членство цієї дитини та хорунжого Назара Б. – це невелика кар’єра, яку вони побудували, навчаючись у школі. Починалось все із 7-го класу, коли після посвяти у соколи, вони поповнили ряди організації. Було всього восьмеро семикласників, таких маленьких та несмілих серед уже досвідчених та впевнених одинадцятикласників. Брали участь у сокільських зборах, ходили на змаги, відвідували геріатричний центр та перестарілих, писали літопис. І ще багато цікавих та нелегких справ чекали їх. Пройшло два роки, хлопчаки, які були чотовими та хорунжими уже закінчували школу. Тому виникла необхідність нових керівників. Хорунжим було зразу ж обрано Назара Б. А ось чотовою, в результаті таємного голосування, стала дівчинка. Але, як виявилось, організація не повністю довіряла їй, вона не оправдовувала довір’я, недостатньо користувалась авторитетом. І в результаті соколи розкололись на дві групи – її прибічники та її противники. Стало зрозумілим, що атмосфера дуже «накалилась» і організація стояла перед загрозою розпаду. Діти почали все рідше та рідше збиратись на спільні справи. І мені, як наставнику, і чотовій важко вдавалось згортувати та змінити мікроклімат. Згодом учениця склала повноваження. Тоді Тарас Г. запропонував свою кандидатуру тимчасово виконувати обов’язки керівника чотою. Соколи невпевнено підтримали. І з тієї миті організація почала активно відновлюватись у своїй діяльності. Йому вдалось згортувати довкола себе юнаків та дівчат. У нього чітко проявлялась хватка та хист лідера. Умів переконати, іноді заставити. Я раділа з того, що серед учнів з’явився авторитетний керівник.
Тарас був лише у дев’ятому класі, але я завжди радилась із ним, враховувала його особисту думку при плануванні роботи та проведенні різноманітних заходів.
У 2005-2006 навчальному році, як і кожної осині у переддень Святої Покрови проходив черговий районний сокільсько-козацький змаг. Організації усіх шкіл району зібрались у Копичинецькому лісі неподалік Меморіалу борцям за волю України. Хочу відмітити, що готувались до змагу мої соколи дуже наполегливо та старанно. Відпрацьовували кожен вид змагань. У команді витав дух настрою на перемогу. І я, і Тарас намагались під час підготовки переконати соколів, що працювати потрібно на результат. «Невже ми гірші від інших шкіл, і не можемо вибороти призове місце,» - говорили ми. Хтось скептично посміхався, а хтось мовчки працював, не подаючи ніякого вигляду абсолютної впевненості. Напевно, тоді із всіх соколів один лише чотовий вірив у перемогу. Так і сталося. Кожного року районний Центр дитячої та юнацької творчості є організатором такого змагу. Ця подія, яку чикають усі сокільські чоти та козацькі курені. І мої сподівання не були марними. Діти вибороли не якесь там призове місце, а прямо-таки перше. Їхній радості не було меж. Вони кричали, обнімались, дзвонили мобільними телефонами до родичів та знайомих, щоби поділитися враженнями. Це була наша перемога, така бажана і така виплекана працею.
На наступний день вже уся школа вітала нас. До мене підбігала діти п’ятих – шостих класів та запитувалися, чи можна вступити у соколи та що для цього треба зробити. Із тих пір у моїх вихованців з’явилися справжні крила. Залюбки збирались двічі на тиждень, залюбки виконували різноманітні завдання. Тарас користувався великим авторитетом та повагою серед усіх школярів. І цього ж року його було обрано станичним. Тепер він керував не лише соколами своєї школи, а ще і школи-гімназії.
Зараз Тарас навчається в 11 класі. Другий рік займає посаду станичного. Це його невелика кар’єра: від рядового до керівника. Тепер готує собі достойну зміну із дев’ятикласників. Неодноразово, спілкуючись із ним про його плани на майбутнє, він говорить про те, що, можливо, закінчивши ВУЗ, йому хотілось би і надалі працювати по лінії молодіжних організацій. Чи це було б на районному рівні, чи на обласному, а можливо і на всеукраїнському. Але я впевнена, що саме шкільна організація «Сокіл» дала старт на майбутні перспективи.
На цьому прикладі висвітлено, як вплинула молодіжна організація на конкретну особистість дитини. Хочеться також відмітити, що це не поодинокий випадок. Справа в тому, що життєдіяльність у «Соколі» на кожного учня впливає по різному. Але те, що ростуть вони справжніми українцями, патріотами своєї Батьківщини – це я знаю впевнено.
У жовтні 2007 року ми проводили урочистий збір станиці, присвячений 100 – річчю від дня народження Романа Шухевича. Усе відбувалось у Центрі культури та дозвілля. На сокільський збір подивитись жителі міста. Дух перехоплювало у глядачів, коли мої вихованці виконували ритуал та гімн. Діти не соромляться, а гордяться тим, що вони є соколами. Це дисциплінує їх, підтягує у навчанні. Інші вчителі залучають їх до різноманітних загальношкільних заходів. Вони відчувають себе потрібними школі, суспільству, державі.
І цього навчального року на черговому районному сокільсько – козацькому змазі вони підтвердили, що минулорічна перемога – це не випадковість, знову виборовши перше місце.
Окрім молодіжної організації «Сокіл», ось вже три роки у школі діє скаутська організація «Пласт». Учнів – пластунів виховують сильними, практичними людьми, які зуміли б дати раду у різних життєвих ситуаціях, маючи багато знань, винахідливості, самозарадності, уміння робити правильні висновки з різних обставин, впевнено і вміло йти до мети. У цій організації навіть ті знання, які вона дає, мають, як правило, виховні значення. Школа – це обов’язок і примус, а Пласт – це переживання, гра захоплююча, добровільна. Те, чого не може дати дитині школа у вихованні доброго громадянина, успішної людини – все це хоче дати Пласт.
Діти в захопленні від цієї організації. Вони прагнуть досягти усіх чеснот, щоб гордо зватися «пластуном». Із кожної гри вони черпають для себе знання, які згодом використовують у повсякденному житті. «Пласт» вабить їх цікавими подорожами у різні куточки України, знайомляться із видатними людьми, діячами культури, науки, мистецтва.
Вони зацікавлені у знайомствах з іншими пластунами, які переростають у дружбу. Дотримуються пластового проводу і відчувають себе щасливими і гордими, що вони – українці.